Рішення

від 05.07.2022 по справі 826/1712/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 року м. Київ № 826/1712/16

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер"до Головного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202,В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202.

Постановою Окружного адміністративного суду від 02.06.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2021 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021року прийнято справу №826/1712/16 суддею Вєкуа Н.Г. до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05 липня 2021 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останнім наголошено на тому, що висновки Відповідача в Акті перевірки від 24.07.2015 р. № 3155/26-56-22-02-03/24100025 про нібито заниження Позивачем податку на прибуток на загальну суму 86 672,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 96 302,00 грн є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та документами. Разом з поясненнями Позивач надає докази використання комплектуючих у виробництві обладнання та його продажу покупцям, зокрема: замовлення покупців, внутрішні замовлення (які містять перелік комплектуючих для виробництва обладнання), накладні на переміщення комплектуючих зі складу на виробництво, накладні на передачу готової продукції (обладнання), видаткові накладні на поставку готової продукції (обладнання) покупцям, податкові накладні, рахунки на оплату та банківські виписки щодо оплати покупцями вказаного обладнання. Також Позивач надає докази використання комплектуючих у ремонті обладнання, зокрема: замовлення від замовників, внутрішні замовлення на надання послуг, вимоги-накладні про передачу комплектуючих зі складу до підрозділу для ремонту обладнання, акти здачі- приймання робіт (надання послуг) з ремонту обладнання, податкові накладні, рахунки па оплату та банківські виписки щодо оплати замовниками ремонтів вказаного обладнання.

Крім того, судом встановлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби», Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Деснянському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Солом`янському районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС було реорганізовано, шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» під час реорганізації Державної фіскальної служби утворено Державну податкову службу, яка: є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; є правонаступником прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України №537 від 19 червня 2019 року «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби та реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Зокрема, згідно з додатками 1 та 2 даної Постанови утворено Головне управління ДПС у м. Києві, до якого приєднано Головне управління ДФС у м. Києві. Пунктом 4 даної Постанови утворені територіальні органи Державної податкової служби визначено правонаступниками відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

Головне управління ДПС у м. Києві зареєстровано як юридичну особу публічного права і включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» за ідентифікаційним кодом 43141267.

Відповідно до положення про Головне управління ДФС у м. Києві, затвердженого наказом Держаної податкової служби України від 12 липня 2019 року №14, Головне управління ДПС у м. Києві є правонаступником всіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у м. Києві.

Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено територіальні органи Державної податкової служби як відокремлені підрозділи Державної податкової служби, зокрема, утворено Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив

Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про необхідність заміни - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Головним управлінням ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Уповноваженими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс" та покупцями за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року, про що складено відповідний Акт від 24 липня 2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 (надалі - Акт), копія якого наявна в матеріалах справи .

Перевіркою встановлено порушення Позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження на 86672,00 грн. податку на прибуток за 2014 рік; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження на 96302,00 грн. податку на додану вартість за листопад 2014 року.

На підставі зазначених порушень, Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2015 року форми "Р" №№0003782202, 0003792202, , якими збільшено на 120377,50 грн. суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), у тому числі на 96302,00 грн. за основним платежем та на 24075,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); занижено на 108340,00 грн. суму податку на прибуток з податку на прибуток приватних підприємств у тому числі на 86672,00 грн., за основним платежем та на 21668,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" від 02.11.2015 року №16592/10/26-15-10-05-35 (а.с.35-37) та Рішенням Державної фіскальної служби України "Про результати розгляду скарги" від 30.12.2015 року № 28201/6/99-99-10-01-04-25 (а.с.38-40), податкові повідомлення-рішення Відповідача від 17 серпня 2015 року №№0003782202, 0003792202 та Рішення про результати розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач не погоджується із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та надуманими, а тому звернувся до суду з позовом щодо їх скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2021 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи вказані рішення, Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій не здійснено належної оцінки посилань Інспекції в акті перевірки від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 на те, що за даними реєстраційних документів керівником ТОВ "БРОН ПЛЮС" є ОСОБА_1 , однак, згідно з протоколом допиту свідка від 23.04.2015 у кримінальному провадженні №43014000000000259 від 10.04.2015, останній пояснив, що ніколи не був директором, засновником, чи головним бухгалтером ТОВ "БРОН ПЛЮС", жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "БРОН ПЛЮС" не має, з огляду на зазначене, відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_1 не мав на меті здійснення будь-якої господарської діяльності та не мав ніякого відношення до ТОВ "БРОН ПЛЮС". Разом з тим, судами попередніх інстанцій не оцінено, як доказ, протокол допиту як свідка ОСОБА_1 - посадової особи, бухгалтера та засновника ТОВ "БРОН ПЛЮС", з точки зору його належності, допустимості та достовірності. Податковий орган посилався на цей доказ як в акті перевірки, так і в запереченнях на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі.

З огляду на вищезазначене суд зауважує, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138.1 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з і пунктом 185.1 стаття 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс".

Судом встановлено, що одними із основних видів діяльності Позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, н.в.і.у. (код КВЕД 28.29).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач здійснював виробництво апаратів гідрострумних високого тиску АГВТ «ШТОРМ», а також проводить технічне обслуговування та ремонт вказаного обладнання.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс" (постачальник) відбулися господарські відносини на підставі рахунків на оплату від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, відповідно до яких товариство з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс" (постачальник) зобов`язується поставити товариству з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" (покупець) продукцію.

На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення господарської операції з поставки продукції, позивачем надано суду копії: рахунків на оплату від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень.

Також, позивачем надані судам докази того, що придбані у ТОВ "БРОН ПЛЮС" товари, використано у власній господарській діяльності, як комплектуючи при виробництві обладнання, машин, устаткування, а також як основні засоби третьої групи, при проведенні ремонтів та обслуговування обладнання "Шторм", оскільки, одним із видів діяльності позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, код 28.29, на підставі власних технічних умов ТУ У 29.2-24100025-001:2007 під торговою маркою "Шторм".

При цьому, як вбачається з висновків Верховного суду , досліджено судами доводи позивача щодо того, що разом з товарами позивач придбав у ТОВ "БРОН ПЛЮС" основні засоби третьої групи, зокрема металообробні верстати. Придбані основні засоби були оприбутковані та проведені по бухгалтерському обліку на рахунок №152, після цього вони введені в експлуатацію відповідно до даних рахунку бухгалтерського обліку №104 та використовувались позивачем при виробництві інших машин та устаткування загального призначення під торговою маркою "Шторм".

На підтвердження зазначеного, позивачем долучено засвідчені копії актів введення в експлуатацію основних засобів, дозволу на виконання робіт від 18.06.2013 №1936.13.32 виданого територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві, свідоцтва на знак для товарів і послуг від 25.08.2009 №111077, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно зі пунктом 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Відповідно до пункту 139.1.5 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Проте контролюючим органом висновки акту перевірки від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 зроблені без врахування названих приписів податкового законодавства.

Так, висновки контролюючого органу ґрунтуються на відсутності договорів, між товариством з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" та товариством з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс", оскільки у податкових накладних, видаткових накладних, є посилання на договори від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, які до перевірки надано не було.

У ході судового розгляду справи судами встановлено помилковість висновків відповідача, які ґрунтуються на відсутності договорів між позивачем та його контрагентом, оскільки, у податкових накладних, видаткових накладних, є посилання на договори від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, які до перевірки надано не було, та надано правову оцінку обставинам здійснення господарської операції її сторонами, відповідно до яких зазначені в податкових накладних договори були укладені не у письмовій формі, а в усній, фактично господарські правовідносини відбувались на підставі рахунків на оплату від 24.11.2014 №2711/33, від 25.11.2014 №2711/32, від 28.11.2014 №2811/119, від 28.11.2014 №2811/120, що не заборонено діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, дати виписки яких зазначені в спірних податкових накладних, як дати "договорів", що підтверджується наявними у справі рахунками на оплату. Відповідні податкові накладні зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, дають змогу ідентифікувати контрагента позивача - ТОВ "БРОН ПЛЮС", а також підтверджують зміст та обсяг відповідних господарських операцій.

Також, контролюючим органом в акті перевірки від 24.07.2015 №3155/26-56-22-02-03/24100025 зазначено, що відповідно до реєстраційних даних товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс", керівником є Плєшаков Дмитро Віталійович. Відповідно до протоколу допиту свідка від 23.04.2015, ОСОБА_1 пояснив, що ніколи не був директором, засновником, чи головним бухгалтером товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс", жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс" не має. З огляду на зазначене, державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зроблено висновок, що ОСОБА_1 не мав на меті здійснення будь-якої господарської діяльності та не мав ніякого відношення до товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс".

У постанові від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770 Верховний Суд зазначив, що порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов язань».

Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №580/567/19, від 11.03.2020 у справі №826/5678/18).

У постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №340/854/19 зазначено про наступне: «Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі №826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі №826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку».

У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №580/567/19 зазначено, що: «Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурантами с контрагенти позивача ТОВ «Аксій» та ТОВ «БМК «ГІрофітван», оскільки факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємства. Більш того, за відсутності доказів щодо непричетності засновників до здійснення фінансово- господарської діяльності підприємства та дослідження їх судом, не є достатнім лише посилання відповідача на наявність розслідування та/або відкритого кримінального провадження, оскільки вказане не містить у собі встановлених обставин, які б доводили невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме за господарськими відносинами з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності».

У постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №809/1139/17 зазначене, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на наявність протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 23.04.2015 року проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №43014000000000259, за відсутності відповідного вироку, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «БРОН ПЛЮС».

Водночас, суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 10.09.2021 у справі №580/2772/19, від 31.08.2021 у справі №826/15469/13, згідно якої протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, в межах розгляду відповідної адміністративної справи.

У свою чергу господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача мали необхідний обсяг правосуб`єктності.

При цьому слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.

У цій справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.

Таким чином, суд вважає, що у ході розгляду справи судом досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України є підставою для податкового обліку (договори, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, документи про оплату). Вказані документи містять відомості, які повністю відображають суть господарських операцій між позивачем та його контрагента, та у сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети у межах господарської діяльності позивача.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина друга статті 77 КАС України), який мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит з придбання товарів у його постачальника « сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Суд зазначає, що у позивача на час розгляду справи наявні первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагенти на час здійснення операцій перебували на обліку в податкових органах та не припинені. Факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договорів, укладеними між позивачем та його контрагентами, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст-Мастер" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.08.2015 №0003782202 та №0003792202.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.Г. Вєкуа