Постанова

від 24.01.2023 по справі 826/1712/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1712/16 Суддя першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Височанській Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ-МАСТЕР» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2015 року №0003782202 та №0003792202.

Постановою Окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 17.08.2015 року №0003782202 та №0003792202.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2021 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані рішення, Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій не здійснено належної оцінки посилань Інспекції в акті перевірки від 24.07.2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 на те, що за даними реєстраційних документів керівником ТОВ «БРОН ПЛЮС» є ОСОБА_1 , однак, згідно з протоколом допиту свідка від 23.04.2015 року у кримінальному провадженні №43014000000000259 від 10.04.2015 року, останній пояснив, що ніколи не був директором, засновником, чи головним бухгалтером ТОВ «БРОН ПЛЮС», жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «БРОН ПЛЮС» не має, з огляду на зазначене, відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_1 не мав на меті здійснення будь-якої господарської діяльності та не мав ніякого відношення до ТОВ «БРОН ПЛЮС», разом з тим, судами попередніх інстанцій не оцінено, як доказ, протокол допиту як свідка ОСОБА_1 - посадової особи, бухгалтера та засновника ТОВ «БРОН ПЛЮС», з точки зору його належності, допустимості та достовірності, в той час як податковий орган посилався на цей доказ як в акті перевірки, так і в запереченнях на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ-МАСТЕР» до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними, на момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача мали необхідний обсяг правосуб`єктності, позивачем надані судам докази того, що придбані у ТОВ "БРОН ПЛЮС" товари, використано у власній господарській діяльності, як комплектуючи при виробництві обладнання, машин, устаткування, а також як основні засоби третьої групи, при проведенні ремонтів та обслуговування обладнання "Шторм", оскільки, одним із видів діяльності позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, код 28.29, на підставі власних технічних умов ТУ У 29.2-24100025-001:2007 під торговою маркою «Шторм».

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, уповноваженими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс» та покупцями за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року, про що складено відповідний Акт від 24 липня 2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 (надалі - Акт), копія якого наявна в матеріалах справи.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження на 86672,00 грн. податку на прибуток за 2014 рік; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження на 96302,00 грн. податку на додану вартість за листопад 2014 року.

На підставі зазначених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2015 року форми "Р" №№0003782202, 0003792202, , якими збільшено на 120377,50 грн. суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), у тому числі на 96302,00 грн. за основним платежем та на 24075,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); занижено на 108340,00 грн. суму податку на прибуток з податку на прибуток приватних підприємств у тому числі на 86672,00 грн., за основним платежем та на 21668,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві «Про результати розгляду первинної скарги» від 02.11.2015 року №16592/10/26-15-10-05-35 (т.1 а.с.35-37) та рішенням Державної фіскальної служби України «Про результати розгляду скарги» від 30.12.2015 року № 28201/6/99-99-10-01-04-25 (т.2 а.с.38-40), податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 серпня 2015 року №№0003782202, 0003792202 та рішення про результати розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи винесені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138.1 138 Податкового кодексу України (тут та надалі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з і пунктом 185.1 стаття 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24.07.2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс».

Так, відповідно до матеріалів справи, одними із основних видів діяльності позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, н.в.і.у. (код КВЕД 28.29).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» здійснює виробництво апаратів гідрострумних високого тиску АГВТ «ШТОРМ», а також проводить технічне обслуговування та ремонт вказаного обладнання.

З метою здійснення власної господарської діяльності, між товариством з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс» (постачальник) відбулися господарські відносини на підставі рахунків на оплату від 24.11.2014 року №2711/33, від 25.11.2014 року №2711/32, від 28.11.2014 року №2811/119, від 28.11.2014 року №2811/120, відповідно до яких товариство з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс» (постачальник) зобов`язується поставити товариству з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» (покупець) продукцію.

На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення господарської операції з поставки продукції, позивачем надано суду копії: рахунків на оплату від 24.11.2014 року №2711/33, від 25.11.2014 року №2711/32, від 28.11.2014 року №2811/119, від 28.11.2014 року №2811/120; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень.

Також, позивачем надані докази того, що придбані у ТОВ «БРОН ПЛЮС» товари, використано у власній господарській діяльності, як комплектуючи при виробництві обладнання, машин, устаткування, а також як основні засоби третьої групи, при проведенні ремонтів та обслуговування обладнання «Шторм», оскільки, одним із видів діяльності позивача є виробництво інших машин і устаткування загального призначення, код 28.29, на підставі власних технічних умов ТУ У 29.2-24100025-001:2007 під торговою маркою "Шторм".

При цьому, як вбачається з висновків Верховного суду в межах спірних правовідносин, досліджено судами доводи позивача щодо того, що разом з товарами позивач придбав у ТОВ "БРОН ПЛЮС" основні засоби третьої групи, зокрема металообробні верстати. Придбані основні засоби були оприбутковані та проведені по бухгалтерському обліку на рахунок №152, після цього вони введені в експлуатацію відповідно до даних рахунку бухгалтерського обліку №104 та використовувались позивачем при виробництві інших машин та устаткування загального призначення під торговою маркою "Шторм".

На підтвердження зазначеного, позивачем долучено засвідчені копії актів введення в експлуатацію основних засобів, дозволу на виконання робіт від 18.06.2013 року №1936.13.32 виданого територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві, свідоцтва на знак для товарів і послуг від 25.08.2009 №111077, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно зі пунктом 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Відповідно до пункту 139.1.5 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Проте контролюючим органом висновки акту перевірки від 24.07.2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 зроблені без врахування названих приписів податкового законодавства.

Так, висновки контролюючого органу ґрунтуються на відсутності договорів, між товариством з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» та товариством з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс", оскільки у податкових накладних, видаткових накладних, є посилання на договори від 24.11.2014 року №2711/33, від 25.11.2014 року №2711/32, від 28.11.2014 року №2811/119, від 28.11.2014 року №2811/120, які до перевірки надано не було.

Втім, колегія суддів зазначає, що відповідно до матеріалів справи та письмових доводів позивача, зазначені в податкових накладних договори були укладені не у письмовій формі, а в усній, фактично господарські правовідносини відбувались на підставі рахунків на оплату від 24.11.2014 року №2711/33, від 25.11.2014 року №2711/32, від 28.11.2014 року №2811/119, від 28.11.2014 року №2811/120, що не заборонено діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, дати виписки яких зазначені в спірних податкових накладних, як дати "договорів", що підтверджується наявними у справі рахунками на оплату. Відповідні податкові накладні зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, дають змогу ідентифікувати контрагента позивача - ТОВ "БРОН ПЛЮС", а також підтверджують зміст та обсяг відповідних господарських операцій.

Також, контролюючим органом в акті перевірки від 24.07.2015 року №3155/26-56-22-02-03/24100025 зазначено, що відповідно до реєстраційних даних товариства з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс», керівником є Плєшаков Дмитро Віталійович. Відповідно до протоколу допиту свідка від 23.04.2015 року, ОСОБА_1 пояснив, що ніколи не був директором, засновником, чи головним бухгалтером товариства з обмеженою відповідальністю «Брон Плюс», жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс" не має. З огляду на зазначене, державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зроблено висновок, що ОСОБА_1 не мав на меті здійснення будь-якої господарської діяльності та не мав ніякого відношення до товариства з обмеженою відповідальністю "Брон Плюс".

Втім, враховуючи правові позиції Верховного Суду з даного питання, колегія суддів вважає такі доводи контролюючого органу необґрунтованими.

Так, у постанові від 23.05.2018 року у справі №2а-102/09/0770 Верховний Суд зазначив, що порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов`язань».

Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанови Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №580/567/19, від 11.03.2020 року у справі №826/5678/18).

У постанові Верховного Суду від 21.12.2020 року у справі №340/854/19 зазначено про наступне: «Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі №826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі №826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку».

У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №580/567/19 зазначено, що: «Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурантами с контрагенти позивача ТОВ «Аксій» та ТОВ «БМК «ГІрофітван», оскільки факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємства. Більш того, за відсутності доказів щодо непричетності засновників до здійснення фінансово- господарської діяльності підприємства та дослідження їх судом, не є достатнім лише посилання відповідача на наявність розслідування та/або відкритого кримінального провадження, оскільки вказане не містить у собі встановлених обставин, які б доводили невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме за господарськими відносинами з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності».

У постанові Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №809/1139/17 зазначене, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що протокол допиту свідка ОСОБА_1 датований 23.04.2015 року проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №43014000000000259, втім, станом на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто навіть через 8 років, відповідачем не надано відповідного вироку суду, з огляду на що суд не може розцінювати даний протокол допиту як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «БРОН ПЛЮС» за наявності усіх інших документів, що підтверджують реальність здійснення останніх.

Крім того, як вірно наголошено судом першої інстанції, Верховним Судом у постановах від 10.09.2021 у справі №580/2772/19, від 31.08.2021 року у справі №826/15469/13 наголошено, що протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, в межах розгляду відповідної адміністративної справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо того, що у позивача наявні первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагенти на час здійснення операцій перебували на обліку в податкових органах та не припинені, факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договорів, укладеними між позивачем та його контрагентами, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат, позивачем надано докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності, що свідчить про помилковість висновків контролюючого органу та протиправність винесених податкових повідомлень - рішень.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2022 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Повний текст виготовлено 24 січня 2023 року.