Постанова

від 17.08.2022 по справі 464/9030/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/9030/21 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/941/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Ждан К.О.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про скасування наказу про відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2021 року представник позивача ОСОБА_2 30.12.2021 звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить: визнати незаконним та скасувати наказ №40 від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити його на роботі; зобов`язати відповідача виплатити позивачу не виплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 працює на посаді викладача у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище». 08 листопада 2021 року було видано наказ про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку із ненаданням документа, який підтверджує, вакцинацію від COVID-19. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки згідно чинного законодавства і верховенства права, вакцинація в Україні від COVID-19 є добровільною і не входить в перелік обов`язкових. Зазначає, що відповідач на свій лад трактує положення ст.46 КЗпП України та положення ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тим самим видавши незаконний наказ №40 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», який суперечить чинному законодавству. Наказ № 40 від 08.11.2021 грубо порушує Конституцію України в частині його прав і свобод, а саме: ст.ст.18, 19, 21, 24, 43, 64 Конституції України та КЗпП України. З 08.11.2021 він відсторонений від роботи і обмежений у праві на працю, що включає заробляти собі на життя як викладач-методист з 49 річним стажем роботи. Незаконне відсторонення триває понад 1 місяць, а тому у відповідача виникає заборгованість по виплаті за час незаконного відсторонення. Враховуючи наведене, вважає наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи незаконним, прийнятим без додержання норм законодавства, внаслідок чого порушено його право на працю.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23березня 2022рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про скасування наказу, допуск до роботи і оплату за час незаконного відсторонення від роботи - відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку 22 квітня 2022 року оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу на відсутність підстав для її відсторонення від роботи з причин відсутності у нього щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, і винесення наказу №40 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи». В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 березня 2022 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

22 липня 2022 року від ОСОБА_3 , представника ДНЗ «Львівське професійне політехнічне училище» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює викладачем у ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» з 31.10.1975 по теперішній час.

08 листопада 2021 року директором ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» видано наказ № 40 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до надання ним документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Наказ виданий відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Підставою для винесення Наказу слугувало повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19.

Із вказаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлений під розписку 08 листопада 2021 року. Ознайомившись із наказом, позивач зазначив про свою незгоду із ним.

В знак незгоди з вищевказаним наказом позивач ОСОБА_1 подав заяву протест директору ЛВППУ та заяву - скаргу голові первинної профспілкової організації працівників ЛВППУ.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив, що позивач, як працівник ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак відмовився від щеплення та не надав документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про його відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).

Виходячи з предмету спору та заявлених позовних вимог, саме позивачем належними та допустимими доказами мало би бути доведеним те, що:

-ним станом на 08.11.2021 року (дата наказу, що оскаржується) пройдено щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

або

-у нього є наявні протипоказання до вакцинації проти COVID-19;

або

-наказ директора навчального закладу Дмитришина Я.С. № 40 від 08.11.2021 року про відсторонення його від роботи порушує певні конкретні норми права або суперечить їм.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з даним позовне надав жодних доказів в підтвердження того, що станом на день написання позовної заяви (датованої 30.12.2021 року) ним пройдено щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Окрім цього, матеріали справи також не містять також доказів стосовно того, що у позивача є наявними протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

При цьому доводи позовної заяви та апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуваний позивачем наказ не відповідає положенням чинного законодавства та суперечить цим положенням, оскільки вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, постанова Кабінету Міністрів України № 1096 і наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153 не передбачають обов`язку проходження працівниками закладів освіти профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а також, що засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться на стадії клінічного випробування на пацієнтах з метою дослідження їх оцінки на ефективність та безпечність.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою.

Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Пунктами а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено обов`язок громадян піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 24 січня 2020 року №90, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) .

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В Переліку № 2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні, є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Верховний Суд у Постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Відтак, працівники ДНЗ «Львівське професійне політехнічне училище», як працівники закладу освіти, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.

Оскільки переліком професій не конкретизовано найменування посад, на яких працюють працівники, що підлягають обов`язковій вакцинації, то всі працівники училища підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, в тому числі і позивач, як вчитель училища.

Разом з тим, наказ МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

Відповідно до п. 3 вказаного Переліку протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у п.4 Переліку… визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини.

02 листопада 2021 року наказом МОЗ № 2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19».

Наказом МОЗ від 5.02.2020 року за N 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

За вищенаведеного відповідач, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, в тому числі і учнів, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийняв рішення про відсторонення від роботи позивачки, як вчителя школи, а відтак оскаржувані накази, які прийняті на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, відповідають вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що держава, встановивши педагогам, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також учнів, які в ньому навчаються, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, відсторонення позивача від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов`язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.

Слід зазначити, що ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, і роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідності до вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП України, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказів та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивача від роботи, не вбачається також і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23березня 2022рокузалишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23березня 2022року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2022 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник