Рішення

від 02.08.2022 по справі 640/3615/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2022 року м. Київ № 640/3615/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірій Р.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС Українипровизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії, прийняв до уваги наступне:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м.Києві №Ф-270578-17-У від 14.05.2019; зобов`язати Головне управління ДПС у м.Києві здійснити коригувань відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 26 539,26 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено строки обчислення боргу зі сплати єдиного внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив, в якому зазначено, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ в Оболонському районі) як ФОП з 04.09.2003 до 05.02.2020 (дата проведення державної реєстрації припинення) на загальній системі оподаткування.

В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску : - січень - листопад 2017 року від 09.02.2018 на суму 8448,00 грн; - I-IV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07. 2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн); I-IV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 19.10. 2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн).

У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 не проводилась, в картці обліковується заборгованість. Крім цього, за період перебування на обліку платником не подано обов`язкову звітність з єдиного внеску за 2013 - 2019 роки.

Зазначає, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів, а отже вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена правомірно.

Ухвалою суду від 02.08.2022р. замінено відповідача Головне управління ДПС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Ухвалою суду від 03.08.2022 суд ухвалив поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-270578-17-У від 14.05.2019.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.09.2003р. Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець за номером запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців №2 069 017 0000 016380, але не здійснював підприємницьку діяльність останні п`ять років.

З 02.06.2015 року по теперішній час (тобто, у період коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебував у трудових відносинах з - ТОВ «НВО «Екософт» (код ЄДРПОУ 31749798) та ТОВ «ФОРП» (код ЄДРПОУ 41190032).

У зв`язку з наявністю боргу, Головним управлінням ДПС у м. Києві у автоматичному режимі була сформована вимогу № Ф-270578-17-У від 14.05.2019 зі сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26539,26 грн.

05 лютого 2020 позивача було ознайомлено з матеріалами виконавчих справ та відповідно ним зроблена фото-копія вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-270578-17-У від 14.05.2019 за відповідною заявою про ознайомлення з матеріалами ВП 60963456 та ВП 60963307.

Позивач, не погоджуючись з прийнятою вимогою, звернувся до суду з відповідним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платниками єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

-для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на викладене, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Як вбачається з матеріалів справи, з 02.06.2015 року по теперішній час (тобто, у період коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебував у трудових відносинах з - ТОВ «НВО «Екософт» (код ЄДРПОУ 31749798) та ТОВ «ФОРП» (код ЄДРПОУ 41190032), що підтверджується трудовою книжкою та Довідкою-форма ОК-5 «Індив. відомості застрах.особи» .

А тому позивач є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску позивачем окремо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС від №Ф-270578-17-У від 14.05.2019, є протиправною, та підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Пунктом 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Згідно з п. 63.12 ст. 63 Податкового кодексу України інформація збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Оперативний облік надходжень за податками та зборами від платників податків здійснюється контролюючим органом у відповідності до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 N 422 (далі - Порядок N 422).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку N 422 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу (п. 1 Розділу II Порядку N 422).

Тобто, інтегрована картка є документом, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету. Зазначення в ньому сум недоїмки та пені, які не підлягають сплаті в даному випадку, але в картці зазначені як наявна заборгованість порушує права позивача, оскільки відображає суму не існуючого податкового боргу та впливає на стан подальших розрахунків по податку.

Згідно з положеннями пункту 5 розділу І Порядку N 422, контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.

Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.

При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

У разі встановлення, що перекручення (викривлення) показників допущене у результаті умисних дій працівників органів ДФС, такі працівники притягуються до відповідальності у встановленому законодавством порядку.

Первинними документами, на підставі яких вносяться первинні показники до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, є: зокрема, рішення суду, прийняте по суті, що набрало законної сили (перша інстанція, апеляційна чи касаційна інстанція, Верховний Суд України) (пункт 2 розділу VII Порядку N 422).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа N 825/999/17) та від 26.02.2019 (справа N 805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа N 826/9288/18).

Зважаючи на те, що податкову вимогу N Ф-270578-17-У від 14.05.2019, визнано судом неправомірною та скасовано, а також беручи до уваги відсутність підстав вважати, що податковий орган за наслідками судового розгляду не відкоригує відомості в інтегрованій картці позивача, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача, зокрема, здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску є передчасною, позаяк скасування безпідставно винесеної відносно позивача оскаржуваної вимоги N Ф-270578-17-У від 14.05.2019 передбачає проведення відповідних дій.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у наведеній частині.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., суд зазначає наступне: У відповідності до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було подано разом з позовною заявою копію договору про надання правової допомоги №69 від 07.02.2020, копію додаткової угоди №1 до договору №69 з визначенням часу та гонорару, квитанцію №ПНЗ 197 про оплату гонорару (аванс) на рахунок адвоката, копію меморільного ордеру №ПН43093 від 11.02.2020, копію довідки про відкриття рахунку адвоката в установі банку, ордер адвоката, копію свідоцтва адвоката №240 від 13.06.2006.

Згідно з додатковою угодою №1, позивачу надавалися наступні послуги правничої допомоги:

консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до Окружного адміністративного суду м. Києва позовної заяви щодо скасування вимоги Ф270578-17-У ГУ ДПС у м. Києві - 1 000, 00 грн.;

написання та оформлення позовної заяви у Окружний адміністративний суд м. Києва, подання до суду - 2 500, 00 грн.;

підготовка та аналіз законодавства з написання та оформлення заперечення на відзив відповідача. Подання до суду - 1 500, 00 грн.

Таким чином, вартість послуг (гонорар адвоката) складає 5 000, 00 грн.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами третьою, сьомою - дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Оцінюючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд звертає увагу, що розмір витрат на правову допомогу, який підлягає розподілу не є обґрунтованим (5 000, 00 грн.) та підлягає зменшенню, оскільки є завищеним з огляду на те, що написання позовної заяви не потребує залучення значних зусиль. Крім того, відповідь на відзив до суду не надано, хоча в перелік послуг включено, а також, даний спір є справою незначної складності (зважаючи на предмет спору та учасників справи).

Крім того, розмір витрат на правничу допомогу адвоката - 5 000 грн не пропорційний з розміром предмету позову 26 539,26 грн.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судових витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № Ф-270578-17-У від 14.05.2019.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) у розмірі 2 000, 00 грн.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій