Постанова

від 24.08.2022 по справі 161/6810/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/6810/21 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/682/22 Категорія: 3, 60 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,

секретар судового засідання Савчук Т.Ф.,

з участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідачів ОСОБА_3 , ПП «ВКФ «Домінанта» Матвіїва В.М.,

представника відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта», приватного нотаріуса Ариванюк Тетяни Олексіївни про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року та додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року, відповідачів ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта», ОСОБА_4 на додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 , у власності якого перебувало Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта» (далі ПП ВКФ «Домінанта»).

Після смерті батька він своєчасно прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса.

Ним з`ясовано, що 28.10.2019 між ОСОБА_7 та його сином ОСОБА_3 оформлено договір купівлі-продажу часки у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» та оформлено рішення №5 від 28.10.2019, згідно яких ОСОБА_7 продав свою частку у розмірі 100 % у ПП ВКФ «Домінанта» ОСОБА_3 .. На підставі цих правочинів внесено відомості до державних реєстрів.

ОСОБА_7 за життя заповіту не залишив, а тому спадкування відбувається за законом. Крім нього, спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину, є син померлого ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4 , мати ОСОБА_8 , яка відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 , син ОСОБА_9 , який відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_6 ..

Вважає, що відповідач ОСОБА_3 скористався важким та пригніченим станом батька, керуючись мотивом збагачення схилив ОСОБА_7 до підписання договору і рішення, тим самим позбавивши його спадкового майна, фактично привласнивши підприємство, оскільки йому в порядку спадкування повинно належати 2/5 ПП ВКФ «Домінанта» як цілісного майнового комплексу.

ПП ВКФ «Домінанта» є цілісним майновим комплексом у розумінні вимог ст.191 ЦК України, а тому договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу повинен укладатися у письмовій формі та посвідчуватися нотаріально. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Ураховуючи, що ОСОБА_7 був єдиним засновником і власником ПП ВКФ «Домінанта» та його майна, статутний капітал і майно якого не були поділені на частки, то відповідно останнє було унітарним приватним підприємством, а тому у нього не було корпоративних прав, які він міг відчужувати. Без поділу статутного капіталу та майна на частки і перетворення підприємства на корпоративне ОСОБА_7 міг відчужити підприємство лише як єдиний майновий комплекс.

Фактично договір купівлі-продажу від 28.10.2019 частки у розмірі 100 % в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 є нічим іншим, як договором купівлі-продажу ПП ВКФ «Домінанта» як єдиного майнового комплексу, який в силу закону повинен посвідчуватися нотаріально. А у зв`язку з недотриманням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору він є нікчемним.

Ураховуючи наведене, просив встановити факт нікчемності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 28.10.2019; застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», а саме: визнати недійсним рішення № 5 від 28.10.2019 між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 , скасувати реєстраційну дію/записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 11981050012003658 від 29.10.2019 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи ПП ВКФ «Домінанта» (код ЄДРПОУ 13361656) зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; визнати за ним право власності на 2/5 частки ПП ВКФ «Домінанта» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , а також відшкодувати за рахунок відповідачів судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПП ВКФ «Домінанта» 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційних скаргах на ці судові рішення представник ОСОБА_10 від імені позивача ОСОБА_6 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ці рішення та ухвалити нове про задоволення позову та відмову у стягненні відповідачам витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційних скаргах представник ОСОБА_11 від імені відповідачів ОСОБА_3 і ПП «ВКФ «Домінанта», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткові рішення суду та прийняти нове судове рішення про стягнення з позивача на користь кожного з цих відповідачів по 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 від імені відповідачки ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове судове рішення про стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Учасниками справи подано відзиви на усі апеляційні скарги, у яких вони просять залишити апеляційні скарги опонентів без задоволення.

Крім того, представник ОСОБА_11 від імені відповідачів ОСОБА_3 і ПП ВКФ «Домінанта» подав заяву про закриття провадження у справі, вважаючи, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 апеляційні скарги позивача підтримали із наведених у них підстав та просять їх задовольнити. Апеляційні скарги відповідачів та заяву про закриття провадження у справі заперечили і просять залишити їх без задоволення.

Представники відповідачів ОСОБА_11 і ОСОБА_5 апеляційні скарги відповідачів підтримали із наведених у них підстав та просять їх задовольнити. Також підтримали заяву про закриття провадження у справі. Апеляційні скарги позивача заперечили і просять залишити їх без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, приватним нотаріусом подано заяву про розгляд справи у її відсутності.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Щодо заяви про закриття провадження у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_6 заявлено спір щодо договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», укладеному між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 28.10.2019, як особою, яка не є учасником цього договору та з підстав вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій, спрямованих на позбавлення його спадкових прав на майно підприємства, а тому зазначений спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 , відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , що стверджується копією спадкової справи (т.3 а.с.93-273).

Рішенням №1 від 07.04.2009 було затверджено Статут ПП ВКФ «Домінанта», відповідно до якого його засновником був ОСОБА_7 /п.1.3./, підприємство створено з метою одержання прибутку /п.3.1./, визначено майно і кошти підприємства /розділ 4/, у підприємстві створюється статутний фонд у розмірі 4 000 000 грн. /п.4.7./ (т.2 а.с.87-94) .

28.10.2019 між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», відповідно до якого ОСОБА_7 продав ОСОБА_3 частку у розмірі 100 % у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», що еквівалентно 4 000 000 грн. (т.1, а.с.28-31).

Підставою нікчемності цього правочину позивач зазначає частину 1 статті 220 ЦК України недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, оскільки фактично продано єдиний майновий комплекс.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на незгоду із висновками суду першої інстанції щодо договору купівлі-продажу та щодо віднесення ПП ВКФ «Домінанта» до категорії товариства з обмеженою відповідальністю відхиляються апеляційним судом з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП ВКФ «Домінанта» у цій справі, слід виходити з такого.

Судом встановлено, що ПП створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП має статутний капітал, підприємство несе відповідальність за свої борги (т.2 а.с.87-94).

ПП не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю.

Подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20.

Статутний капітал це вид капіталу за організаційно-правовою формою підприємства, розмір якого визначається установчими документами відповідно до чинного законодавства і є сукупністю внесків засновників (учасників) в майно під час створення підприємства для забезпечення його статутної діяльності.

Предметом договору купівлі-продажу від 28.10.2019 є частка у розмірі 100% у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» /п.1.1. договору/ (т.1 а.с.28-31), а не єдиний майновий комплекс, як про це зазначає позивач.

Слово «частка» визначається її розміром, який у даному випадку визначено 100%.

Як визначено у частині 3 статті 66 Господарського кодексу України єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю.

Відповідно до вимог статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

У розділі 4 Статуту підприємства визначено поняття майна і коштів підприємства.

Зокрема, у п.4.2. зазначено джерела формування майна підприємства, одним з яких є грошові та матеріальні внески засновника.

Таким чином, статутний капітал це не єдиний майновий комплекс підприємства, а внесок засновника в майно під час створення підприємства для забезпечення його статутної діяльності.

З урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону, за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасником як вклад до статутного капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасником вклади.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Законодавством України не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу будь-якого розміру частки у статутному капіталі товариства.

Продаж частки у статутному капіталі у розмірі 100% не є тотожним продажу цілого єдиного майнового комплексу, як про це зазначає позивач, а тому відсутні підстави стверджувати про обов`язкове нотаріальне посвідчення такого договору купівлі-продажу.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання представників позивача в суді апеляційної інстанції на важкий стан здоров`я ОСОБА_7 відхиляються апеляційним судом, оскільки таке посилання не відноситься до нікчемності правочинів, а може бути лише підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення суду від 05.05.2022, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо оскарження сторонами додаткових рішень суду від 23 травня 2022 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційні скарги позивача обґрунтовані тим, що ПП ВКФ «Домінанта» і ОСОБА_4 були зазначені відповідачами формально, до них позовні вимоги не були адресовані, вони не були стороною спору. Позовні вимоги адресовані фактично лише до ОСОБА_3 .. Інтереси обох відповідачів ПП ВКФ «Домінанта» і ОСОБА_3 представляв один адвокат Матвіїв В.М., а тому окремо не затрачав часу на кожного з цих відповідачів. Крім того, долучені усіма відповідачами розрахункові квитанції не відповідають вимогам законодавства, а саме Положенню про форму та зміст розрахункових документів/ електронних розрахункових документів.

Ураховуючи наведені обставини, позивач просив скасувати додаткові рішення та відмовити у стягненні на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційні скарги відповідачів обґрунтовані тим, що укладеними між відповідачами та адвокатами договорами узгоджено фіксовані розміри для виплати адвокатського гонорару 10000 грн., при зазначені якого не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Суд першої інстанції безпідставно покликався на відсутність представників відповідачів у кінцевому судовому засіданні та не вчинення процесуальної дії участь у судових дебатах. Крім того, представник позивача лише не погоджувався із наданими розрахунковими документами та не навів підстав не співмірності гонорару.

Ураховуючи наведені обставини, відповідачі просили скасувати додаткові рішення від 23 травня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.

Ухвалюючи додаткові рішення суду від 23 травня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, але при визначенні розмірів цих витрат урахував те, що адвокат Матвіїв В.М. представляв інтереси одночасно обох відповідачів, обоє адвокатів неодноразово не з`являлися у судові засідання, були відсутні при ухваленні кінцевого рішення та не брали участь у судових дебатах.

Проте, до таких висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Посилання позивача в апеляційних скаргах на те, що відповідачі ОСОБА_4 і ПП ВКФ «Домінанта» зазначені сторонами формально відхиляються апеляційним судом, оскільки процесуальне законодавство не містить такого поняття, як «формальний відповідач».

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 48 ЦПК). І ці відповідачі зазначені позивачем, а тому являються сторонами у справі. На сторін покладається відшкодування судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Подібна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18.

Рішенням суду від 05.05.2022 в позові ОСОБА_6 у цій справі відмовлено.

Із матеріалів справи вбачається, що між відповідачами ОСОБА_3 , ПП «ВКФ «Домінанта» та адвокатом Матвіївим В.М. укладено 18.05.2021 окремі договори про надання правничої допомоги та здійснення представництва, у п.4.3. яких сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) є фіксованим та складає 10000 грн. за надання послуг у суді першої інстанції (т.4 а.с.68-70, 77-79).

Між відповідачкою ОСОБА_4 та адвокатом Нечипорук І.С. укладено 19.05.2021 договір про надання правничої допомоги та здійснення представництва, у п.4.4.1. якого сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) є фіксованим та складає 10000 грн. за надання послуг у суді першої інстанції (т.4 а.с.59-61).

Відповідачами та адвокатами підписано акти приймання-передачі наданих послуг та проведено оплату гонорарів у визначених розмірах (т.4 а.с.62, 63, 71, 72, 80, 81).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розрахункові квитанції є належними та достовірними доказами сплати відповідачами узгоджених сторонами гонорарів адвокатів.

Разом із тим, суд безпідставно зменшив належні до стягнення розміри витрат, урахувавши захист одним адвокатом обох відповідачів та неявку адвокатів у кінцеве судове засідання і їх не участь у судових дебатах.

В акті приймання-передачі наданих послуг, підписаному адвокатом Нечипорук І.С. та відповідачкою ОСОБА_4 у переліку видів правничої допомоги зазначено лише представництво у двох судових засіданнях 04.10.2021 та 06.12.2021, у яких цей адвокат приймала участь.

В актах приймання-передачі наданих послуг, підписаних адвокатом Матвіївим В.М. та відповідачами ОСОБА_3 і ПП ВКФ «Домінанта» у переліку видів правничої допомоги зазначено участь у судових засіданнях з метою представництва клієнта без конкретизації дат цих засідань. Цей адвокат брав участь у судових засіданнях при розгляді справи, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань.

Не участь обох адвокатів у судових дебатах та у судовому засіданні при ухваленні кінцевого рішення суду не вплинула на можливість закінчення розгляду справи по суті. Крім того, суд не визнавав обов`язковою участь цих учасників справи у судовому засіданні.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги позивача на додаткові рішення про їх скасування та відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу необхідно залишити без задоволення, а апеляційні скарги відповідачів на додаткові рішення суду необхідно задовольнити частково, оскільки підстав для їх скасування не вбачається, а наявні підстави лише для їх зміни, а саме в частині визначення розміру необхідних для стягнення витрат на професійну правничу допомогу та необхідності стягнення таких витрат у заявлених розмірах.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року залишити без змін.

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_6 на додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року залишити без задоволення.

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта», ОСОБА_4 на додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року задовольнити частково.

Змінити додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта», ОСОБА_4 по 10000 (десять тисяч) гривень кожному витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді