Рішення

від 29.06.2022 по справі 640/13182/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2022 року м. Київ № 640/13182/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 44116011, ел. пошта - kyiv.official@tax.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ ДПС у м. Києві), у якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64538-17 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн Головного управління ДФС у м. Києві.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що оскільки в період з 01.01.2017 по 30.04.2019 позивачка не здійснювала підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, з урахуванням того, що у вказаний період позивач була найманим працівником, відповідно, нарахування та сплата єдиного внеску здійснював роботодавець, відповідачем неправомірно нараховано позивачці недоїмку по Єдиному внеску в розмірі 21 030,90 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/13182/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі та про право надати свій відзив на позов або заяву про визнання позову. У встановлений судом строк відповідач відзив на позов та додаткові документи до суду не надав.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 05.11.2007 по 24.03.2021 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична осооа- підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осі , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Головним Управлінням Державної фіскальної служби міста Києва щодо ОСОБА_1 було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 травня 2019 року № Ф-64538-17 на суму 21030,90 грн. Така вимога була сформована засобами інформаційно-телекомунікаційних систем ДФС в автоматичному режимі.

У тексті позовної заяви зазначено, що позивач більше 10 років фактично підприємницьку діяльність не здійснює та з 2017 року працювала у відділі освіти Галицького та Франківського районів управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. При цьому, роботодавець регулярно сплачував страхові внески як за найманого працівника.

Вважаючи вимогу відповідача протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася до суду для їх захисту із цим позовом.

Розглядаючи питання стосовно поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд виходить з наступного.

У відповідності до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тому, при визначенні початку перебігу процесуального строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об`єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Позивач зазначає, що оскаржувану податкову вимогу від відповідача не отримувала, а про її існування дізналась у банку, де їй повідомлено, що на рахунок накладено арешт на підставі постанови державного виконавця.

У зв`язку з чим, позивачка звернулась до Адвокатського об`єднання «Астілекс» з метою отримання правничої допомоги в даній ситуації.

При здійсненні перевірки даних з веб-сайту «Автоматизована система виконавчих проваджень» було виявлене відкрите виконавче провадження № 64747835, де боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем - ГУ ДПС міста Києва.

Адвокатським об`єднанням «Астілекс», в особі адвоката Стовби А.В., 09.04.2021 було вчинено адвокатський запит до ГУ ДПС міста Києва з метою отримання інформації щодо підстав ініціювання відкриття виконавчого провадження.

У відповідь на даний запит, ГУ ДПС міста Києва листом від 20.04.2021 № 40911/6/26-15-13-07-17 повідомило, що відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві щодо ОСОБА_1 було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 № Ф-64538-17 на суму 21030,90 грн. Така вимога була сформована засобами інформаційно-телекомунікаційних систем ДФС в автоматичному режимі.

Таким чином, з доданої до відповіді копії податкової вимоги позивач дізналась про порушення свої прав, що стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази та пояснення відповідача, що підтверджують отримання позивачем податкової вимоги до квітня 2021 року, а позивач звернулась з цим позовом у межах шестимісячний строку з дня, коли дізналася про порушення своїх прав, суд приходить до висновку, що строк на звернення до суду ОСОБА_1 не пропущено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У даному випадку, оскаржуваною вимогою встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по ІІ квартал 2019 року.

Водночас, судом встановлено, що у спірний період ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відділом освіти Галицького та Франківського районів управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та з Ліцеєм № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради.

Отже, оскаржувана вимога сформована для погашення позивачем заборгованості зі сплати ЄСВ, яка утворилась внаслідок несплати позивачем ЄСВ у період, коли вона була працевлаштована та не здійснювала підприємницької діяльності.

Також у період з 01.01.2017 по 31.03.2019 позивач не отримувала доходів від індивідуальної адвокатської діяльності, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який прийнято оскаржуване рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості нарахування позивачу ЄСВ у вказаний період та правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки (боргу) № Ф-64538-17 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

Так, ч. 1 ст. 132 КАС України, визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 6 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача заяви про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило.

З аналізу зазначених норм вбачається, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи представником позивача на підтвердження понесених витрат надано суду наступні документи:

договір про надання правової допомоги від 01.04.2021, укладений з АО «АСТІЛЕКС»;

замовлення на надання правової допомоги (додаток №1) від 01.04.2021;

замовлення на надання правової допомоги (додаток № 2) від 01.04.2021;

рахунок на надану правову допомогу № 01/04/2021-01 від 01.04.2021 на суму 1000,00 грн;

рахунок на надану правову допомогу № 07/05/2021-01 від 07.05.2021 на суму 3500,00 грн;

квитанцію про сплату витрат на допомогу від 02.04.2021 № 0.0.2074379027.1 на суму 1000,00 грн;

квитанцію про сплату витрат на допомогу від 10.05.2021 № 0.0.2117308569.1 на суму 3500,00 грн;

акт приймання-передачі правової допомоги № 27/05/2021-01 від 27.05.2021 на загальну суму 4500,00 грн.

З зазначеного акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що адвокатом надано такі послуги:

вчинення адвокатського запиту вих. № 09/04/2021-1 від 09.04.2021;

підготовка та подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного Управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.05.2019 № Ф 64538-17;

представництво інтересів ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі за позовом Клієнта до Головного Управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.05.2019 №Ф 64538-17.

Вартість наданої допомоги у сумі становить 4500,00 грн.

Виходячи з аналізу викладеного вище, суд вважає, що розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги у справі є неспівмірним із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача, враховуючи типовість спірних правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з урахуванням обставин справи та характеру спору, обсягу зібраних доказів, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1 500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64538-17 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 44116011, ел. пошта - kyiv.official@tax.gov.ua) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 44116011, ел. пошта - kyiv.official@tax.gov.ua) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко