Постанова

від 30.08.2022 по справі 520/25152/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 р. Справа № 520/25152/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/25152/21

за позовом ОСОБА_1

до Кегичівської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кегичівської селищної ради, в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення XVII сесії VIII скликання від 30 вересня 2021 року №4004 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Кегичівську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , керуючись частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, звернувся до Кегичівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться за межами населених пунктів. До вищезазначеного клопотання, позивачем було додано графічні матеріали (викопіювання з Публічної кадастрової карти України) на якому було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки до якої найближчим кадастровим номером є 6323182700:02:000:0198) з копіями документів, що посвідчують особу у відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України. Вищевказане клопотання з документами було отримане відповідачем від 10.09.2021 року, вхідний №6435/04-16 від 10 вересня 2021 року.

30 вересня 2021 року Кегичівською селищною радою було прийнято рішення XVII сесії VIII скликання від 30 вересня 2021 року №4004 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ».

У оскаржуваному рішенні у якості підстави для відмови зазначалося, що бажана до відведення у власність земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Красноградського району Харківської області (колишня Медведівська сільська рада), представлена колективними пасовищами. З огляду на вимоги Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» щодо можливого до паювання таких земель до 01 січня 2025 року, а також те, що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням Кегичівська селищна рада вирішила: Відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає, що вказане рішення Кегичівської селищної ради є протиправним, безпідставним та немотивованим у відповідності до норм, що регулюють земельні відносини та порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Вказані відповідачем підстави відмови не відповідають тим, які визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України, цей перелік є вичерпним, а наміри узаконити земельну ділянку під громадські пасовища не є підставою для відмови особі у реалізації гарантованого Конституцією права на землю, що порушує конституційне право позивача на норми безоплатної передачі земельних ділянок, передбачені статтею 121 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішенням селищної ради позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегією суддів встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам закону.

Пунктом 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (далі - Закон № 2498-VIII) (з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Разом з тим, згідно з вищезазначеним Законом до "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності" належать: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації, заболочені землі, землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку, землі під полезахисними лісовими смугами, землі під водними об`єктами, землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності, землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна, землі, які передаються до запасу та резервного фонду, інші землі не сільськогосподарського призначення.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 звернувся до Кегичівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Кегичівської селищної ради Харківської області.

Визначена позивачем у графічному матеріалі земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, вид угідь пасовища, вказане підтверджується схемою поділу земель колективної власності КСП «Дружба» Кегичівського району Харківської області (завірена копія фрагменту схеми поділу додається).

Належність бажаної до відведення позивачу земельної ділянки до земель колективної власності підтверджується наступним.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-15-00-000260, виданий колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба», розташованого на території с. Медведівка Кегичівського району Харківської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4, на загальну площу 2250,1 гектарів землі в межах, згідно із планом, який є складовою частиною Державного акту. При цьому, бажана до відведення позивачу земельна ділянка знаходиться саме в масиві земель колективної власності.

У встановленому законодавством порядку, шляхом розпаювання КСП «Дружба», його члени отримали право на земельні частки (паї) - ріллю, в той час, як пасовища та сіножаті залишилися у колективній власності, що підтверджується витягом з протоколу №2 загальних зборів членів реформованого КСП «Дружба».

Колегія суддів зазначає, що питання розпорядження колективними землями регулюється спеціальним законом, а саме Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

У спірному рішенні Кегичівська селищна рада в основу підстав для відмови позивачу у відведенні земельної ділянки покладено саме належність бажаної земельної ділянки до земель колективної власності.

Відповідно до статті 14 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» члени колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» або їх спадкоємці до 1 січня 2025 року мають право здійснити розподіл земельних ділянок, що залишилися у колективній власності.

Отже, вищевикладене дає підстави для висновку, що бажана до відведення земельна ділянка дійсно належить до колективних земель, вид угідь пасовища. Тому відведення таких земель призведе до порушення законних прав та інтересів членів колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» з огляду на можливість розподілення таких земель.

На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не дотримання відповідачем вимог Земельного кодексу України. Також колегія суддів зазначає, що позивачем не враховано приписи Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Таким чином, колегія суддів суд приходить до висновку, що обґрунтованою підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року по справі № 520/25152/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі № 520/25152/21 скасувати .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов