Постанова

від 24.08.2022 по справі 706/1240/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року

справа № 706/1240/21провадження № 22-ц/821/977/22категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - опорний заклад освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Христинівськогорайонного судуЧеркаської областівід 17травня 2022року усправі запозовом ОСОБА_1 до опорногозакладу освіти«Христинівський ліцей»Христинівської міськоїради Черкаськоїобласті провстановлення фактупорушення вимогКонституції Українищодо правана працю,поновлення нароботі,стягнення заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу,у складі головуючого судді Олійника М. Ф.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15 листопада 2021 року позивач звернувся в суд з вищенаведеним позовом.

Позовні вимоги, після їх уточнення, мотивовані тим, що наказом директора опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Кравченко Л. П. від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » його було відсторонено від роботи практичного психолога у вказаному закладі освіти в зв`язку з порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби СОVID-19, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України на час відсутності щеплення проти СОVID-19, з одночасним припиненням оплати праці з 08 листопада 2021 року на час, фактично витрачений на проходження вакцинування від хвороби СОVID-19.

Наказ йому вручено під розпис 08 листопада 2021 року. Він не погодився з наказом, про що власноруч зробив відмітку. Позивач переконаний, що відповідач свідомо порушив вимоги чинного законодавства України та його права, гарантовані Конституцією України, виконував злочинні накази, які порушують чинне українське законодавство. Він працює у відповідача практичним психологом за безстроковою формою трудового договору. Відсторонення його від роботи здійснено за наказом, у якому відповідач, як на підставу відсторонення позивача від виконання обов`язків практичного психолога на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року, надає посилання на ч. 1 ст. 1 «Заробітна плата» Закону України «Про оплату праці»; ст. 46 «Відсторонення від роботи» КЗпП України; ч. 1 ст. 94 «Заробітна плата» КЗпП України; ст.12 «Профілактичні щеплення» Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ст. 5 «Обов`язки громадян», ст. 6 «Права підприємств, установ і організацій», ст. 27 «Профілактичні щеплення» Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 08 листопада 2021 року. Однак, ці посилання відповідача здійснені ним із свідомим перекручуванням регламентів чинного законодавства України. Постанови Кабінету Міністрів України, якими було встановлено карантин в Україні, та всі подальші зміни до них є неконституційними.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року визнано неконституційними окремі положення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392. Є неконституційною і постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року Вакцинація проти СОVID-19 є нічим іншим як експериментом і може проводитись тільки на добровольцях, які виявили бажання приймати участь у цьому експерименті.

Наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2020 року, яким був затверджений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, звужує та обмежує права і свободи громадян, гарантовані Конституцією України. Примушення до вакцинації є порушенням прав і свобод, гарантованих Конституцією України, зокрема її ст. 43.

Враховуючи наведене позивач просив суд встановити факт порушення відповідачем вимог Конституції України щодо права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; поновити його на роботі на посаді практичного психолога опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області; сплатити йому заробіток за час вимушеного прогулу з причини незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 року по день постановлення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області 17 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області про встановлення факту порушення вимог Конституції України щодо права на працю, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що право на працю відповідачем порушене не було, керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Що стосується вимоги позивача про поновлення на роботі, місцевий суд виходив з того, що відсторонення від роботи є своєрідним призупиненням трудових правовідносин та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків, та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то не підлягає задоволенню і позовна вимога позивача ОСОБА_1 про поновлення його на роботі.

Також суд при цьому бере до уваги, що наказом відповідача від 01 березня 2022 року № 33 к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» позивача ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущений до роботи.

Враховуючи, правомірність прийняття рішення про тимчасове відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи його вимога про сплату заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 21 червня 2022 року, ОСОБА_1 , з посиланням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків викладених у рішення суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, порушив питання про скасування рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Просив повідомити його особисто про час та місце судового засідання для особистої присутності у судовій залі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що у оскаржуваному рішенні відсутні мотиви відхилення аргументів позивача попри його доводи незаконності наказу про відсторонення від роботи з огляду на норми Конституції України, законів України, постанов та Пленуму Верховного Суду України, рішень ЄСПЛ, міжнародних договорів, проте, суд керувався підзаконними актами, якими є постанови КМУ та накази міністерств.

При цьому скаржник зазначив, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення безпідставно відмовлено в задоволенні заявлених ним вимог, та не з`ясовано дійсних причин відсторонення його від роботи, та не встановлено факту порушення трудового права, яке наявне у даному випадку, оскільки відсторонення його від роботи грубо порушує його конституційні права.

В цілому мотиви скарги за змістом дублюють доводи безпосередньо поданої ОСОБА_1 позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відхилити доводи апеляційної скарги, як безпідставні та залишити оскаржуване рішення без змін. При цьому зазначив, що все обґрунтування позивача зводиться до того, що деякі положення постанов КМУ, на які він посилається у своєму позові, є неконституційними. При цьому в жодному разі не акцентує уваги на незаконності наказу про його відсторонення чи то порушення порядку його видачі, змісту, форми, порядку відсторонення.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а права людини є домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів. Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 р, не є законом, а є нормативним актом, зміст якого повинен узгоджуватися з вимогами Основного Закону України. Крім того до календаря обов`язкових профілактичних щеплень хвороба СОVID-19, не внесена.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 липня 2022 року справу призначено до розгляду на 23 серпня 2022 року 09 год 00 хв. в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. В подальшому на 25 серпня 2022 року на 14 год. 00 хв.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Матеріалами справи встановлено, що наказом відділу освіти Христинівської райдержадміністрації № 97-К від 26 серпня 2010 року позивача ОСОБА_1 , вчителя зарубіжної літератури Христинівської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 імені О. Корнійчука, переведено на посаду психолога Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 (а. с. 14).

Повідомленнями від 25 жовтня 2021 року за № 101 та від 26 жовтня 2021 року за № 104 позивача ОСОБА_1 опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (а. с. 17,18).

01 листопада 2021 року опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради був виданий наказ № 244/од «Про попередження можливого відсторонення від роботи», яким попереджено, що невакциновані працівники закладу з 08 листопада 2021 року на підставі законодавчих актів України будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на період, необхідний для вакцинування. Позивач ОСОБА_1 у той же день був ознайомлений з ним, що стверджується його підписом на наказі (а. с. 55).

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 на ім`я директора опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради була надана заява про відмову від ризикованого медичного втручання (а. с. 15).

08 листопада 2021 року опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради був складений акт № 3 про відмову позивача ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 (а. с. 16).

08 листопада 2021 року опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради був виданий наказ № 225 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого останнього було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби СОVID-19, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України на час відсутності щеплення проти СОVID-19. З наказом позивач ОСОБА_1 був ознайомлений у той же день, що стверджується його підписом (а. с. 34, 35).

01 березня 2022 року опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради був виданий наказ № 33 к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» відповідно до змісту якого позивач ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущений до роботи (а. с. 63).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи що виникають з трудових правовідносин.

Даний спір підлягає під вказане визначення наведеної норми закону.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції цілком відповідає.

Надаючи оцінку правильності мотивів місцевого суду та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У законодавстві відсутнє чітке визначення поняття відсторонення від роботи. За своїм змістом це призупинення трудових відносин, яке полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов`язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров`я передбачає відсторонення від роботи у разі необґрунтованої відмови або ухилення працівника від обов`язкового щеплення.

Так, у ст. 30 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII закріплена можливість запровадження щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань проведення обов`язкових медичних оглядів, профілактичних щеплень, карантинних заходів в порядку, встановленому законами України.

Спеціальними законами у цій сфері є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.

Частинами 1, 2 ст. 12 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій , виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відтак, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року регулює кілька важливих у цій справі питань:

1) до обов`язкових профілактичних щеплень віднесені ті, які включені до календаря щеплень, а також ті, що запроваджені проти поширення інфекційних хвороб.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2020 року № 521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, включений COVID-19.

2) перелік працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, тобто Міністерством охорони здоров`я.

Згідно із Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

3) працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт: у разі ухилення чи відмови від обов`язкового щеплення, та у порядку, встановленому законом.

На час винесення опорним закладом освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області наказу № 225 к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », як і на даний час, порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов`язкового профілактичного щеплення законом не врегульований.

Законодавство України з цього питання містить лише кілька окремих положень: порядок і терміни проведення профілактичних щеплень, в тому числі обов`язкових, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 3 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ); профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (ч. 6, 7 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ); для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, інший визначений медичний працівник, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг осіб, які підлягають щепленню у день, визначений для проведення щеплень. У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року N 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по закладу охорони здоров`я.

Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою N 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником (пункти 7, 15, 17 Положенням про організацію і проведення профілактичного щеплення, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551)); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що за відсутності законодавчо визначеного алгоритму дій, відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов`язкового профілактичного щеплення допускається за умов: виникнення у працівника обов`язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований; надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання; документування факту відмови чи ухилення від щеплення. При цьому, відмова від обов`язкового профілактичного щеплення згідно з ч. 7 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ повинна бути засвідчена лікарем; видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти і дана обставина сторонами не оскаржується.

Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який набув чинності 08 листопада 2021 року.

Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.

Суд при ухваленні рішення врахував, що позивач висловив свою категоричну позицію щодо відмови в проходженні профілактичного щеплення, що підтверджується наданими на ім`я директора опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради заяви про відмову від ризикованого медичного втручання (а. с. 15), в якій позивач, повідомив про утримання від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-CoV-2. Тому, дії відповідача в даному випадку відповідають законодавчо визначеному алгоритму дій, які передбачають відсторонення працівника від роботи.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.

Судом встановлено, що позивач, який працює на посаді практичного психолога, підлягає обов`язковій вакцинації.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_1 відмовився від обов`язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що роботодавець обґрунтовано відсторонив його від роботи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У пунктах а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у ст. 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

На ряду з викладеним судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні підстави і для задоволення вимоги позивача про поновлення його на роботі. Оскільки вказана вимого є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, враховуючи, що поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником, а в даному випадку за позивачем зберігалося робоче місце.

Також відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

З урахуванням того, що позивача правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період він не виконував своїх трудових обов`язків, а тому і немає підстав для стягнення на свою користь заробітної плати за період його відсторонення від роботи.

Вимога про стягнення заробітної плати є похідною від первісної вимоги про встановлення факту порушення відповідачем вимог законодавства щодо права на працю, тому відмовивши в задоволенні первісної вимоги суд правомірно відмовив і в похідних від неї вимогах.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Таким чином, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх вихованців і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення. Водночас судом врахована і та обставина, що наказом відповідача від 01 березня 2022 р. № 33 к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» позивач ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущений до роботи.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, апеляційним судом не встановлено підстав передбачених ст. ст. 374 ЦПК України, яка регламентує повноваження суду апеляційної інстанції, для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 25 серпня 2022 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко