Рішення

від 31.08.2022 по справі 400/10035/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2022 р. № 400/10035/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, про:визнання протиправною та скасування постанови від 07.10.2021 № 306390,ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - відповідач) з вимогами:

визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 306390 від 07.10.2021 року про застосування адміністративно- господарського штрафу;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 03135, ідентифікаційний код 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2800 грн.

Ухвалою від 27.10.2021р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням вимог чинного законодавства. При проведенні рейдової перевірки, відповідачем встановлено порушення, відповідальність за яке передбачена статтею абз.15 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Транспортний засіб, який перевозив вантаж пі час здійснення рейдової перевірки 25.08.2021р. не знаходився в користуванні позивача. За кермом такого транспортного засобу вуб водій ОСОБА_2 , а згідно товарно-транспортної накладної №837968 вді 25.08.2021р. перевізником є ПП "ТРАНЗИТ". крім того, у 2017-2018 роках позивач користувався траснпортним засобом, що перевірявся на підставі нотарііально посвідченої овіреності від ОСОБА_3 . Проте, вже з2019 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 всі транспортні засоби, які брав в неї в корситування. Постанова винесена відповідачем є протиправною та такою, що порушує права позивача як фізичної особи.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого Укртрансбезпека здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи. За результатами перевірки 25.08.2021р. посадовими особами відповідача було складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0050724, що в подальшому стало підставою для винесення постанови про накладення штрафу на позивача від 07.10.2021р. В задоволенні позову відповідач просив відмовити в повному обсязі.

20.12.2021р. представник позивача надав до суду заяву про розгля справи за його відстуності.

Відповідно до ст. 262 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

На підставі направлення на рейдову перевірку від 25.08.2021р. № 026467 посадовими особами Укртрансбезпеки 25.08.2021р. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 300901.

В акті зафіксовано, що 25.08.2021р. на автодорозі а/д М-14 232 км.+800м. проведено перевірку автомобілю марки RENAULT, модель MAGNUM 440.19, д/н НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHWARZMULLER, модель SPA-ЗЕ, д/н НОМЕР_3 , що належать ОСОБА_3 , водій - ОСОБА_2 .

За результатами перевірки було складено акт № 300901 від 25.08.2021 р., в якому зафіксовано порушення вимог абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10% але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, товаро¬транспортна накладна № 837968 від 25.08.2021 (вантаж - ячмінь).

Постановою Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 306390 від 07.10.2021р. до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000.

Суд звертає увагу на те, що в постанові від 25.08.2021р. № 306390 зафіксоване порушення абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач не погоджується з винесеною постановою та вважає, що він не може нести відповідальність за виявленими контролюючими органами порушеннями, оскільки такі не вчиняв. Та обставина, що колись у його користуванні перебували вказанні транспортні засоби не є підставою для застосування до нього фінансових санкцій та покладення обов`язку сплатити додатково кошти за відсутність встановлених законом документів у перевізника та водія.

Згідно Акту № 0050724 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів фактична вага транспортного засобу з вантажем, що перевірявся становить 44230,00кг, при нормативно допустимій вазі 44т.

В довідці від 25.08.2021р. № 0067104 про результати здійснення габаритно-вагового контролю фактичну вагу транспортного засобу з вантажем, що перевірявся посадові особи відповідача взагалі не вказали, що є порушеням вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт.

Крім того, згідно товарно-транспортної накладної № 837968 від 25.08.2021р.. наданої похзивачем до справи, загальна маса транспортного засобу (маса брутто) складала 43 т. 540 кг.

Таким чином, допустиму вагу встановлену законодавством 44т., позивач не порушив.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 вказаного Положення).

Порядок здійснення органами Укртрансбезпеки державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений Постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р. (далі Порядок).

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (абз.1 п.4 Порядку).

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених ст.39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абз.2 п.15 Порядку).

Також під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю (абз.6 п.16 Порядку)

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (П.20 Порядку).

Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (П.25 Порядку).

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (П.27 Порядку).

В інших випадках за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт (П.31 Порядку).

При цьому ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначено наявність наступних документів у перевізника та водія: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Окрім того, у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків».

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично - дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).

Пунктом 3 цього Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За змістом пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно із п. 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (п. 21 Порядку № 879).

Наведеними вище правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

З матеріалів справи встановлено, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до позивача у зв`язку із встановленням факту перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів понад 5%, але не більше 10 % при перевезенні вантажів без відповідного дозволу, зокрема, встановлено перевантаження на вісь транспортного засобу.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що він не може бути притягнутий до відповідальності, у вигляді винесення оскаржуваної Постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за даними перевезеннями вантажу, з огляду на наступне.

Відповідно до складеного відповідачем акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів за Постановою від 07.10.2021р. транспортний засіб позивача перевозив ячмінь, тобто сипучий вантаж.

Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху, за порушення якого відповідач притягнув перевізника до відповідальності передбаченої абз.14 ст.60 Закону, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

При цьому абз.14,15 ч.1 ст. 60 Закону (в редакції до 01.10.2021р., яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення позивача із позовом до суду), визначалась відповідальність перевізників у вигляді адміністративно-господасрьких штрафів за: перевищення встановлених законодавстом габаритно-вагових штрафів від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавстом габаритно-вагових штрафів від 10% до 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Проте, згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю" № 1534-ІХ від 03.06.2021р., який набрав чинності з 01.10.2021р., абз.14 ст.60 Закону викладено в новій редакції.

Так, відповідно до абз. 14, 15 ч.1 ст. 60 Закону (в редакції з 01.10.2021р.) встановлено відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адімінстартвино-господарських штрафів за: перевищення вставновлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - щтраф у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавстом габаритно-вагових штрафів від 10% до 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Викладене дає підстави для висновку про те, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

При цьому, жодної суперечності між Правилами дорожнього руху та Законом України Про автомобільний транспорт немає, а відповідальність перевізника у вигляді адміністративно-господарського щтрафу за перевищення встановлених габаритно-вагових норм при перевезенні подільного вантажу, тобто за рух такого транспортного засобу, законодавець встановив лише з 01 жовтня 2020 року. До цього законом передбачалася відповідальність перевізника лише за перевезення вантажів з перевищенням вагових парамертів, для яких вимагається отримання дозволу, тобто неподільних вантажів.

Сторонами у справі не заперечується та обставина, що позивач перевозив вантажі, які за своїми характеристиками є подільними, тобто може при завантаженні бути поділена на окремі частки без втрати або пошкодження її властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

З огляду на відсутність на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзаців 14-15 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника до 01.10.2021р. могла бути застосована відповідальність лише у вигляді у вигляді припису щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт, відповідно до п. 31 Порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова від 07.10.2021р. про накладення на ОСОБА_1 штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнята Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки не може вважатись законною та обґрунтованою.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен був встановити в діях позивача склад правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, як законодавчу підставу для притягнення останнього до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до ч.1,2 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф (абз.3 ч.1 ст. 239 ГК України).

Згідно ч.1 ст. 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Отже, на переконання суду, притягуючи позивача до відповідальності за перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів при перевезенні вантажів без відповідного дозволу, відповідач в оскаржувані постанові мав зазначити яке саме положення Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами було порушено суб`єктом господарювання. Натомість оскаржувана Постанова не містять такого посилання, що також зумовлює протиправність оскаржуваної Постанови.

При цьому суд зважає на вид вантажу, що перевозився позивачем в спірних правовідносинах, а саме сипучий вантаж, який здатен під час руху змінювати розподіл навантажень на вісі транспортного засобу та відносити транспортний засіб до категорії великовагових вже після початку його руху, що унеможливлює отримання дозволу перевізником відповідно до вимог Правил вже під час перевезення вантажу та виключає в його діях будь-яку вину як один із складових елементів правопорушення.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності перевізника складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 7 лютого 2018 р. по справі № К/9901/3278/17.

При цьому суд зауважує, що оскаржувана постанова складена з порушенням вимог встановлених чинним законодавством та не містить номеру, а містить лише її дату складання. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів з боку відповідача щодо проведення розгляду справи за актом № 026338 про скоєння порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт.

Що стосується відсутності затвердженої методики, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно методики, яка передбачена п.2 Порядку проведення габаритно-вагового контролю, затвердженого Постановою КМУ №879 від 27.06.2007р. досьогодні не затверджено законодавцем, що свідчить про недотримання відповідачем процедури вимірювання (зважування) як складової частини габаритно-вагового контролю, проте позивач не довів яким чином наявність такої методики могла вплинути на достовірність результатів під час проведення такого вимірювання, що не дозволяє суду дійти висновку про протиправність оскаржуваних постанов лише з цих підстав.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні на момент виникнення спірних правовідносин і досьогодні визначається Законом «Про автомобільний транспорт» (далі Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»:

внутрішні перевезення - це перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України;

міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до ч.10 ст.20 Закону, на території України повинні виконуватися вимоги встановлення та використання на транспортних засобах, які призначаються для міжнародних перевезень, контрольних приладів (тахографів) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, передбачені законодавством країн, на території яких виконуються перевезення.

Так, позивач особисто вантаж 20.08.2021р. не перевозив, а транспортний засіб, який перевірявся йому не належить та в оренді чи користуванні в нього станом на 25.08.02021р.

не перебував.

Зокрема, відповідачем не надано до справи доказів того, що відповідний траснпортний засіб марки RENAULT, модель MAGNUM 440.19, д/н НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHWARZMULLER, модель SPA-ЗЕ, д/н НОМЕР_3 , станом на 25.08.2021р. перебуває в користуванні чи в оренді ОСОБА_1 .

Відмінності, які містяться в складанні (оформленні) акту № 300901 від 25.08.202р. та оскаржуваної постанови № 306390 щодо норми закону (чи то порушено абз.15 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» чи то абз.16 ч.1 ст. 60 вказаного Закону), яку було порушено ніби-то позивачем при перевірці, вказує на порушення вимог складання таких документів посадовими особами відповідача.

Крім того, згідно товаро-транспортної накладної №837968 від 25.08.2021 перевізникомвантажу "ячмінь" взагалі є ПП «ТРАНЗИТ».

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, які регламентують здійснення операції з перевезення вантажів автомобільним транспортом на договірних умовах, на відміну від норм Закону про автотранспорт, питання оформлення первинних документів більш конкретизовано. Відповідно до норм цих Правил:

-по-перше, ТТН є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (п. 1 Правил);

-по-друге, ТТН разом із дорожніми листами вантажного автомобіля є основним документом на перевезення вантажів (п.п. 11.1 Правил).

У відповідності до п.п. 11.1 Правил, ТТН суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно п.п. 11.3, 11.4, 11.5 Правил, три примірники ТТН підписують та засвідчують своїми підписами та печатками Замовник (вантажовідправник), Перевізник, водій (експедитор Перевізника) та Вантажоодержувач.

Перевезення вантажу у даному випадку здійснювалося згідно товаро-транспортної накладної № 837968 від 25.08.2021р., де перевізником вказаний ПП «ТРАНЗИТ».

Таку обставину засвідчили своїми підписами та печатками Вантажовідправник та Вантажоодержувач - ТОВ «ЕКОЛАЙТ-Л» (код ЄДРПОУ 42609840), водій (експедитор Перевізника) ОСОБА_2 та безпосередньо особа, яка зазначає себе перевізником вантажу.

Тому суду є незрозумілим, чому відповідачем не враховано зміст основного юридичного документу на перевезення вантажів (ТТН) щодо особи перевізника.

З огляду на викладені судом висновки, відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог вчастині визнання протиправною та скасування постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 306390 від 07.10.2021 року про застосування адміністративно- господарського штрафу.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2800,00грн., суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У підтвердження факту надання позивачу адвокатом Сорочан Є.В. правничої допомоги ним до суду подано копії Договору від 21.10.2021р. про надання правничої (правової) допомоги, Додаток № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.10.2021р., свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності від 04.02.2012 № 748, ордера на надання правничої (правової) допомоги від 22.10.2021, Акт наданих послуг від 22.10.2021 і квитанцію до прибуткового касового ордера № 18 від 22.10.2021р.

Оцінивши вищезазначені документи, суд прийшов до висновку про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Сорочан Є.В.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 15.02.2022 у справі № 280/569/21.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 2800 гривень 00 копійок.

Судовий збір по справі розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 39816845) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 306390 від 07.10.2021 року про застосування до ОСОБА_4 (РНОКПп НОМЕР_4 ) адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 03135, ідентифікаційний код 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908.00грн., сплачений квитанцією від 22.10.2021р.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 03135, ідентифікаційний код 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2800 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов