Рішення

від 10.07.2022 по справі 640/23611/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2022 року м. Київ № 640/23611/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Ірис"до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Ірис" (далі - ПП "Ірис") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.03.2020:

№ 0008511409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 66882,00 грн;

№ 0008501409 про застосування адміністративного штрафу (код платежу 21081100) в сумі 510,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржив в судовому порядку сам факт призначення та проведення перевірки, позаяк, враховуючи відсутність у представників ДФС повноважень, останні фактично не були допущені до проведення перевірки. Крім того, звернув увагу, що відповідачем порушено встановлені пунктом 86.6 статті 86 Податкового кодексу України строки на складання спірних рішень, що є підставою для визнання незаконними та скасування останніх.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/23611/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

26.11.2020 до суду від представника відповідача Зайкіної К.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що перед початком перевірки адміністратор кафе була ознайомлена з наказом про проведення фактичної перевірки та направленням на перевірку, проте, остання відмовилась поставити відмітки про ознайомлення, про що складено відповідний акт. Зазначає, що у даному випадку посадовими особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки не було складено акта про відмову у допуску до перевірки, так як останніми виконані всі обов`язкові дії, що передбачені статтею 81 Податкового кодексу України, а тому посадові особи контролюючого органу мали право приступити до початку проведення перевірки.

Враховуючи, що під час перевірки встановлено факт невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі, зазначеній у денному звіті РРО, а також зважаючи на ненадання представником позивача документів на запит контролюючого органу, вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

31.03.2021 до суду від представника позивача Мішустіна М.К. надійшли письмові пояснення, у яких останній акцентував увагу на існуючій судовій практиці в аналогічних справах.

27.06.2022 до суду від представника позивача Мішустіна М.К. надійшли письмові пояснення, у яких останній акцентував увагу на судовій практиці в аналогічних справах.

Ухвалою суду від 11.07.2022 допущено заміну первинного відповідача його правонаступником.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4, 80.2.5, 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" 30.07.2019 начальником Головного управління ДФС у м. Києві прийнято наказ № 10824 "Про проведення фактичних перевірок", яким наказано організувати проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання (об`єктів) згідно з додатками 1-230 з питань дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Додатком 154 до наказу від 30.07.2019 № 10824 визначено об`єкт ПП "Ірис", тривалість перевірки та дату початку перевірки, а саме: 19.08.2019.

Позивач стверджує, що не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та склав відповідний акт.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 19.08.2019 о 16:35 посадовими особами контролюючого органу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі направлень від 02.08.2019 № 6829/26-15-14-09-01 та № 6830/26-15-14-09-01 проведено фактичну перевірку кафе, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарювання - ПП "Ірис", за результатами якої складено акт від 20.08.2019 № 1748/26/15/14/3184/282/ НОМЕР_1 .

Актом перевірки зафіксовано порушення ПП "Ірис" пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ та пунктів 12, 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

21.08.2019 ПП "Ірис" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичної перевірки ПП "Ірис" від 30.07.2019 № 10824, виданий Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15892/19 за позовом ПП "Ірис" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу.

На підставі порушень, зафіксованих у акті перевірки акт від 20.08.2019 № 1748/26/15/14/3184/282/31841282, 18.03.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0008511409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 66882,00 грн;

№ 0008501409 про застосування адміністративного штрафу (код платежу 21081100) в сумі 510,00 грн.

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу II ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної/фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Фактична перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 80 ПК України.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18.

Як уже було зазначено судом, позивач оскаржив наказ про проведення фактичної перевірки ПП "Ірис" від 30.07.2019 № 10824.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 640/15892/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Ірис".

Вказане судове рішення набрало законної сили 09.08.2021.

Підставою для відмови у задоволенні позову було те, що правові наслідки оскаржуваного наказу є вичерпаними, та за результатами перевірки складено акт, відповідно, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Разом з тим, у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 640/15892/19 встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 Податкового кодексу України.

При цьому, наявність таких відомостей є обов`язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.

Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №821/1957/16.

Відсутність інформації не дає правових підстав для застосування податковим органом підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, оскільки сама по собі наявність повноважень контролюючого органу у здійсненні перевірочних функцій не свідчить про наявність можливості у такого суб`єкта їх здійснювати не у порядку і не на підставі, визначених законом.

Тобто відповідачем не дотримані вимоги Податкового кодексу України, оскільки відсутні докази отримання у встановленому законодавством порядку інформації порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено, що фактична перевірка призначена відповідачем за відсутності обставин, з дотриманням яких законодавець пов`язує можливість проведення фактичної перевірки, то не підлягають доказуванню обставини про порушення відповідачем процедури призначення та проведення фактичної перевірки.

У свою чергу, порушення процедури призначення перевірки дає підстави для висновку про незаконність її проведення.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.04.2019 у справі № 804/5722/16, від 26.02.2019 у справі № 826/9082/15, від20.12.2019 у справі № 520/2207/19, від 25.03.2019 у справі № 806/4875/14 та від 17.07.2019 у справі № 808/553/18.

Зважаючи на викладене у сукупності та враховуючи незаконність проведення контролюючим органом перевірки, результати якої оформлені відповідним актом від 20.08.2019, суд дійшов висновку, що вказані обставини унеможливлюють виникнення правових наслідків такої перевірки, у тому числі, застосування за її наслідками штрафних санкцій оскаржуваними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями.

Вказана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.01.2018 у справі № 826/442/13-а та від 17.12.2020 у справі № 810/1625/16.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18.03.2020 № 0008511409 та № 0008501409 прийняті на підставі незаконної перевірки, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Ірис" (03134, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, 19, ідентифікаційний код 31841282) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.03.2020 № 0008511409 та № 0008501409.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011) на користь Приватного підприємства "Ірис" (03134, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, 19, ідентифікаційний код 31841282) 2102,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко