Постанова
Іменем України
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 706/1240/21
провадження № 61-9965св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - опорний заклад освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року у складі судді Олійника М. Ф. та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів:
Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до опорного закладу освіти «Христинівський ліцей» Христинівської міської ради Черкаської області (далі - ОЗО «Христинівський ліцей») про встановлення факту порушення вимог Конституції України щодо права на працю, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що наказом директора
ОЗО «Христинівський ліцей» Кравченко Л. П. від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » його було відсторонено від роботи практичного психолога у вказаному закладі освіти в зв`язку з порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби СОVID-19, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46 КЗпП України на час відсутності щеплення проти СОVID-19, з одночасним припиненням оплати праці з 08 листопада 2021 року на час, фактично витрачений на проходження вакцинування від хвороби СОVID-19.
Наказ йому вручено під розпис 08 листопада 2021 року. Він не погодився з наказом, про що власноруч зробив відмітку. Він переконаний, що
ОЗО «Христинівський ліцей» свідомо порушив вимоги чинного законодавства України та його права, гарантовані Конституцією України, виконував злочинні накази, які порушують чинне українське законодавство. Він працює у ОЗО «Христинівський ліцей» практичним психологом за безстроковою формою трудового договору.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року
№ 10-р/2020 визнано неконституційними окремі положення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392.
Є неконституційною і постанова Кабінету Міністрів України № 1236
від 09 грудня 2020 року. Вказував, що вакцинація проти СОVID-19 є нічим іншим як експериментом і може проводитись тільки на добровольцях, які виявили бажання приймати участь у цьому експерименті.
Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2020 року
№ 2153, яким був затверджений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, звужує та обмежує права і свободи громадян, гарантовані Конституцією України. Примушення до вакцинації є порушенням прав і свобод, гарантованих Конституцією України, зокрема її статті 43.
Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд встановити факт порушення ОЗО «Христинівський ліцей» вимог Конституції України щодо права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; поновити його на роботі на посаді практичного психолога ОЗО «Христинівський ліцей»; сплатити йому заробіток за час вимушеного прогулу з причини незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 року по день постановлення рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області 17 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, що він має абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
У цьому випадку роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, у наказі про відсторонення позивача ОСОБА_1 були зазначені підстави та строки відсторонення від роботи. Останній був ознайомлений з наказом про відсторонення від роботи.
Суд зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя особи, яке гарантоване статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області 17 травня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, працює на посаді практичного психолога та підлягає обов`язковій вакцинації. Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набув чинності 08 листопада 2021 року. Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.
Суд виходив із того, що позивач висловив свою категоричну позицію щодо відмови в проходженні профілактичного щеплення, що підтверджується наданими на ім`я директора ОЗО «Христинівський ліцей» заяви про відмову від ризикованого медичного втручання, в якій позивач, повідомив про утримання від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-CoV-2. Тому, дії відповідача в цьому випадку відповідають законодавчо визначеному алгоритму дій, які передбачають відсторонення працівника від роботи.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.
Водночас судом врахована і та обставина, що наказом відповідача
від 01 березня 2022 року № 33 к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» позивач ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущений до роботи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень
ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що справу розглянуто за його відсутності належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання та суд необґрунтовано відхилив клопотання про виклик його у судове засідання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті
389 ЦПК України, пункт 5 частини першої та пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не з`ясували, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з
дати набрання чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України
від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» і до моменту відсторонення позивача від роботи (08 листопада 2021 року) у останнього було достатньо часу для проходження такого щеплення і він, у встановленому законом порядку, відмовився від цього необов`язкового профілактичного щеплення.
Заявник вказує, що щеплення від COVID-19 для працівників закладів загальної середньої освіти не включені до календаря щеплень, які визначені статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу № 706/1240/21 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОЗО «Христинівський ліцей» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом відділу освіти Христинівської райдержадміністрації від 26 серпня 2010 року № 97-К ОСОБА_1 , вчителя зарубіжної літератури Христинівської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 імені О. Корнійчука, переведено на посаду психолога Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2
(а. с. 14).
Повідомленнями від 25 жовтня 2021 року № 101 та від 26 жовтня 2021 року № 104 ОЗО «Христинівський ліцей» було попереджено ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 з 08 листопада
2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (а. с. 17, 18).
01 листопада 2021 року ОЗО «Христинівський ліцей» було видано наказ
№ 244/од «Про попередження можливого відсторонення від роботи», яким попереджено, що невакциновані працівники закладу з 08 листопада
2021 року на підставі законодавчих актів України будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на період, необхідний для вакцинування. ОСОБА_1 у той же день був ознайомлений з ним, що підтверджується його підписом на наказі (а. с. 55).
08 листопада 2021 року ОСОБА_1 на ім`я ОЗО «Христинівський ліцей» була надана заява про відмову від ризикованого медичного втручання (а. с. 15).
08 листопада 2021 року ОЗО «Христинівський ліцей» був складений акт № 3 про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації (а. с. 54).
08 листопада 2021 року ОЗО «Христинівський ліцей» був виданий наказ
№ 225 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого останнього було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби СОVID-19, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46 КЗпП України на час відсутності щеплення проти СОVID-19. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений у той же день, що підтверджується його підписом (а. с. 34, 35).
01 березня 2022 року ОЗО «Христинівський ліцей» був виданий наказ № 33 к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи», відповідно до змісту якого ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущений до роботи (а. с. 63).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.
Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі:
1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності
01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
У цій справі встановлено, що позивач працює на посаді практичного психолога ОЗО «Христинівський ліцей».
З долученої позивачем до позовної заяви посадової інструкції № 8 практичного психолога, зокрема розділу 7 «Взаємовідносини (зв`язки) за посадою», вбачається, що практичний психолог взаємодіє з: директором закладу освіти та його заступниками, іншими педагогічними працівниками закладу освіти, медичними працівниками закладу освіти, батьками або іншими законними представниками учнів, фахівцями інклюзивно-ресурсного центру, представниками громадських і благодійних організацій, фахівцями закладів охорони здоров`я та соціального захисту, служб у справах дітей. Крім того у цьому розділі інструкції також вказано, що практичний психолог працює в режимі нормованого робочого дня, тривалість робочого тижня становить 40 год., із них 20 год. відводиться на консультування дітей, батьків, педпрацівників, профілактичної роботи тощо.
У загальних положеннях, у розділі 1 цієї інструкції, визначена основна функція практичного психолога - зберігати психічне, соматичне та соціальне благополуччя учнів під час освітнього процесу в закладі освіти.
Отже, для виконання своїх посадових обов`язків, позивач мав особисто контактувати з іншими людьми, тобто він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже ОСОБА_1 мав об`єктивну необхідність під час виконання своїх службових обов`язків особисто контактувати з іншими людьми, зокрема з іншими працівниками ОЗО «Христинівський ліцей» та з дітьми, які там навчаються. Тому відсторонення позивача від роботи у зв`язку з порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби є виправданим та має об`єктивні підстави.
Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не мав достатньо часу на проведення вакцинації є необґрунтованим, оскільки свої позовні вимоги та апеляційну скаргу позивач мотивував тим, що вакцинація проти СОVID-19 є нічим іншим як експериментом і може проводитись тільки на добровольцях, які виявили бажання приймати участь у цьому експерименті. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що про необхідність щеплення позивач був попереджений 25 та 26 жовтня 2021 року. 08 листопада
2021 року ОСОБА_1 на ім`я ОЗО «Христинівський ліцей» була надана заява про відмову від ризикованого медичного втручання, у якій він не вказує, що має бажання вакцинуватись чи навпаки про те, що він має медичні протипокази до проведення такого вакцинування. При цьому, обгрунтування вимог позивача не містить посилань на обставини та докази про те, що при виконанні ним його трудових обов`язків у зазначеному навчальному закладі за характером його роботи на посаді практичного психолога не було необхідності контактувати з іншими людьми та учнями ліцею, про можливість у зазначений ним період виконання його трудових обов`язків без контактування з іншими працівниками та учнями ліцею.
Як зазначено у судових рішень, позивач не оскаржує наказ закладу освіти про відсторонення його від роботи від 08 листопада 2021 року. Все обґрунтування позивача зводиться до того, що деякі положення постанов Кабінету Міністрів України, на які він посилається у своєму позові є неконституційними. При цьому в жодному разі не акцентує уваги на незаконності наказу про його відсторонення чи то порушення порядку його видачі, змісту, форми, порядку відсторонення. До матеріалів позовної заяви позивач не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.
Також судами у цій справі встановлено, що наказом від 01 березня 2022 року ОЗО «Христинівський ліцей» ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до роботи, що свідчить про те, що з 08 листопада 2021 року до 01 березня 2022 року позивач не здійснив обов`язкове профілактичне щепленням проти COVID-19.
Доводи касаційної скарги про неповідомлення заявника про дату розгляду справи спростовуються наступним.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик його у судове засідання відмовлено. Проведення підготовчих дій у справі закінчено та призначено справу до розгляду на 23 серпня 2022 року на 09:00 год.
Відповідно до супровідного листа від 14 липня 2022 року зазначену ухвалу було надіслано позивачу.
Також у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 23 серпня
2022 року, подана через електронну форму звернення громадян, про надання копії рішення суду апеляційної інстанції, що свідчить про обізнаність позивача про дату розгляду справи апеляційним судом.
ЄСПЛ зазначив, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 406, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 17 травня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня
2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 19.04.2023 |
Оприлюднено | 27.04.2023 |
Номер документу | 110427833 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Хопта Сергій Федорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні