Рішення

від 15.08.2022 по справі 757/8017/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8017/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Омельченко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 757/8017/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» про визнання незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,- ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

Так, позивач обґрунтовує свої вимоги, тим, що її було ознайомлено з наказом Комунального позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді» від 08.11.2021 № 102-к про відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СOVID-19.

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення, то, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 та пункта 416 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 (зі змінами) відповідач відсторонює позивача від його роботи без збереження заробітної плати.

Так, позивач вказує, що виключно до ЗУ «Захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від СOVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Також, на сьогодні не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від СOVID-19.

Пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Наказ про відсторонення мотивований наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, що включає перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обовязковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-Co-V-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 встановлений незаконним способом. а саме постановою КМУ від 09.12.2020 р. №1236.

Зважаючи на вищевикдадене позивач, вважає, що підстав для відсторонення від роботи, в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, оскільки, вакцинація соби від ГРВІ СOVID-19, яка до того ж не є обов`язковою - не передбачена чинним трудовим законодавством.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Комунального позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді» від 08.11.2021 №102-к про відсторонення позивача від роботи та поновити позивача на роботі.

- зобов`язати Комунальний позашкільний навчальний заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» виплатити позивачу середній заробіток за весь час незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 р. по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденної зарооітної плати позивача - 419 гривень 89 копійок

- покаласти всі судові витрати на відповідача.

16.02.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

05.08.2022 позивачем подано клопотання про зменшення позовних вимог, в якому зазначено, що в Комунальному позашкільному навчальному закладі «Київська Мала академія наук учнівської молоді» позивач працювала за сумісництвом, дія трудового договору закінчилася 31 травня 2022 року. У зв`язку з вищевикладеиим остання зменшує свої позовні вимоги в частині, що стосується поновлення на роботі.

Окрім цього, звертає увагу, що 01 березня 2022 року набрав чинності наказ МОЗ від 25.02.2022 №380, даний наказ до завершення воєнного стану зупинив дію наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153, який передбачав відсторонення нещеплених працівників від роботи. Мінекономіки також наголошує на тому, що всі накази про відсторонення працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації потрібно визнати такими, що втратили чинність з 01 березня 2022 року та до завершення воєнного стану.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач зменшує свої позовні вимоги в частині, що стосується виплатити позивачу середнього заробітку за весь час незаконного відсторонення від роботи.

Відтак, позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Комунального позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді» від 08.11.2021 № 102-к про відсторонення позивача від роботи.

- зобов`язати Комунальний позашкільний навчальний заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» виплатити позивачу середній заробіток за весь час незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 р. по 28 лютого 2022 року, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача - 419 гривень 89 копійок.

05.08.2022 позивачем було подано додаткові пояснення по справі.

05.08.2022 позивачем були подані додаткові пояснення позивача, в яких зазначено, що строки подачі до суду позовної заяви не були пропушені.

05.08.2022 та 10.08.2022 позивачем були подані додаткові пояснення.

16.08.2022 представником відповідача були подані пояснення по суті справи в яких зазначено, що позов не підлягає задоволенню, оскільки при відстороненні позивача, відповідачем було враховано, що позивач не надав підтвердження проведення курсу вакцинації проти распіраторної хвороби СOVID-19, та діяв у відповідносиі з вимогами с. 7 закону №4004, ст. 46 КЗпП та постанови №1236.

Також, представник відповідача вказує, що порушення прав позивача на працю не було, оскільки за нею зберігається робоче місце та трудовий договір не припинений.

В судовому засданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, оскільки відстронення позивача відбулось згідно законодавства та інструкцій, тобто без порушень.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннями ст.21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Положеннями ст.24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У даній справі позивач вказує на те, що у зв`язку з його відстороненням від роботи були порушені його гарантовані Конституцією України права, зокрема право на працю.

Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим, відповідно до статті 46 КЗпП України, допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з ч.1, 2, 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яку зокрема зазначено в наказі №8 від 09.02.2022 року, як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

В разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім того, порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

Пунктом 3 зазначеного наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати було незаконним, таким, що суперечить Конституції України, та є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею, яку вільно обирає та на яку вільно погоджується, а тому з урахуванням статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами. Крім того, суд вказує, що в наказі про відсторонення позивача було неправомірно зазначено причини та строк такого відсторонення, а саме формулювання: «на час відсутності щеплення проти COVID-19», а також була порушена процедура такого відсторонення, яка відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Крім того в наказі про відсторонення вказане посилання на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій не визначено, що щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є обов`язковим.

Також, варто звернути увагу, що рекомендації не зумовлюють виникнення обов`язків і не обмежують прав та свобод громадян і вакцинуватись чи ні кожен вирішує для себе самостійно.

Разом з тим, якщо розглядати вакцинацію як один з видів медичних послуг, то слід звернути увагу на наступне.

Одним з основних принципів охорони здоров`я в Україні, виходячи з положень ст.4 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», є дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій.

Відповідно до положень ст.43 ЗУ«Основи законодавства України про охорону здоров`я», згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Також, згідно з положеннями ст.284 ЦК України, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою.

Таким чином, без добровільної згоди особи на проведення вакцинації, таке проведення буде суперечити вимогам закону.

Окремо слід звернути увагу, що у Резолюції №2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові і практичні питання», ухваленій 27.01.2021 Парламентською Асамблеєю Ради Європи, членом якої є Україна, було закликано держави-члени та Європейський союз, окрім іншого, забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску щодо вакцинації, якщо вони не бажають цього робити; гарантувати, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливий ризик для здоров`я або не хоче бути вакцинованим; використовувати сертифікати про вакцинацію лише за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенційних побічних ефектів та побічних явищ.

Відтак, у відповідача наразі немає законних підстав наполягати на вакцинації позивача та відсторонювати її від роботи, у разі якщо вона відмовилася вакцинуватися від COVID-19 або не надала документ, що підтверджує проведення вакцинації.

Разом з тим, варто пам`ятати, що у питанні вакцинування загалом, фігурують не лише права однієї людини, а й інтереси суспільства в цілому та держави зокрема. Право є певною мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Однак порушення рівності у правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Встановлювані заборони й обмеження, у даному випадку на працю, повинні бути законними та доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими, чого у даній конкретній справі не вбачається, зокрема і з огляду на те, що відповідачем не було розглянуто можливість допуску позивача до роботи за наявності негативного тесту на COVID-19, що у даному випадку не може бути розцінено як пропорційне втручання у право позивача на працю.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування наказу Комунального позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді» від 08.11.2021 №102-к про відсторонення позивача від роботи та задоволення її позову.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про виплатиту позивачу середній заробіток за весь час незаконного відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 р. по 28.02.2022, варто зазначити.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», роз`яснив, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Зі змісту оскаржуваного наказу від відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середню заробітну плату, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08 листопада 2021 року.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 р. по 28 лютого 2022 року, а саме: 419 гривень 89 копійок, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають, задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави суму в розмірі 1984 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 42, 43, 46, 492, 235, 2371 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 430 ЦПК України, ЗУ«Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» про визнання незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального позашкільного навчального закладу «Київська Мала академія наук учнівської молоді» від 08.11.2021 №102-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на посаді керівника секції медицини хімії та біології за сумісництвом.

Стягнути з Комунального позашкільного навчального заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного відсторонення в розмірі 419 (чотириста девянадцять) гривень 89 копійки.

Стягнути з Комунального позашкільного навчального заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді» на користь держави суму судового збору в розмірі 1984 (тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 40 коп.

Позивач:

ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 тел. НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Деснянським РВ ГУДМС України в місті Києві.

Відповідач:

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Київська Мала академія наук учнівської молоді», код згідно з ЄДРПОУ: 37318438, вул. Івана Мазепи, 13, м. Київ, 01010.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25.08.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва