Рішення

від 12.07.2022 по справі 826/15516/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2022 року м. Київ № 826/15516/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у письмовому провадженні адмінстративну справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка»

до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2018,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018 №0013431406 та №0013441406.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені із порушенням вимог законодавства. Позивач вказує, що зобов`язання за експортними контрактом було припинене шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до угоди від 26.12.2016 №1. Відтак прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2018 прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №826/11516/18, а також призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування таких рішень та задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 06.12.2018 розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Позивачем подано відповідь на відзив в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 здійснено заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на Державну податкову службу України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» укладено експортний контракт від 01.11.2016 №1IR з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак). Предмет контракту - продаж товару (цибуля ріпчаста свіжа).

Договором переуступки боргу №1Р від 25.12.2016 компанія - нерезидент "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) прийняла на себе зобов`язання компанії - нерезидента «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) та стала боржником по контракту №1ІR від 01.11.2016 в сумі 8 050,00 дол. США (акт звірки з «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) на 26.12.2016, (акт звірки з "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) на 26.12.2016.

Згідно угоди №1 від 26.12.2016 про припинення зобов`язань заліком однорідних зустрічних вимог, укладеної ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» з компанією "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама), сторони прийшли до взаємної згоди про припинення зобов`язань в сумі 8050 дол. США.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі направлення від 16.02.2018 №354/26-15-14-06-05 та наказу від 09.02.2018 №2238 проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішня торгівля та переробка" з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за експортним контрактам від 01.11.2016 №1IR з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) за період з 01.11.2016 по 22.02.2018.

Перевіркою встановлено порушення порушення ТОВ "Зовнішня торгівля та переробка":

1) статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме:

- не надходження ТОВ "Зовнішня торгівля та переробка" виручки за товар в сумі 8050,00 дол. США (еквів. 215 0008,63 грн.) за експортним контрактом від 01.11.2016 №1IR, укладеним з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) ;

2) пункт 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 5-93, а саме порушено строки декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, станом на 01.07.2017, 01.10.2017, 01.01.2018.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 01.03.218 №221/26-15-14-06-05/36614066 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі встановлених порушень Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018:

№0013431406, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 196 475,23 грн., у зв`язку із порушенням позивачем статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

№0013441406, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 510,00 грн., у зв`язку із порушенням позивачем пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 29.05.2018 «Про результати розгляду скарги» скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Незгода позивача із вказаними податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Положення статті 42 Конституції України системно пов`язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв`язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.

Так, Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16.04.1991 № 959-ХІІ (далі - Закон № 959-ХІІ, тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті (далі - Закон №185/94-ВР).

Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону № 185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим.

В такому аспекті слід звернутися до загальних засад зобов`язального права та зауважити, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 спеціального Закону №959-ХІІ, якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Так, одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньо-економічними операціями законами України не передбачено.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за №338/3631 (далі -Інструкція №136), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, спеціальними законами, зокрема, Законом №959-ХІІ, Законом №185/94-ВР, Цивільним та Господарським кодексами України не заборонено, а окремими з них - навіть прямо передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид припинення зобов`язання за зовнішньоекономічними договорами.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством також не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.

При цьому, виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.

Здійснивши системний аналіз викладених вище приписів чинного законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку про те, що зі змісту експортного контракту, наявних первинних документів, а також з Угоди про зарахування вбачається, що між двома суб`єктами господарювання виникли зустрічні вимоги, які є грошовими, тобто однорідними, між сторонами відсутній спір щодо характеру зобов`язань, їх змісту, умов виконання, а умови проведення розрахунків за експортним контрактам, вони відповідають критеріям, зазначеним, зокрема, у пункті 1.11 Інструкції №136, дотримання яких є передумовою для визнання зарахування зустрічних однорідних вимог та зняття цих розрахунків банком з валютного контролю.

З урахуванням наведеного, сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог та обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

В свою чергу, податковий орган приймаючи оскаржуване рішення про нарахування позивачу пені за порушення строків розрахунків за контрактом, укладеним позивачем з фірмою - нерезидентом та констатуючи порушення ТОВ "Зовнішня торгівля та переробка" вимог статті 1 Закону №185/94-ВР, не врахував, що наведена норма Закону регламентує строки зарахування валютної виручки резидентів на їх рахунки в уповноважених банках за результатами безпосередньо виконання зовнішньо-економічних контрактів, чого в даному випадку не відбулось.

Так, законодавство України не дає правового визначення терміну "валютна виручка", проте, виходячи із рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"" від 17 грудня 2004 року № 04-5/3360 під валютною виручкою слід розуміти суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб`єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).

Моментом же одержання виручки у іноземній валюті за експортовану продукцію вважається дата надходження коштів на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку України (абзац 2 пункту 5 Інструкції про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок, затвердженої Наказом Національного банку України від 14 червня 1994 року №85).

Однак, у справі, що розглядається, припинення відповідних зобов`язань відбулось не у грошовій формі, тобто без зарахування валютної виручки на рахунок резидента в уповноваженому банку.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

В даному випадку, податковим органом не доведено наявності підстав, з яким Закон №185/94-ВР пов`язує застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 такого Закону.

При цьому, практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20 серпня 2014 року №515 "Про врегулювання ситуації на валютному ринку України".

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас, вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону №185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахування наведеного та встановлених вище обставин виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних вимог за наявності належним чином оформлених документів, суд приходить до висновку, що податковим органом не було доведено наявність підстав для нарахування позивачу пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, з огляду на що податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018 №0013431406 та №0013441406 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами статей 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 21.03.2018 №0013431406 та №0013441406.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» (02232, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 68, оф. 228, код ЄДРПОУ 36614066) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2954 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні) 79 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.