Рішення

від 26.07.2022 по справі 640/5563/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року м. Київ № 640/5563/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2019 відкрито провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваного рішення. Зокрема, позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення № 2552615147 від 12.10.2017 та №2542615147 від 18.10.2017 винесено на підставі акту перевірки №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017. Підставою для проведення позапланової документальної виїзної перевірки на підставі п.п. 78.1.11 ПК України стала ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабаня В.М. від 07.06.2017 по справі № 757/31138/17-к, яка в подальшому скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 31.10.2018.

Таким чином, за посиланням позивача, в даному випадку акт №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017 є неналежним доказом і не може бути підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав того, що контролюючим органом правомірно встановлено порушення вимог законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2019 позовну заяву залишено без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України з тих підстав, що в адміністративній справі №826/14895/17, предметом розгляду якої було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147 судове рішення набрало законної сили. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 вказану ухвалу залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.11.2019 судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №640/5563/19 передана 30.02.2020 для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2021 справу прийнято до провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2022 замінено відповідача Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2022 відмовлено Головному управлінню Державної фіскальної служби у м. Києві в задоволені заяви (вх. від 07.05.2019) про залишення позову без розгляду.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТС-Монтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 07.06.2017.

За результатами перевірки складено акт №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТМС-Монтаж» п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті занижено податок на додану вартість в загальній сумі 15 630,00 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на 14 067,00 грн. за 2016 рік.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №2552615147 від 12.10.2017, яким у зв`язку з порушенням вказаних норм ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 14 067,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 516,75 грн.;

- №2542615147 від 18.10.2017, яким у зв`язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 15 630,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 907,50 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у місті Києві документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ТС-Монтаж» проведена на підставі направлень від 18.09.2017 №5945/26-15-14-09, від 19.09.2017 №822/26-15-14-07-02, №3157/26-15-14-03-02, №2095/26-15-14-06-03, наказу ГУ ДФС у місті Києві від 15.09.2017 №9258 та ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабаня В.М. від 07.06.2017 по справі № 757/31138/17-к.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Отже, однією з правових підстав для призначення позапланової перевірки платника податків є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.

В ухвалі Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к зазначено, що частина друга статті 93 КПК України передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу "витребування та отримання" передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження "витребувати" повноваження "призначити" перевірку.

Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження "призначати ревізії та перевірки" означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

Законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК України, коли законодавство зобов`язує слідчого суддю "вжити необхідних заходів", не визначаючи перелік цих заходів.

Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

Кримінальне процесуальне законодавство за своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при розслідувані злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у розслідуванні злочинів з іншими - не менш важливими - цінностями і інтересами суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу, захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню гідності, цінністю сімейних зв`язків, свободою підприємницької діяльності тощо.

Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

В даному випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством.

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18 Верховний Суд зазначає, що така властивість індивідуальних адміністративних актів як їх чинність є необхідною передумовою дії цих актів, яка означає наявність у акта юридичної сили та дає змогу говорити про акт як явище правової дійсності.

Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання ухвали слідчого судді, яка скасована, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабаня В.М. від 07.06.2017 у справі № 757/31138/17-к задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 м. Києва Станкова О.П. про призначення документальної позапланової виїзної перевірки. Призначено позапланову документальну перевірку ТОВ «ТМС-МОНТАЖ» (ЄДРПОУ 34414914) з питань дотримання вимог податкового, валютного (бюджетного) та іншого законодавства і правильності визначення об`єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів усіх рівнів за період з 01.01.2015 по 07.06.2017 року. Проведення перевірки доручено ГУ ДФС у м. Києві у строки, встановлені Податковим кодексом України.

Разом із тим, в подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабаня В.М. від 07.06.2017 у справі № 757/31138/17-к.

Суд вказує, що скасовуючи ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки позивача, Київський апеляційний суд констатував, що вирішення слідчим суддею клопотання про призначення позапланової документальної перевірки не віднесено до його повноважень і така процесуальна дія не передбачена КПК України.

Тобто, розгляд слідчим суддею подібного клопотання було визнано судом вищої інстанції позапроцесуальним, а постановлену за його результатами ухвалу - незаконною.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді у будь-якому випадку є самостійною підставою її проведення, а результати перевірки є доказом в кримінальному провадженні. У свою чергу, скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави для прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування такого наказу та усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді.

Така властивість індивідуальних адміністративних актів як їх чинність є необхідною передумовою дії цих актів, яка означає наявність у акта юридичної сили та дає змогу говорити про акт як явище правової дійсності.

Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання незаконної ухвали слідчого судді, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

У свою чергу, скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Відповідно до доктрини з умовною назвою "плоди отруйного дерева", сформульованої Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили. У рішеннях у справах "Балицький проти України", "Тейксейра де Кастро проти Португалії", "Шабельник проти України" ЄСПЛ застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2018 року (справа №822/573/17), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18) та ухвалі від 18 листопада 2019 року (справа №320/6748/18).

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, сформулював такий правовий висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З огляду на викладені обставини суд вважає, що ухвалою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Карабаня В.М. від 07.06.2017 у справі № 757/31138/17-к, про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТМС-Монтаж", проведення якої доручено ГУ ДФС у м. Києві, що тягне за собою відповідні наслідки, тому дії контролюючого органу з проведення такої перевірки та податкові повідомлення-рішення винесені за її наслідком є протиправними та підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №826/14895/17 та від 17 червня 2020 року у справі №826/5011/18.

Також, згідно правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 23.01.2018 по справі №804/12558/14, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Виходячи з наведеного вбачається, що Акт перевірки №149/26-15-14-07-02-10/34414914 від 04.10.2017, висновки якого стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147, про застосування до позивача штрафних санкцій, є доказом, здобутим з порушенням закону, а тому такий акт не має юридичної сили.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147 прийняті в результаті проведення незаконної перевірки, а тому не можуть вважатися правомірними та підлягають автоматичному скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМС-Монтаж" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 31-Б, офіс 31; код ЄДРПОУ 34414914).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Н.М. Клименчук