Постанова

від 23.03.2023 по справі 826/15516/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15516/18 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018 №0013431406 та №0013441406.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року адміністративний позов задоволено:

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 21.03.2018 №0013431406 та №0013441406.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з урахуванням постанови НБУ від 13 грудня 2016 року №410, залік зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам Інструкції.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» укладено експортний контракт від 01.11.2016 №1IR з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак). Предмет контракту - продаж товару (цибуля ріпчаста свіжа).

Договором переуступки боргу №1Р від 25.12.2016 компанія - нерезидент "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) прийняла на себе зобов`язання компанії - нерезидента «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) та стала боржником по контракту №1ІR від 01.11.2016 в сумі 8 050,00 дол. США (акт звірки з «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) на 26.12.2016, (акт звірки з "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) на 26.12.2016.

Згідно угоди №1 від 26.12.2016 про припинення зобов`язань заліком однорідних зустрічних вимог, укладеної ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» з компанією "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама), сторони прийшли до взаємної згоди про припинення зобов`язань в сумі 8050 дол. США.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі направлення від 16.02.2018 №354/26-15-14-06-05 та наказу від 09.02.2018 №2238 проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішня торгівля та переробка" з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за експортним контрактам від 01.11.2016 №1IR з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) за період з 01.11.2016 по 22.02.2018.

Перевіркою встановлено порушення порушення ТОВ "Зовнішня торгівля та переробка":

1) статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме:

- не надходження ТОВ "Зовнішня торгівля та переробка" виручки за товар в сумі 8050,00 дол. США (еквів. 215 0008,63 грн.) за експортним контрактом від 01.11.2016 №1IR, укладеним з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) ;

2) пункт 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 5-93, а саме порушено строки декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, станом на 01.07.2017, 01.10.2017, 01.01.2018.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 01.03.218 №221/26-15-14-06-05/36614066 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі встановлених порушень Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018:

№0013431406, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 196 475,23 грн., у зв`язку із порушенням позивачем статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

№0013441406, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 510,00 грн., у зв`язку із порушенням позивачем пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 29.05.2018 «Про результати розгляду скарги» скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.

Обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Отже, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньоекономічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» укладено експортний контракт від 01.11.2016 №1IR з компанією «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак). Предмет контракту - продаж товару (цибуля ріпчаста свіжа).

Договором переуступки боргу №1Р від 25.12.2016 компанія - нерезидент "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) прийняла на себе зобов`язання компанії - нерезидента «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) та стала боржником по контракту №1ІR від 01.11.2016 в сумі 8 050,00 дол. США (акт звірки з «NAZIM ISMAEL TAYAR» (Республіка Ірак) на 26.12.2016, (акт звірки з "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама) на 26.12.2016.

Згідно угоди №1 від 26.12.2016 про припинення зобов`язань заліком однорідних зустрічних вимог, укладеної ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» з компанією "FROFT ALLIANCE S.A.» (Республіка Панама), сторони прийшли до взаємної згоди про припинення зобов`язань в сумі 8050 дол. США.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України не передбачено.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за №338/3631 (далі - Інструкція №136) експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, чинним законодавством України передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид припинення зобов`язання за зовнішньоекономічними договорами.

Більше того, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.

При цьому, виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.

Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

Щодо доводів апелянта в контексті приписів Постанови НБУ від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», то колегія суддів зазначає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені вказаним пунктом Постанови НБУ, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Окрім того, положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.

Так, апеляціний суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29. Січня 2019 року по справі №819/2014/17 щодо припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанов Правління НБУ, зокрема, від 14 вересня 2016 року №386 та від 13 грудня 2016 року №410, зазначивши, що не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю, з визнанням правомірним наслідком такого контролю застосування санкцій, передбачених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Судом сформовано нову правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

Відтак, доводи контролюючого органу в частині порушення позивачем Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені у розмірі 196 475,23 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0013431406 від 21.03.2018, є помилковими.

Також в частині податкового повідомлення рішення від 21.03.2018 №0013441406, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510,00 грн за порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», то Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року (що в подальшому втратив чинність 07 лютого 2019 року на підставі Закону №2473-VIII від 21 червня 2018 року) визначив загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Вказаним Декретом також вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету. Таким повноважним органом є Національний банк України.

Положення Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» №734/99 від 27 червня 1999 року (дію якого було припинено згідно із Законом №2473-VIII від 21 червня 2018 року), яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 року №2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні спірних відносин.

Отже, санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1996 року, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких податкові органи не відносяться.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №280/5170/18.

Відтак, у відповідача відсутні повноваження для застосування до позивача фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.03.2018 №0013441406.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статті 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма