Постанова

від 30.08.2022 по справі 480/365/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 480/365/19

провадження № 61-2423св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївська районна державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними, скасування наказів та рішень про державну реєстрацію права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивував тим, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації землеустрою.

Наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2016 року № 14-4587/14-16-СГ позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянською господарства.

На виконання цього наказу позивач замовив проект землеустрою, який був виготовлений ФОП ОСОБА_4 16 вересня 2016 року, висновком № 1073-98/14 державної експертизи землевпорядної документації даний проект землеустрою був затверджений в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

04 жовтня 2016 року відбулась державна реєстрація земельної ділянки в Держгеокадастрі.

12 листопада 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою і наказом від 30 листопада 2016 року

№ 14-11987/14-16-СТ в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надано у власність позивачу земельну ділянку площею 2,00 га, в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

30 травня 2017 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку. Згідно цього витягу була зазначена інформація про затверджений проект землеустрою щодо відведення позивачеві земельної ділянки за кадастровим номером 4824280200:01:000:0095, виготовлений ФОП ОСОБА_4

14 вересня 2017 року позивачем було подано до державного реєстратора Миколаївської державної адміністрації Миколаївської області заяву про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку.

Рішенням від 20 вересня 2017 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у державній реєстрації права власності, оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на вказану земельну ділянку вже зареєстровано право власності.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не отримував повідомлення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, йому не відомі підстави реєстрації спірної земельної ділянки за іншою особою - ОСОБА_2 , відсутні законні підстави для прийняття наказу № 14-12466/14-СГ від 13 вересня 2017 року, позивач просив визнати протиправним та скасувати зазначений наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, індексний номер 37067338 від 14 вересня 2017 року, на земельну ділянку кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, за ОСОБА_2

05 листопада 2020 року представник позивача подала до суду доповнення до позовної заяви та просила крім заявлених у первісному позові вимог витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, посилаючись на те, що у день звернення з цією заявою їй стало відомо про те, що спірну земельну ділянку було переоформлено на ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року, а тому з метою ефективного захисту прав позивача, посилаючись на положення статей 387, 388 ЦК України просила про задоволення додаткової вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд в обґрунтування своїх висновків вказав, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у справі в їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. задоволено частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня

2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року

№ 14-12466/14-17-СГ.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

В позові ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо вимог про незаконність оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ та його скасування, апеляційний суд виходи із того, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч застереженням, які містяться в частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2 , яке надійшло пізніше ніж звернення ОСОБА_1 про безоплатне отримання земельної ділянки, не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 04 жовтня 2016 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1 , тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч наданим йому повноваженням не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням

ОСОБА_2 , чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки.

Витребовуючи у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, апеляційний суд зробив висновок про те, що спірна земельна ділянка вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, а відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна від останнього набувача - ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 апеляційний суд, застосувавши пункт 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, зробив висновок про те, що такі вимоги не є ефективним засобом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 лютого 2021 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і залишити в силі рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня

2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що присвоєння кадастрового номера спірній земельній ділянці за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , не зобов?язує ГУ Держгеокадстр у Миколаївській області у майбутньому відвести йому вказану земельну ділянку. Заявник вказує на дотримання правил статті 118 ЗК України. Заявник також зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки вимоги про витребування земельної ділянки не було.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі

№ 911/1902/19, постанові Верховного суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, постанові Верховного Суду від 29 квітня

2020 року у справі № 911/1455/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17, постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 472/659/17, постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 472/1291/17, постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 472/1281/17, постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 472/1289/17, постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 472/1290/17, постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 472/1280/17, постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 472/1283/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

10 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Додаткові аргументи заявника

18 березня 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просить врахувати аргументи, наведені у відповіді на відзив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Миколаївського районного суду Миколаївської області.

Зупинено дію постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого

2021 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.

16 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих у межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

Розглянувши вказане клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 14-4587/14-16-СГ від 24 травня 2016 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою вищезазначеної земельної ділянки.

Після виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 погодив його в порядку, визначеному статтею 186-1 ЗК України, та звернувся до відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про реєстрацію земельної ділянки, (реєстраційний номер звернення ЗВ-9900874612017).

Державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ФОП ОСОБА_4 , вимогам законодавства 04 жовтня 2016 року здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв кадастровий номер земельній ділянці 4824280200:01:000:0095 та видав на підтвердження державної реєстрації заявнику витяг за номером

НВ-4803470302017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу.

12 листопада 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про затвердження проекту та відведення земельної ділянки у власність.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом

№ 14-11987/14-16-СГ від 30 листопада 2016 року затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

У зв`язку із затвердженням та наданням у власність земельної ділянки

ОСОБА_1 14 вересня 2017 року звернувся до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на вищезазначену земельну ділянку.

Рішенням від 20 вересня 2017 року державним реєстратором Свяченим В. Ю. у державній реєстрації права власності йому було відмовлено з підстав наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав, право власності на оспорювану земельну ділянку зареєстровано за іншим суб`єктом права.

09 серпня 2016 року до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Розглянувши подане ОСОБА_2 клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 14-9820/14-16-СГ

від 12 жовтня 2016 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від

13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ ОСОБА_2 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

На підставі вищезазначеного наказу 14 вересня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Прасоловою Л. М. Миколаївською райдержадміністрацією прийнято рішення № 37067388 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 за ОСОБА_2 . Номер запису про реєстрацію 22323088.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2018 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останній прийняв у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Лактіоновою С. А.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 187479597 від 05 листопада 2019 року земельна ділянка кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1388, виданого 09 листопада 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У пункті «б» частини першої статті 81 ЗК України зазначено, що однією

з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна їх передача із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана норма надає право громадянам набувати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, до яких належать сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

У відповідності до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частиною сьомою вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік, закріплений у частині 7 статті 118 ЗК України, є вичерпний.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Зокрема, до таких повноважень входить затвердження проектів землеустрою.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади з цього питання (стаття 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частинами першою - п`ятою статті 79-1 ЗК України передбачено що, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з частинами третьою - п`ятою, восьмою та дев`ятоюстатті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» особа, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноважена нею особа з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подає: заяву; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

На момент звернення ОСОБА_2 із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже було видано наказ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На час видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 12 жовтня 2016 року № 14-9820/14-16-СГ про надання

ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки, передана йому в подальшому у власність земельна ділянка вже була сформована, оскільки 04 жовтня 2016 року державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений за замовленням ОСОБА_1 , здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв кадастровий номер земельній ділянці 4824280200:01:000:0095 та видав на підтвердження державної реєстрації заявнику витяг за номером НВ-4803470302017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу.

Метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Якщо земельна ділянка сформована, то відсутні підстави для розробка проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки та його затвердження.

Дії позивача щодо отримання земельної ділянки у власність були послідовними, своєчасними, з дотриманням вимог законодавства, а тому є правомірними.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для порушення прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за його заявою та поданими ним документами.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 472/1284/17 (провадження № 61-39982св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 472/659/17 (провадження № 61-39640св18), від 23 січня 2020 року у справі

№ 472/1291/17 (провадження № 61-41908св18), від 23 січня 2020 року у справі № 472/1281/17 (провадження № 61-37481св18), від 29 січня 2020 року у справі № 472/1289/17 (провадження № 61-39642св18), від 20 березня 2020 року у справі № 472/1290/17 (провадження № 61-43828св18) та від 04 листопада 2020 року у справі № 472/1283/17 (провадження № 61-40920св18).

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про незаконність оспорених наказів та витребування спірної земельної ділянки з метою ефективного відновлення порушених прав позивача.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого

2021 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун