Рішення

від 31.08.2022 по справі 120/147/22-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 вересня 2022 р. Справа № 120/147/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (1), Державної судової адміністрації України (2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з серпня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.

Ухвалою від 10.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

21.01.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (1) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 грн. визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік". Цей закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.

26.01.2022 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 18.02.2022 року витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області інформацію:

- про розподіл видатків на оплату праці у місцевих загальних судах Вінницької області на 2021 рік;

- про можливість Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області здійснювати виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270 грн.;

- чи достатньою була сума видатків на оплату праці суддів місцевих загальних судів Вінницької області у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270 грн.?

01.03.2022 року на виконання вимог ухвали суду відповідачем (1) надано витребувану інформацію.

Ухвалою суду від 17 травня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 07 червня 2022 року розгляд справи вирішено провадити в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 21.04.2015 року № 226/2015 позивача призначено на посаду судді Липовецького районного суду Вінницької області.

Наказом від 07.05.2015 року № 11 о/с ОСОБА_1 зараховано до штату суддів Липовецького районного суду Вінницької області з 07.05.2015 року /а.с. 7/.

Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн. (2102 х 30 = 63060).

Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює Територіальне управління ДСА в Вінницькій області.

Обчислення суддівської винагороди позивачу з серпня 2021 року по грудень 2021 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Позивач такі дії відповідача (1) вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року величиною 2270 грн.

Відтак, ключовим питанням цього спору є те, чи можна вважати правомірними дії відповідача (1) при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" № 1082-IX від 15.12.2020 року встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

У даному випадку, суддівську винагороду позивача за період з 01.08.2021 по 31.12.2021 обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", а саме - з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Зазначена правова позиція стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 04.122018 року №11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

В пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402 і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (01.08.2021 року - 31.12.2021 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Водночас, Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, де КСУ, зазначив, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач (1) неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з серпня 2021 року по грудень 2021 року включно діяти відповідно до Закону №1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" саме у значенні 2270 грн., а не 2102 грн, як це протиправно здійснено відповідачем, чим, відповідно, порушено право позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/8688/21 від 30.08.2022 року.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з серпня 2021 року по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн. та похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача (1) вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

Згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин 1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державна судова адміністрація України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Відповідач (1) є територіальним органом Державної судової адміністрації України та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 18.02.2022 року витребовувалась у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області інформація:

- про розподіл видатків на оплату праці у місцевих загальних судах Вінницької області на 2021 рік;

- про можливість Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області здійснювати виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270 грн.;

- чи достатньою була сума видатків на оплату праці суддів місцевих загальних судів Вінницької області у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270 грн.?

На виконання вимог ухвали суду від 18.02.2022 року відповідачем (1) надано пояснення та докази із яких встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн. /а.с. 45-46/.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Враховуючи вказаний висновок Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з серпня по грудень 2021 року виходячи з встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача (2) вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з серпня по грудень 2021 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 грн.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 грн.

Визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач (1): Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 26286152);

Відповідач (2): Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795);

Суддя Свентух Віталій Михайлович