Постанова

від 22.03.2023 по справі 161/6810/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 161/6810/21

провадження № 61-9499св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта», державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - приватний нотаріус Ариванюк Тетяна Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта» (далі - ПП ВКФ «Домінанта»), державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - приватного нотаріуса Ариванюк Т. О. про визнання правочинів недійсними та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , у власності якого перебувало ПП ВКФ «Домінанта».

Після смерті батька він своєчасно прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса.

Вказував, що ним з`ясовано, що 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_5 та його сином ОСОБА_2 оформлено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» та оформлено рішення № 5 від 28 жовтня 2019 року, згідно яких ОСОБА_5 продав свою частку у розмірі 100 % у ПП ВКФ Домінанта» ОСОБА_2 .

На підставі цих правочинів внесено відомості до державних реєстрів.

ОСОБА_5 за життя заповіту не залишив, а тому спадкування відбувається за законом. Крім нього спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину, є син померлого ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_3 , мати ОСОБА_6 , яка відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , син ОСОБА_7 , який відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Вважав, що ОСОБА_2 скористався важким та пригніченим станом батька, керуючись мотивом збагачення схилив ОСОБА_5 до підписання договору і рішення, тим самим позбавивши його спадкового майна, фактично привласнивши підприємство, оскільки йому в порядку спадкування повинно належати 2/5 ПП ВКФ «Домінанта» як цілісного майнового комплексу.

ПП ВКФ «Домінанта» є цілісним майновим комплексом у розумінні вимог статті 191 ЦК України, а тому договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу повинен укладатися у письмовій формі та посвідчуватися нотаріально. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Ураховуючи, що ОСОБА_5 був єдиним засновником і власником ПП ВКФ «Домінанта» та його майна, статутний капітал і майно якого не були поділені на частки, то відповідно останнє було унітарним приватним підприємством, а тому у нього не було корпоративних прав, які він міг відчужувати. Без поділу статутного капіталу та майна на частки і перетворення підприємства на корпоративне ОСОБА_5 міг відчужити підприємство лише як єдиний майновий комплекс.

Фактично договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2019 року частки у розмірі 100 % в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є нічим іншим, як договором купівлі-продажу ПП ВКФ «Домінанта» як єдиного майнового комплексу, який в силу закону повинен посвідчуватися нотаріально. А у зв`язку з недотриманням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору він є нікчемним.

Враховуючи наведене просив суд: встановити факт нікчемності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 28 жовтня 2019 року;

застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», а саме: визнати недійсним рішення № 5 від 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , скасувати реєстраційну дію/записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 11981050012003658 від 29 жовтня 2019 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи ПП ВКФ «Домінанта» (код ЄДРПОУ 13361656) - зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи;

визнати за ним право власності на 2/5 частки ПП ВКФ «Домінанта» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПП «ВКФ «Домінанта» 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року залишено без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року залишено без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ПП «ВКФ «Домінанта», ОСОБА_3 на додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року задоволено частково.

Змінено додаткові рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2022 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ПП «ВКФ «Домінанта», ОСОБА_3 по 10 000,00 грн кожному витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що продаж частки у статутному капіталі не є тотожним продажу цілого єдиного майнового комплексу, як про це зазначає позивач, а тому відсутні підстави стверджувати про обов`язкове нотаріальне посвідчення такого договору купівлі-продажу. Враховуючи те, що не встановлено нікчемності договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, тому застосування наслідків недійсності правочину є безпідставним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 був єдиним засновником і власником ПП ВКФ «Домінанта» та його майна, статутний капітал і майно якого не були поділені на частки, отже останнє було унітарним приватним підприємством, тому у нього не було корпоративних прав, які він міг відчужувати.

Без поділу статутного капіталу та майна на частки і перетворення підприємства на корпоративне ОСОБА_5 міг відчужувати підприємство лише як єдиний майновий комплекс.

Вказує, що у зв`язку з недотриманням сторонами договору купівлі-продажу вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору такий є нікчемним.

Таким чином, підприємство як єдиний майновий комплекс повинно входити до спадкової маси і позивачу належить 2/5 його частини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до статуту, який затверджений рішенням № 1 від 07 квітня 2009 року, засновником ПП ВКФ «Домінанта» був ОСОБА_2 , підприємство створене з метою одержання прибутку.

Відповідно до пункту 4.7 вказаного статуту у підприємства створюється статутний фонд у розмірі 4 000 000,00 грн.

ОСОБА_5 належало 100 % статутного капіталу підприємства, який сплачено ним у повному обсязі.

28 жовтня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта» (далі - договір). Відповідно до договору ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 100 % статутного капіталу ПП ВКФ «Домінанта».

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору ціна частки становить 4 000 000,00 грн, оплата здійснюється ОСОБА_2 до підписання договору.

Пунктом 3.2.2. визначено, що після укладення договору та виконання своїх зобов`язань ОСОБА_2 зобов`язаний забезпечити внесення змін до статуту ПП ВКФ «Домінанта» та зареєструвати їх відповідно до вимог чинного законодавства України.

За настанням обставин, зазначених у пункті 3.2.2. договору, ОСОБА_2 стає по відношенню до ПП ВКФ «Домінанта» його учасником з усіма відповідними правами та обов`язками (пункт 4.2 договору).

Перехід права власності на частку, що складає 100 % статутного капіталу ПП ВКФ «Домінанта», відбувається в момент укладення договору. Перехід корпоративних прав учасника ПП ВКФ «Домінанта» від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 відбувається в момент внесення відповідних змін до статуту ПП ВКФ «Домінанта» та державної реєстрації таких.

Рішенням № 5 від 28 жовтня 2019 року старого засновника ОСОБА_5 та нового засновника ОСОБА_2 , у зв`язку з укладенням між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», зазначено новим засновником підприємства ОСОБА_2 , затверджено та підписано статут підприємства у новій редакції та надано ОСОБА_2 повноваження на проведення державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною складу засновників та новою редакцією статуту підприємства.

Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О. засвідчено справжність підпису ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які зроблені у її присутності, їх особи встановлено та перевірено дієздатність.

28 жовтня 2019 року затверджено статут ПП ВКФ «Домінанта» в новій редакції. Відповідно до нього для забезпечення діяльності підприємства за рахунок внесків засновників (власників) створюється статутний капітал у розмірі 4 000 000,00 грн. Статутний капітал розподіляється таким чином: ОСОБА_2 - 4 000 000,00 грн., що складає 100% статутного капіталу або 100 голосів на загальних зборах засновників (учасників).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 заведено спадкову справу № 07/2020.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , що стверджується копією спадкової справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) зроблено висновок про те, що справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 оспорював договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП ВКФ «Домінанта», укладеному між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 28 жовтня 2019 року, оскільки вказані дії спрямовані на позбавлення його спадкових прав.

Не будучи учасником правочину позивач просив встановити його нікчемність, застосувати наслідки недійсності правочину та визнати за ним право власності на 2/5 частки приватного підприємства в порядку спадкування.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 ГК України).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП ВКФ «Домінанта», суди виходили з наступного.

Судами встановлено, що ПП ВКФ «Домінанта» створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП має статутний капітал, підприємство несе відповідальність за свої борги (т. 2, а. с. 87-94).

ПП ВКФ «Домінанта» не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом).

У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю.

Подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20.

Відповідно до частини третьої статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном.

Згідно статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Обґрунтовуючи підстави нікчемності оспорюваного правочину, позивач посилався на частину першу статті 220 ЦК України відповідно до якої у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Разом із тим, законодавством України не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.

При цьому судами під час розгляду справи правомірно враховано, що сторони уклали договір купівлі-продажу у простій письмовій формі, який підписано сторонами, аналіз договору свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Враховуючи те, що обставини, якими обґрунтовано позов, позивачем не доведено, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що судами не враховано обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки продаж частки у статутному капіталі не є тотожним продажу цілого єдиного майнового комплексу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович