Постанова

від 14.11.2024 по справі 120/147/22-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 120/147/22-а

адміністративне провадження № К/990/37435/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №120/147/22-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Граб Л.С., суддів - Смілянця Е.С., Сторчака В.Ю.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління ДСА України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з серпня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 грн;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з серпня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з серпня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з серпня по грудень 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, у розмірі 2102 грн 00 коп.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року виходячи з установленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 грн;

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Цей висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.

5. Суд першої інстанції зауважив, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. Так, пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Суд зазначив, що відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум». Водночас, цим Законом не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

7. Поряд із тим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом зі встановленням на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

8. Суд вирішив, що оскільки зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (серпень-грудень 2021 року), а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

9. Суд першої інстанції наголосив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Водночас указаний Закон фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що на думку суду першої інстанції, порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

10. Таким чином, суд першої інстанції констатував, що при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами.

11. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з серпня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року у розмірі 2102 грн та похідні від неї вимоги про зобов`язання відповідача-1 вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

12. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

13. Суд установив, що сума коштів відповідно до затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн.

14. Констатував, що невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди у повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, відповідно, як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

15. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що пред`явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з серпня по грудень 2021 року виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн.

16. Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача-2 вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача, на переконання суду першої інстанції, підлягали задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з серпня по грудень 2021 року, нарахованої виходячи зі встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн.

17. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що станом на час розгляду цієї справи, норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не визнана неконституційною, а тому підстави для її незастосування відповідачем відсутні. З 01 січня 2021 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн.

19. На переконання апеляційного суду, норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді.

20. Колегія суддів зазначила, що нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а отже, за висновком суду апеляційної інстанції з 01 січня 2021 розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн.

21. З урахуванням викладеного апеляційний суд вирішив, що дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, у розмірі 2102 грн відповідають положенням законодавчого регулювання та є правомірними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

23. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», не урахував висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, а також висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 17 грудня 2019 року у справі №641/1793/17, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 26 листопада 2019 року у справі №922/643/19, від 19 грудня 2019 року у справі №916/1041/17, від 26 листопада 2019 року у справі №902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі №908/1090/18.

25. У доповненнях до касаційної скарги, які надійшли до Верховного Суду 03 січня 2023 року, обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку щодо застосування статті 130 Конституції України, частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» в контексті нарахування суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року.

26. Окрім викладеного, скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу, провадження у якій відкрито у порядку загального позовного провадження, без виклику та повідомлення сторін.

27. Зазначає, що у Верховний Суд сформував правову позицію, згідної якої заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» була неправомірною.

28. Указує, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого установлено на 1 січня календарного року. Оскільки, указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

29. З урахуванням викладеного вважає, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватися в установленому спеціальними Законами та Конституцією порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів.

30. Зауважує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі №120/8688/21-а, яке набрало законної сили, констатовано протиправність нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2021 року виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

31. Разом з тим, зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи дійшов протилежного висновку та констатував правомірність дій відповідачів у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, вийшовши за межі предмету судового розгляду.

Позиція інших учасників справи

32. 24 та 31 січня 2023 року до касаційного суду від Державної судової адміністрації України та Територіального управління ДСА України в Вінницькій області, відповідно, надійшли відзиви на касаційну скаргу позивача, у яких відповідачі погоджуються із висновками суду апеляційної інстанції та просять відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

33. 28 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

34. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2022 року для розгляду судової справи №120/147/22-а визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.

35. Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №120/147/22-а на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

36. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року закінчено підготовчі дії, справу №120/147/22-а призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

37. Судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 21 квітня 2015 року №226/2015 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Липовецького районного суду Вінницької області.

38. Наказом від 07 травня 2015 року №11о/с ОСОБА_1 зараховано до штату суддів Липовецького районного суду Вінницької області з 07 травня 2015 року.

39. Обчислення суддівської винагороди позивачці з серпня по грудень 2021 року проведено відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

40. Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за 2021 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

41. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

42. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

43. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

44. Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, посилання на які було однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22.

45. Практика Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і зазначає таке.

46. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

47. Слід зауважити, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

48. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

49. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.

50. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, установлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

51. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

52. Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

53. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

54. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

55. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

56. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

57. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

58. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

59. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (визначену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

60. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

61. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

62. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його установлення та урахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

63. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли установленого законом пенсійного віку.

64. У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен установлюватися окремо, не віднесені.

65. Водночас статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 грн 00 коп., з 01 липня - 2294 грн 00 коп., з 01 грудня - 2393 грн 00 коп., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

- працездатних осіб: з 01 січня - 2270 грн 00 коп., з 01 липня - 2379 грн 00 коп., з 01 грудня - 2481 грн 00 коп.;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 грн 00 коп.;

66. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

67. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

68. Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

69. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

70. Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22).

71. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого установлено на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн 00 коп., на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн 00 коп.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» була неправомірною.

72. Колегія суддів Верховного Суду наголошує на тому, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

73. З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності застосування при обчисленні суддівської винагороди абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», який установлює розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді, доповнюючи таким чином, на думку цього суду, частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

74. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області інформацію:

- про розподіл видатків на оплату праці у місцевих загальних судах Вінницької області на 2021 рік;

- про можливість Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області здійснювати виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн;

- чи достатньою була сума видатків на оплату праці суддів місцевих загальних судів Вінницької області у спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн?

75. На виконання указаної ухвали, Територіальне управління ДСА України в Вінницькій області надало до суду першої інстанції інформацію про розподіл видатків на оплату праці у місцевих загальних судах Вінницької області, та зазначило, що у зв`язку із дефіцитом видатків на оплату праці, територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів не мало реальної можливості здійснювати виплату ОСОБА_1 у спірний період суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2270 грн (а.с.45-46).

76. Тож, суд першої інстанції, установивши, що сума коштів відповідно до затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з серпня по грудень 2021 року, нарахованої виходячи з установленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн.

77. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 130 Конституції України, частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні суддівської винагороди, оскільки, як зазначалось вище, такі висновки уже сформовані, про що сам позивач зазначив у тексті касаційної скарги, обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

78. З огляду на помилковість висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року підлягає скасуванню, а тому колегія суддів вважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на стадії касаційного оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.

80. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно установив обставини справи, та ухвалив правильне по суті спору рішення.

81. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

82. Відповідно до приписів статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 Кодексу межах установить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

83. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №120/147/22-а - скасувати, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року - залишити в силі.

IV. Висновки щодо судових витрат

84. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №120/147/22-а скасувати.

3. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №120/147/22-а залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

В.Е. Мацедонська

Судді Верховного Суду