Постанова

від 22.04.2024 по справі 640/23611/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/23611/20 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Ірис" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство "Ірис" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.03.2020:

- № 0008511409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 66882,00 грн;

- № 0008501409 про застосування адміністративного штрафу (код платежу 21081100) в сумі 510,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2022 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4, 80.2.5, 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" 30.07.2019 начальником Головного управління ДФС у м. Києві прийнято наказ № 10824 "Про проведення фактичних перевірок", яким наказано організувати проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання (об`єктів) згідно з додатками 1-230 з питань дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Додатком 154 до наказу від 30.07.2019 № 10824 визначено об`єкт ПП "Ірис", тривалість перевірки та дату початку перевірки, а саме: 19.08.2019.

Позивач стверджує, що не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та склав відповідний акт.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 19.08.2019 о 16:35 посадовими особами контролюючого органу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі направлень від 02.08.2019 № 6829/26-15-14-09-01 та № 6830/26-15-14-09-01 проведено фактичну перевірку кафе, що розташоване за адресою: м. Київ, вул Кільцева дорога, 19, суб`єкта господарювання - ПП "Ірис", за результатами якої складено акт від 20.08.2019 № 1748/26/15/14/3184/282/31841282.

Актом перевірки зафіксовано порушення ПП "Ірис" пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ та пунктів 12, 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

21.08.2019 ПП "Ірис" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичної перевірки ПП "Ірис" від 30.07.2019 № 10824, виданий Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 640/15892/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Ірис".

Вказане судове рішення набрало законної сили 09.08.2021.

Підставою для відмови у задоволенні позову було те, що правові наслідки оскаржуваного наказу є вичерпаними, та за результатами перевірки складено акт, відповідно, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Разом з тим, у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 640/15892/19 встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 Податкового кодексу України.

При цьому, наявність таких відомостей є обов`язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.

На підставі порушень, зафіксованих у акті перевірки від 20.08.2019 № 1748/26/15/14/3184/282/31841282, 18.03.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0008511409 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 66882,00 грн;

№ 0008501409 про застосування адміністративного штрафу (код платежу 21081100) в сумі 510,00 грн.

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до положень пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.

За правилами пункту 80.1, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відповідно до пунктів 80.4, 80.5 статті 80 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу.

Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу (п. 80.9 ст. 80 ПК України).

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (п. 80.10 ст. 802 ПК України).

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно із пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Довідка перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Порядок оформлення результатів перевірок, що проводяться контролюючими органами, визначеними підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, та надання заперечень до них визначається Митним кодексом України.

Згідно із пунктом 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

Згідно із пунктом 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Аналіз наведених норм ПК України дає підстави для висновку, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень, у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов проведення податкової перевірки.

Нормами Податкового кодексу України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії, у даному випадку - оскаржувані податкові повідомлення-рішення, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа №826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа №1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа №807/242/14).

При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності спірного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.

Отже, у разі недотримання вимог закону щодо процедури проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави для прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Колегія суддів, зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 640/15892/19 встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 Податкового кодексу України.

При цьому, наявність таких відомостей є обов`язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.

Оскільки відповідачем таких відомостей не надано, то таку перевірку проведено неправомірно, за відсутності законних підстав для цього, що є достатньою підставою для висновку про недопустимість акта фактичної перевірки в якості доказу у справі та відсутність правових наслідків такої перевірки.

Аналогічний висновок Верховного Суду зазначено у постанові від 04 вересня 2020 у справі №821/1274/18.

Як вже зазначалося вище, відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У свою чергу, під поняттям «підстава» розуміється не нумераційне позначення підпункту статті 80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами під «підставою» у пункті 80.2 статті 80 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини, що обумовили необхідність застосування певної норми.

Зі змісту наказу №10824 від 30.07.2019 не вбачається, яку саме інформацію про порушення платником податків тих вимог законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, отримало ГУ ДПС у м. Києві, що стало у подальшому підставою для прийняття відповідного наказу.

Разом з тим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що в наказі №10824 від 30.07.2019 відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, окрім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено у рамках яких заходів відповідачем встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

У свою чергу, в апеляційній скарзі податковим органом жодним чином не обґрунтовано правомірність призначення фактичної перевірки.

Отже, контролюючим органом не надано суду належних та достовірних документів, що стали підставою, у розумінні підпунктів 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, призначення наказом №№10824 від 30.07.2019 фактичної перевірки ПП «Ірис», за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 21.08.2019 року.

Приймаючи рішення про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Проте, при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

З приводу зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки конкретних підстав для її проведення склалася суперечлива судова практика Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 815/756/16, від 11.06.2019 у справі № 1440/2045/18, від 22.09.2020 у справі № 520/1304/2020, від 19.11.2020 у справі № 160/7971/19, від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18, від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 05.07.2021 у справі № 825/951/17, від 16.09.2021 у справі № 120/1431/20-а, від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 28.10.2021 у справі № 520/10214/2020, від 02.12.2021 у справі № 120/3918/20-а, та багатьох інших, Верховний Суд виходив з того, що недостатньо лише повноважень контролюючого органу, але і необхідне отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками. Також, зазначена інформація, яка стала підставою для призначення фактичної перевірки повинна бути відображена у наказі про призначення фактичної перевірки.

Натомість, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 810/1394/16, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 07.11.2019 у справі № 140/391/19, від 07.11.2019 у справі № 140/391/19, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 22.04.2021 у справі № 805/3809/16-а, від 29.07.2021 у справі № 815/6864/16, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, де п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України розтлумачено на користь контролюючого органу: «…Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства».

«У даному випадку, за висновком судів попередніх інстанцій достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального)…».

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо суперечливих правових висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції бере до уваги, правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин, суд зобов`язаний врахувати правові висновки, викладені у більш пізніших постановах Верховного Суду, а саме від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 28.10.2021 у справі №520/10214/2020, від 02.12.2021 у справі № 120/3918/20-а, відповідно до яких, контролюючому органу необхідно:

1) отримати в установленому порядку інформацію про порушення вимог законодавства;

2) послатися в наказі про призначення перевірки на конкретні фактичні порушення.

Отже, в даному випадку, ГУ ДПС у м. Києві не наведено інформацію про порушення вимог законодавства, яка стала підставою для призначення фактичної перевірки та не наведено її у наказі про призначення фактичної перевірки, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для такої перевірки, тобто про її протиправність.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація відповідних функцій контролюючих органів, відповідно до статті 19 ПК України, а саме щодо здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері та інше, призначення перевірок не є безмежною.

Такими функціями контролюючий орган наділений законодавчо на постійній основі, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто, не у будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки, перевірка може бути призначена.

Разом з тим, в наказі №№10824 від 30.07.2019 ГУ ДПС у м. Києві відсутнє будь-яке посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи, що наведені в наказі підстави проведення перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, а тому призначення та проведення фактичної перевірки ПП «Ірис». було здійснено податковим органом протиправно.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом допущено порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки ПП «Ірис», що у свою чергу призводять до відсутності правових наслідків проведення такої перевірки, відповідно оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Текст постанови виготовлено 22 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма