Рішення

від 22.08.2022 по справі 910/17138/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.08.2022Справа № 910/17138/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Октава Інвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеоліт Медікал»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ»

про стягнення 392 280, 00 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Липовой І.В.;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Октава Інвест» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеоліт Медікал» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 392 280, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 16, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки укладеним у спрощений спосіб, у частині повної та своєчасної поставки товару, право вимоги за яким отримано позивачем на підставі договору відступлення права вимоги від 12.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

11.11.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та постановлено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що саме покупець не забрав товар та відмовляється його приймати. Вказує, що не отримував ні вимог про повернення грошових коштів ні повідомлення про відступлення права вимоги на користь позивача. Окрім того, просив суд залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ», яке є покупцем товару право вимоги за не поставку якого, як зазначає позивач отримано ним на підставі договору відступлення права вимоги від 12.10.2021. Також представником відповідача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

15.12.2021 від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2021 розгляд справи № 910/17138/21 постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, клопотання відповідача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» до участі в справі в якості третьої особи, задоволено, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» (надалі третя особа). Клопотання представника позивача про продовження строку для подання відповіді на відзив задоволено, продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 24.12.2021 та призначено підготовче засідання на 18.01.2022.

28.12.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що договір відступлення є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався. Окрім того, законом не передбачено форму пред`явлення вимоги до покупця, а тому така вимога може пред`являтися через суд у визначенні законом процесуальній формі формі позову.

Засідання призначене на 18.01.2022 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 02.03.2022.

Засідання призначене на 02.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання призначено на 22.06.2022.

15.06.2022 від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких останній просить проводити підготовче засідання без його участі.

У підготовче засідання 22.06.2022 з`явився представник відповідача, представники позивача та третьої особи в засідання не з`явились. Представник відповідача в засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання відкладено на 27.07.2022.

27.07.2022 від представника відповідача надійшли пояснення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання 27.07.2022 з`явився представник відповідача, представники позивача та третьої особи в засідання не з`явились. Судом прокольною ухвалою залишено без розгляду подані представником відповідача пояснення на відповідь на відзив, які за своїм змістом є запереченнями на відповідь на відзив, у зв`язку з пропуском строку на їх подання. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольної ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.08.2022.

22.08.2022 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

23.08.2022 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 23.08.2022 з`явився представник відповідача, інші учасники справи в засідання не з`явились, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, третя особа про причини неявки суд не повідомила. Судом протокольною ухвалою залишено без розгляду письмові пояснення відповідача від 23.08.2022 враховуючи наступне.

Відповідно до статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Частиною 1 статті 167 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Дослідивши пояснення відповідача до позовної заяви, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказаний документ є запереченнями, що подані на відповідь на відзив.

Так, у поясненнях до позовної заяви відповідач, з посиланням на норми чинного законодавства України, зокрема, вказує на безпідставність посилань позивача викладених у відповіді на відзив щодо вірогідності доказів, а також відхиляє посилання позивача на постанови Верховного Суду в яких викладена правова позиція відносно рекомендованих листів без опису вкладення.

Посилання відповідача в судовому засіданні 23.08.2022 на те, що пояснення до позовної заяви ним подано в порядку ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, суд не приймає, оскільки згідно змісту частини 4 вказаної статті суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових та електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

Тоді як у даному випадку відповідач фактично наводить свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у позові і відповіді на відзив пояснень і аргументів.

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, пояснення та міркування щодо предмета спору викладаються виключно у заявах по суті справи.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч. 4 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті..

В ухвалі суду про відкриття провадження в справі від 16.11.2021 судом було встановлено відповідачу строк - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив для подання суду (якщо її буде подано): заперечень щодо відповіді на відзив та доказів їх направлення на адресу позивача, з дотриманням приписів статті 167 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідь на відзив була направлена відповідачу 22.12.2021, також після її подання представник відповідача 21.02.2022 знайомився з матеріалами справи.

Згідно з частинами 1, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що на даний час встановити коли було отримано відповідь на відзив немає можливості, оскільки пройшло понад шість місяців, враховуючи дату ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи, строк на подання заперечень закінчився ще 28.02.2022.

Частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, суд звертає увагу, що аналогічні пояснення були подані представником відповідача 27.07.2022, як пояснення на відповідь на відзив (т.1, а.с.177-182) та протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 були залишені без розгляду, як такі що за своїм змістом є запереченнями на відповідь на відзив та подані з пропуском встановлено судом строку на їх подання.

Враховуючи те, що заперечення на відповідь на відзив (пояснення від 23.08.2022) подано відповідачем з пропуском встановленого судом строку, приймаючи до уваги відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відповідної заяви по суті справи, суд дійшов висновку залишити їх без розгляду, на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що явка позивача і третьої особи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі вказаних учасників справи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 23.08.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2018 третьою особою («ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ»), на підставі рахунку-фактури, що виставлений відповідачем (ТОВ «Цеоліт Медікал») від 05.07.2018 за №05072018/01, здійснено оплату за поставку товару в сумі 392 280, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2 від 10.07.2018, однак, як зазначає позивач, відповідачем поставлено товар не було.

Як зазначає позивач, 01.10.2021 третьою особою направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу за вих.№1-юр від 30.09.2021, в якому третя особа просила здійснити протягом семи днів поставку товару або повернути 392 280, 00 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» №ПН215600426655 від 01.10.2021.

Відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, поставку товару не здійснив та грошові кошти не повернув.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що не отримував вимогу про поставку товару, а строк, спосіб та місце поставки товару сторонами взагалі не погоджувалися.

Так, частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом встановлено, що сторонами (третьою особою та відповідачем) досягнуто згоди щодо предмету договору, кількості та вартості товару, а саме: системи лікувального газопостачання, одиниця виміру комплект, у кількості 1 штуки, вартість товару складає 392 280, 00 грн.

Отже, між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунку-фактури №05072018/01 від 05.07.2018 (оферта) та його оплатою позивачем (акцепт)), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані обставини щодо укладення договору поставки в спрощений спосіб не є спірними та визнаються учасниками справи, а тому відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

12.10.2021 між позивачем та третьою особою укладено договір відступлення права вимоги, за яким третя особа (цедент) відступила позивачу (цесіонарієві) право вимоги до відповідача щодо поставки товару згідно рахунку-фактури №05072018/01 на суму 392 280, 00 грн.

Згідно пункту 2 договору відступлення права вимоги позивач набув право вимоги до відповідача:

- повернення попередньої оплати згідно рахунку-фактури №05072018/01 01 на суму 392 280, 00 грн;

- отримання в натурі товарно-матеріальних цінностей згідно рахунку-фактури №05072018/01 01 на суму 392 280, 00 грн.

Пунктом 8 договору відступлення права вимоги передбачено, що цедент зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом 10 календарних днів з дня набрання чинності цим договором.

Відповідно до п.11. договору відступлення права вимоги він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

12.10.2021 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про здійснення поступки права вимоги боргу, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 12.10.2021 №ПН215600426655.

Відповідно до статей 512-517 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Доказів того, що договір відступлення права вимоги визнаний недійсним матеріали справи не містять.

Отже, позивач набув право вимоги до відповідача щодо правовідносин з поставки товару згідно рахунку-фактури №05072018/01 01 на суму 392 280, 00 грн.

Враховуючи наведене, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач не довів набуття права вимоги.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив поставку товару, в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату в розмірі 392 280, 00 грн.

Відповідач проти позову заперечує, з посиланням на те, що строк поставки товару не настав, а тому відсутні підстави для повернення попередньої оплати.

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до норм ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Оскільки між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб, тому за умовами ст. 530 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як було встановлено вище, третя особа зверталася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів або поставки товару.

Однак відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти в розмірі 392 280, 00 грн позивачу не повернув.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про те, що він не отримував вимогу ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» направлену останнім 01.10.2021, а тому строк виконання зобов`язання ще не настав, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок негайно або у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі № 3-127гс11.

Враховуючи, що строк поставки товару не встановлений, третя особа направила 01.10.2021 відповідачу лист з вимогою поставити оплачений товар у семиденний строк від дня отримання вимоги або повернути попередню оплату.

У своєму відзиві відповідач зазначає, що матеріали справи не містять опису вкладення кореспонденції в цінний лист на підтвердження відправки на адресу відповідача вимоги поставити товар, а при розкритті конверту, що направлений третьою особою за трекінгом 2500800257247 було виявлено лише листівку з привітанням 30 річчя незалежності України.

На підтвердження направлення відповідачу вимоги позивачем до матеріалів справи долучено фіскальний чек №ПН215600426655 від 01.10.2021, у якому одержувачем поштового відправлення визначено ТОВ «Цеоліт Медікал». Вказане відправлення вручене відповідачу 19.10.2021, що підтверджується відомостями сайту АТ «Укрпошта».

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Жодних доказів, що за даним фіскальним чеком було здійснено надіслання якогось іншого документа, суду не надано. Отже, відповідачем не спростовано відправлення на його адресу вимоги поставити оплачений товар.

Крім того, суд звертає увагу, що після отримання листа від третьої особи відповідач звернувся до неї з листом за вих. №40 від 28.10.2021 з вимогою про отримання товару, яке направлене третій особі 29.10.2021, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком АТ «Укрпошта від 29.10.2021, тобто після спливу 7 денного строку після отримання вимоги про поставки товару (19.10.2021 (дата отримання вимоги) +7 календарних днів = 26.10.2021).

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач намагався постави товар чи звертався до покупця (третьої особи) з вимогою про отримання замовленого товару починаючи з 05.07.2018 (дата рахунку) та до 26.10.2021 і саме останній відмовлявся від його отримання.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що саме відповідачем не виконано умови договору поставки укладеного в спрощений спосіб та не поставлено сплачений товар на суму 392 280, 00 грн.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою та другою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу . Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем товару чи повернення попередньої оплати у розмірі 392 280, 00 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 392 280, 00 грн вартості непоставленого товару (попередньої оплати) є обґрунтованою.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 392 280, 00 грн грошових коштів.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеоліт Медікал» (04108, місто Київ, провулок Квітневий, будинок 10, ідентифікаційний код 37826813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Октава Інвест» (25009, місто Кропивницький, вулиця Інтернаціональна, будинок 76, ідентифікаційний код 41639983) 392 230 (триста дев`яносто дві тисячі двісті тридцять) грн 00 коп. грошових коштів та 4 707 (чотири тисячі сімсот сім) грн 36 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 02.09.2022.

СуддяЯ.А.Карабань