Рішення

від 07.07.2022 по справі 910/21804/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2022Справа № 910/21804/21

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Міністерства оборони України

до Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс"

про стягнення суми за банківською гарантією від 07.05.2018 № 2312-0518/EКL3v у розмірі 31 082,40 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі - позивач, Міністерство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" (далі - відповідач, Банк) про стягнення суми за банківською гарантією від 07.05.2018 № 2312-0518/EКL3v у розмірі 31 082,40 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО КЛАСС" умов укладеного з позивачем договору від 10.05.2018 № 286/2/18/16 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідач зобов`язаний сплатити позивачу грошову суму відповідно до умов гарантії.

Ухвалою від 10.01.2022 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у встановленому розмірі та порядку - протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

21.01.2022 до суду надійшло клопотання позивача про продовження строку на усунення недоліків.

28.01.2022 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, до якої долучено платіжне доручення № 286/2/50 від 25.01.2022 на суму 2 270,00 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21804/21, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс".

25.03.2022 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував. Також відповідач подав заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Разом із цим, розглянувши дану заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд дійшов висновку відмовити в її задоволенні, оскільки при відкритті провадження у справі судом враховано, що в силу частини 1 статті 247 ГПК України, дана справа є малозначною та підлягає одноособовому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У той же час, наведені відповідачем у заяві про розгляд справи в порядку загального позовного провадження підстави не свідчать про обґрунтованість відповідних заперечень відповідача та доцільність призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження.

30.05.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку відмовити в його задоволенні з огляду на невідповідність вимогам статті 81 ГПК України, зокрема, щодо необґрунтованості обставини, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи та про її право подати пояснення на позовну заяву, копія ухвали суду від 31.01.2022 про відкриття провадження у справі № 910/21804/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02002, місто Київ, вулиця Степана Сагайдака, будинок 101.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина 1 статті 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що третя особа мала право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 31.01.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2018 між Міністерством оборони України (далі - Міністерство, замовник) та ТОВ «ЄВРО КЛАСС» (надалі - Товариство, постачальник) укладено договір № 268/2/18/16 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (камера холодильна) лот 2 холодильне та морозильне обладнання (далі - товар), зазначений у специфікації, а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

За умовами пункту 1.2. договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у такій редакції: камера холодильна з підлогою, об`ємом 9,6 м3 у комплекті з холодильним агрегатом - до 10.06.2018 включно, 5 штук; до 20.06.2018 включно, 1 штука; ціною 86 340,00 грн штука.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці Замовника, яка є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 11.3 договору Товариство забезпечило виконання зобов`язань за договором у розмірі 5% вартості договору банківською гарантією № 2312-0518/EКL3v від 07.05.2018 у сумі 31 082,40 грн.

За умовами банківської гарантії № 2312-0518/EКL3v від 07.05.2018 Банк гарантував безумовно та безвідклично виплатити Міністерству кошти в сумі 31 082,40 грн у випадку невиконання (неналежного) виконання принципалом (Товариством) умов договору (щодо якості, кількості, строків) щодо закупівлі протягом 5 робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара (Міністерства) з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, із зазначенням у чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Дана гарантія дійсна по 01.02.2019 включно.

У відповіді від 22.01.2019 на вимогу Міністерства № 286/6/7119 від 27.12.2018 Банк повідомив, що дана вимога не відповідає умовам гарантії, зокрема, не надано належного підтвердження повноважень підписанта вимоги.

Надалі, листом від 06.02.2019 Банк повідомив, що додатково до листа від 22.01.2019 вимога не підлягала задоволенню Банком також з інших наведених у листі причин.

Через невиконання зобов`язань за Договором банківської гарантії, Міністерство звернулося до суду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Товариство наголосило на тому, що Міністерством не доведено настання гарантійного випадку за банківською гарантією, оскільки Товариство зверталося до Міністерства з претензією щодо поставки товару. При цьому, Міністерство не подавало повідомлення про час та пункт прийняття товару. У той же час, договір поставки не зареєстрований в органах Казначейства та фактично відбувається подвійне стягнення з огляду на стягнення Міністерством коштів з Товариства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд установив, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору банківської гарантії.

Особливості регулювання спірних правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно з частиною першою ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.

Статтею 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Згідно з частиною другою ст. 200 Господарського кодексу України зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Відповідно до приписів п. 2 Глави 4 розділу II "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Згідно з частинами другою та четвертою ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до приписів частини другої ст. 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Згідно з частинами першою та другою ст. 565 ЦК України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Відповідно до умов Договору банківської гарантії, Банк безвідклично та безумовно зобов`язався виплатити бенефіціару 31 082,40 грн у разі невиконання (неналежного виконання) Товариством зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 08.06.2018 Товариство виставило Міністерству рахунок-фактуру № 437 на суму 103608,00 грн з ПДВ на обумовлений Договором № 268/2/18/16 від 10.05.2018 товар - камера холодильна з підлогою, об`ємом 9,6 м3 у комплекті з холодильним агрегатом, у кількості 1 штука.

Також, сторонами Договору № 268/2/18/16 від 10.05.2018 підписано видаткову накладну № 97 від 08.06.2018 на товар на суму 103608,00 грн з ПДВ, акт приймання-передачі № 21 від 19.07.2018 та військовою частиною підписано повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей від 03.08.2018.

Поряд із цим, між Товариством та Міністерством підписано видаткову накладну № 94 від 20.06.2018 з актом приймання № 1 від 15.08.2018 на суму 103608,00 грн з ПДВ, видаткову накладну № 95 від 08.06.2018 з актом приймання № 32 від 24.07.2018 на суму 103608,00 грн з ПДВ.

У зв`язку з цим, Міністерством направлено Товариству претензії від 29.08.2018, 08.08.2018 про сплату штрафів внаслідок прострочення поставки товару за Договором № 268/2/18/16 від 10.05.2018 на 55 діб (замість 20.06.2018 товар поставлено 15.08.2018) та на 43 доби (замість 10.06.2018 товар поставлено 24.07.2018).

Наведеними доказами підтверджується несвоєчасне виконання Товариством зобов`язань з поставки товару за Договором № 268/2/18/16 від 10.05.2018 у встановлений договором строк.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що Міністерство набуло право отримати кошти від Банку в розмірі суми банківської гарантії № 2312-0518/EКL3v від 07.05.2018, що є правовими підставами для стягнення з Банку на користь позивача 31 082,40 грн.

Щодо заперечень Банку в частині не настання гарантійного випадку через не дотримання формату повідомлення про час та пункт прийому поставки (на умовах DDP), який зазначений у правилах поставки Інкотермс, в редакції 2010 року, суд зауважує наступне.

Обставини щодо поставки та приймання товару підтверджуються наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами видатковими накладними з актами приймання, а тому формальні підстави для спростування гарантійного випадку жодним чином не можуть впливати на факт здійсненої поставки товару.

Що стосується тверджень Банку про необхідність реєстрації Договору поставки № 268/2/18/16 від 10.05.2018 в органах казначейства, то така реєстрація означає реєстрацію бюджетного зобов`язання за договором.

Оскільки кошти за продукцію з боку Міністерства були перераховані на рахунок третьої особи, та поставлений товар був Міністерством прийнятий та взятий на бухгалтерський облік, то такий факт свідчить про дотримання Міністерством вимог бюджетного законодавства, з огляду на те, що без дотримання таких вимог орган казначейства не підтвердив би правомірність та не надав би дозвіл на перерахування коштів за Договором поставки.

Судом також враховані заперечення Банку щодо відсутності обґрунтування Міністерством розміру вимоги за банківською гарантією.

Утім, суд звертає увагу, що надана Банком гарантія в сумі 31 082,40 грн є фіксованою (5 % від суми Договору поставки № 268/2/18/16 від 10.05.2018), умов щодо зміни такої суми умовами договору не передбачено, та Банком дана сума є погодженою при видачі ним банківської гарантії Міністерству.

Одночасно суд наголошує, що неустойка і банківська гарантія мають різну правову природу та не належать до одного виду відповідальності, а отже, стягнення коштів як неустойки та окремо як банківської гарантії не є порушенням статті 61 Конституції України.

З огляду на наведене, реалізація Міністерством права на стягнення з Товариства коштів у вигляді штрафу за порушення умов Договору поставки № 268/2/18/16 від 10.05.2018 не є правовою підставою для припинення зобов`язання Банку зі сплати гарантійного платежу за наданою гарантією.

Окрім того, щодо заперечень Банку проти наявності повноважень у Гулєвич В. В. на підписання вимоги про сплату гарантійного платежу, яка не відповідала умовам банківської гарантії, суд наголошує наступне.

Наведені аргументи Банку є лише формальною підставою щодо форми вимоги, оскільки невідповідність документів за формою Національному стандарту України ДСТУ 4163-2003 не нівелює стандарт допустимості доказів. При цьому, довіреність Гулєвич В. В. є достатньою для підтвердження правомірності засвідчення останнім документів.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс", про стягнення суми за банківською гарантією від 07.05.2018 № 2312-0518/EКL3v у розмірі 31 082,40 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" (03150, місто Київ, вулиця Ділова, будинок 9а, ідентифікаційний код 21570492) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) 31 082 (тридцять одну тисячу вісімдесят дві) грн 40 коп. суми за банківською гарантією, а також 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ