Постанова

від 07.12.2022 по справі 640/13182/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа №640/13182/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Беспалова О.О.,

Парінова А.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2022 року, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС визнання протиправною вимогу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64538-17 від 13.05.2019 на суму 21 030,90 грн. ГУ ДФС у м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та громадських формувань вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.11.2007 та 24.03.2021. Таким чином, в указаний період позивач відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» був платником єдиного внеску.

Крім того, відповідач вважає, що робота особи найманим працівником не звільняє таку особу від обов`язку сплати єдиного внеску за умови його перебування на обліку в податковому органі як фізичної особи-підприємця, діяльність якого не припинена.

Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.

Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, з 05.11.2007 по 24.03.2021 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осі , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Головним Управлінням Державної фіскальної служби міста Києва щодо позивача було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 №Ф-64538-17 на суму 21 030,90 грн. Така вимога була сформована засобами інформаційно-телекомунікаційних систем ДФС в автоматичному режимі.

Вважаючи вимогу відповідача протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася до суду для їх захисту із цим позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з у спірний період ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відділом освіти Галицького та Франківського районів управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та з Ліцеєм № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради, а отже була застрахована, і платником єдиного внеску за неї був його роботодавець.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

В силу вимог ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).

У розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорам;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм Закону №2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Верховний Суд, у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок про застосування норм Закону №2464-VI підтверджено Верховним Судом також у постановах від 27.07.2020 (справа № 1.380.2019.003039) та від 17.08.2020 (справа №120/1765/19-а).

Як вказує в апеляційній скарзі відповідач, ним було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 роки на загальну суму 21 030,90 грн.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено з Форми ОК-5 (а.с. 8-12), що у період:

з 01.01.2017 по 31.08.2017 (включно) позивач не перебувала в трудових відносинах;

з вересня 2017 року по грудень 2017 року позивач перебувала у трудових відносинах з Відділом освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської Ради (код 41321572);

з січня 2018 року по 30.04.2019 позивач перебувала у трудових відносинах з Ліцеєм №51 імені Івана Франка Львівської міської Ради (код 20834368) та Львівським регіональним центром оцінювання якості освіти (код 34418400).

Тобто у період з вересня 2017 року по 30.04.2019 позивач перебувала у трудових відносинах. Натомість відповідач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у дані справі доказів протилежного не надав. Також, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у вказаному періоді, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Колегія суддів звернула увагу, що з 01.01.2017 по 31.08.2017 (включно) позивач не перебувала в трудових відносинах, втім до компетенції судів не входить перерахування податкових зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ. Крім того, відповідач до матеріалів справи детальний розрахунок суми податкового боргу не надавав. Відтак, сума сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі під час розгляду даної справи не підтвердилась, отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Оскаржувана вимога не відповідає встановленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям щодо рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема не відповідає критерію пропорційності, адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64538-17 від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21 030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.О. Беспалов

А.Б. Парінов