Рішення

від 21.07.2010 по справі 11/108-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.10

          Справа № 11/108-10.

за позовом:           Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до відповідачів:   1. Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3,

                                   м. Суми

              2. Виконавчого комітету Сумської міської ради, м. Суми

про розірвання договору та визнання права власності

                                                                                           СУДДЯ  Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Представники сторін:

від позивача:             не з‘явився

від відповідачів:       1. не з‘явився

                                  2. не з‘явився

За участю секретаря судового засідання Чижик С.Ю.

Суть спору: позивач просить суд розірвати договір про спільне фінансування ремонтних робіт від 19 червня 2008 року, визнати за ним право власності на самовільно переобладнане нежитлове приміщення (літ. «Б-2» - загальною площею 23,0 кв. м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та яке відповідає державним будівельним нормам.

Представник позивача в судове засідання не з‘явився, проте подав додаткове обґрунтування до позову.

Представник першого відповідача в судове засідання не з’явився, але подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог не заперечує та  просить суд розглянути справу за відсутності його представника.  

Представник другого відповідача в судове засідання не з‘явився, письмового відзиву на позов не подав.

Явка представників сторін не визнавалася судом обов’язковою, а тому не з’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Між Видавничо-рекламно-комерційною фірмою товариством з обмеженою відповідальністю «ВІР» та громадянами ОСОБА_3, та ОСОБА_1, було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, від 09 лютого 2006 року. Згідно даного договору позивач та перший відповідач набили у рівних частинах право власності на нежитлове приміщення (літ. «Б-2» - загальною площею 17,8 кв. м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2008 року між позивачем та першим відповідачем було укладено договір про спільне фінансування ремонтних робіт. Відповідно до умов вказаного договору позивач та відповідач зобов’язувалися спільно фінансувати проведення ремонтних робіт нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 17,8 кв. м.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що після завершення ремонтних робіт Сторони набувають право спільної сумісної власності на реконструйоване нежитлове приміщення, при цьому розмір грошового внеску сторін визначається виходячи з необхідності у грошових коштах на проведення робіт з реконструкції згідно кошторису та вноситься пропорційно до площі, що буде належати кожній із сторін.

Право спільної сумісної власності на реконструйоване нежитлове приміщення Сторони отримують тільки після повної сплати суми грошових коштів, визначеної згідно пункту 1.3  договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він належним чином виконав всі передбачені договором від 19 червня 2008 року умови, крім того, профінансував на 100% проведення ремонтних робіт нежитлового приміщення (літ. «Б-2» - загальною площею 17,8 кв. м.), розташованого за адресою АДРЕСА_1, у зв’язку з тим, що перший відповідач відмовився від виконання своїх зобов’язань по договору з причин скрутного фінансового становища, про що свідчить лист  від 20 вересня 2008 року.

На виконання умов договору позивачем було здійснено ремонт та реконструкцію нежитлового  приміщення.

Відповідно до технічного паспорту площа нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, після проведення ремонтних  робіт та реконструкції склала 23,0 кв. м.

Позивач зазначає, що на сьогоднішній день він не в змозі провести державну реєстрацію права власності на належне йому нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і визначене відповідно до технічного паспорту, адже згідно договору про спільне фінансування ремонтних робіт Сторони набувають право спільної сумісної власності на реконструйоване нежитлове приміщення.

З матеріалів справи свідчить, що перший відповідач, не виконавши умови договору від 19 червня 2008 року, не відмовився від свого права на частку нежитлового приміщення.

Відповідно до п. 2.4 Договору у разі неможливості здійснення відшкодування іншій стороні грошових коштів, що були внесені відповідно до п. 2.3. цього договору до сторони, на користь якої повинні бути здійснені такі розрахунки в безспірному порядку переходить право на частку винної сторони в нежитловому приміщенні.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Вимогами ч. 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

При цьому, ч. 5 та ч. 7 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За таких обставин позивач не може повною мірою скористатися своїм правом власності на зазначене вище нерухоме майно, оскільки відповідач не визнає таке право власності. Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що на замовлення позивача судовим експертом-оцінювачем Андрєєвим Л.Г. був виготовлений висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 439 від 12.07.2010 року. Згідно заключної частини вказаного висновку «Виконане перепланування нежилих приміщень магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, не суперечить державним  будівельним нормам. Несуча здатність конструктивних елементів не порушена.»

Підстави набуття права власності визначені положеннями статті 328 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування» комунальні підприємства БТІ  підконтрольне та підзвітне місцевим органам самоврядування. Згідно ст. 30, частиною 1, пунктом Б, підпунктом 10 Закону України  «Про місцеве самоврядування»  до делегованих повноважень селищної ради в сфері будівництва, відноситься облік та реєстрація об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчий орган міської ради виконує обов’язок державного контролю та вирішення спорів в сфері будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, одним із способів захисту цивільних прав є визнання такого права.

Згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3, 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, речові права (право власності) на нерухоме майно підлягають обов’язковій державній реєстрації.

Відповідно до розділу 5 Прикінцевих положень Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

У відповідності до п. 5 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом» вказано, що судовий захист права власності та майнових інтересів власників – осіб, названих у статті 1 АПК (далі-підприємства і організації), здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності підприємств і організацій, зокрема визнання недійсними актами державних та інших органів, що порушують майнові та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказам Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

У відповідності до листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 року № 19-39-827, саме рішення суду є правовстановлювальним документом у разі визнання права власності судом, та саме рішення суду подається для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, при цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Відповідно до ст. 22-24 Господарського процесуального кодексу України, сторони мають право…подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, а також користуватися іншими процесуальними правами.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з приписами п. 3 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для становлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і  такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Розірвати договір про спільне фінансування ремонтних робіт від 19 червня 2008 року, укладений між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (40007, АДРЕСА_2 ід. номер НОМЕР_1) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (40000, АДРЕСА_3 ід. номер НОМЕР_2).

3.          Визнати законним та таким, що відповідає державним будівельним нормам самовільно переобладнане нежитлове приміщення літ. «Б-2» - загальною площею 23,0 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. та визнати за Приватним підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ід. номер НОМЕР_1) право власності на самовільно переобладнане нежитлове приміщення (літ. «Б-2» - загальною площею 23,0 кв. м.), розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

СУДДЯ                                                                           Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Повний текст рішення підписаний 23.07.2010 р.

    Суддя                                                                       Зражевський Юрій Олексійович