Рішення

від 08.08.2022 по справі 640/14148/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року м. Київ № 640/14148/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДР ВП 44116011)провизнання протиправною та скасування вимоги,-В С Т А Н О В И В:

30.07.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до (правонаступник) Головного управління ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ, код ЄДР ВП 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-34712-17.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки, як стверджує позивач, з 2018 року по день звернення до суду він офіційно працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) та, як стверджує позивач єдиний внесок за вказаний період за його відповідно сплачує ФОП ОСОБА_2 .

Додає, що з 01.07.2016 по 31.08.2018 (з перервою з 01.05.2017 по 31.08.2017) він був працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) та єдиний внесок за вказаний період за мене відповідно сплачувала ФОП ОСОБА_3 .

Також позивач наголошує, що з 01.05.2017 по 31.08.2017 він був працевлаштований на посаді керівника ТОВ «Київ Авто Транс» (код ЄДРПОУ 41205957) та єдиний внесок за вказаний період за мене сплачувало ТОВ «Київ Авто Транс».

Крім того, позивач зазначає, що порушенні відповідачем строків надсилання на його адресу оскаржуваної вимоги, оскільки відповідно до абз. 6 ч. З розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Позивач також стверджує, що у податкового органу були відсутні підстави, передбачені ч. 3 розділу 6 Інструкції щодо надіслання на його адресу вимоги про сплату боргу.

Крім того, позивач наголошує на тому, що у вимозі відсутні дані про проведення документальної перевірки, а відтак відсутні докази складання акту такої перевірки, що, за висновком позивача, свідчить про передчасність прийняття оскаржуваної вимоги.

Підсумовуючи позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зважаючи на правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою судді від 12.09.2019 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення від 08.07.2019 № 31255/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги.

Ухвалою судді від 12.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДР: 43141267).

Ухвалою від 09.08.2022 здійснено зміну відповідачів - ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДР: 43141267) на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ ДПС, код ЄДР ВП 44116011).

Встановлені судом обставини.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 є громадянином України, мешкає (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 та має реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Сторонами не заперечується та не спростовується, а матеріалами справи підтверджується, що 02.09.2003 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 23490170000000163.

Відомості про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як ФОП матеріали справи не містять.

Так, на підставі даних інтегрованої картки 15.05.2019 податковим органом прийнято вимогу № 34712-17 про сплату боргу (недоїмки), де недоїмка зі сплати ЄСВ складає 18829,20 грн.

Відповідно до наявних матеріалів та згідно даних інформаційної системи ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі) як фізична особа-підприємець з 09.07.2015.

До цього, в період з 02.09.2003 до 09.07.2015 перебував на обліку в ГУ ДПС у Київській області (Білоцерківське управління, Тетіївська ДПІ).

В період з 01.01.2012 до 01.04.2016 перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01.04.2016 - на загальній

У 2015 році з ГУ ДПС у Київській області до ГУ ДПС у м. Києві передано інтегровану картку платника ФОН ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) з сальдо на кінець 2014 року в сумі 422,65 гри (переплата).

За період з 01.01.2015 по 07.10.2019, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 31256,39 грн., а саме:

як ФОП, що перебував на спрощеній системі оподаткування за:

IV квартал 2014 року від 20.01.2015всумі 1267,95 грн.,

1 квартал 2015 року від 20.04.2015 в сумі 1267,95 грн.,

2 квартал 2015 року від 20.07.2015 в сумі 1267,95 грн.,

3 квартал 2015 року від 19.10.2015в сумі 1323,47 грн.,

4 квартал 2015 року від 19.01.2015в сумі 1434.51 грн.,

1 квартал 2016 року від 19.04.2016 в сумі 909.48 грн.,

як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування за: січень-грудень 2017 року від 09.02.2018 в сумі 8448,00 гри;

1 квартал 2018 року від 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн.,

2 квартал 2018 року від 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн.,

3 квартал 2018 року від 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн.,

4 квартал 2018 року від 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн.,

1 квартал 2019 року від 19.04.2019 в сумі 2757,18 грн.,

2 квартал 2019 року від 19.07.2019 в сумі 2757,18 грн.,

Сплата єдиного внеску протягом вищезазначеного періоду, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується на загальну суму 9250,36 грн., а саме: у 2015 році на суму 5750,71 грн; у 2016році на суму 1387,65 грн; у 2017 році на суму 2112,00 грн.

Між тим, вважаючи вказану вимогу протиправною позивач звернувся до ДФС України із скаргою про скасування вказаної вимоги, однак рішенням ДФС України від 08.07.2019 № 31255/6/99-99-11-05-02-25, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувану вимогу, без змін.

Позивач, не погоджуючись з вказаною вимогою, також звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів позивача відсутність у вимозі посилання на акт документальної перевірки на підставі якої і має бути прийнято вимогу, то суд зазначає, що відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, що має місце і у даному випадку.

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для висновку про протиправність формування оскаржуваної вимоги на підставі даних інформаційних систем.

При цьому, Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2021 у справі № 640/7479/20 та від 10.12.2019 по справі № 826/25425/15 сформулював такий правовий висновок, - положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.

Щодо доводів про несвоєчасне надіслання такої вимоги на адресу позивача, то суд зазначає, що у постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16 Верховний Суд вказував, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, згідно з висновком Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №817/1061/17, від 14 березня 2019 у справі №826/12543/17 прийняття контролюючим органом вимоги з порушенням відповідного строку не звільняє платника від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску.

Отже, доводи позивача щодо порушення строку направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки.

Водночас позивач зазначає, що у період з 01.07.2016 по 31.08.2018 (з перервою з 01.05.2017 по 31.08.2017) він був працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_3 . Тоді як з 01.05.2017 по 31.08.2017 він був працевлаштований на посаді керівника ТОВ «Київ Авто Транс» (код ЄДР 41205957) та з 2018 по день звернення до суду він офіційно працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) а відтак, як стверджує позивач, єдиний внесок за вказаний період за його відповідно сплачували роботодавці.

В той же час, суд зазначає про те, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Так, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

По суті це зведений внесок за різними видами страхування.

Метою запровадження ЄСВ стала необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.

Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.

У загальноприйнятому розумінні пільга, на наявність якої звертає увагу позивач, зазначаючи, що ЄСВ за нього сплачувався іншими особами, а відтак у нього відсутній обов`язок його сплати за себе, - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/зборів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством

Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.

Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.

Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ.

Суд не може перебирати на себе нормотворчу функція законодавця, усувати прогалини законодавства, у т.ч. щодо визначення пільгових режимів оподаткування.

Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема: пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування:

- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";

- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;

- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.

Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності станом на час нарахування ЄСВ (недоїмки) до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов`язку).

Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати.

Крім цього, слід додати наступне.

Як вже зазначалося, позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП).

Окремими платниками ЄСВ є і ТОВ та вищезгадана ФОП (роботодавці), у трудових відносинах з якими перебуває позивач, який у цих відносинах є найманим працівником, що не заперечується учасниками справи.

Слід також додати, що відповідно до ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:

обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб`єктів підприємницької діяльності

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:

особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності.

Наведені базові принципи страхування визначають осіб, які є найманими працівниками та ФОП як окремих суб`єктів, для цілей загальнообов`язкового соціального страхування.

У свою чергу, частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є:

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4);

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4).

Відтак, для цілей загальнообов`язкового соціального страхування ФОП та юридичні особи, які використовують найману працю, у т.ч. фізичних осіб, у т.ч. які окремо рахуються як ФОП, є окремими платниками ЄСВ.

При цьому, як вже зазначалося, Закон про ЄСВ не містить норм щодо звільнення ФОП від сплати ЄСВ, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес ФОП не приносить доходів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Щодо бази нарахування ЄСВ, то суд зазначає, що відповідно до положень ст. 7 Закону про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII).

У той же час, відносно періоду до 1 кв. 2017 та платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - ЄСВ нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац перший пункт 3 частини першої статті 7 у редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VIII і надалі).

Що стосується періоду з 1 кв. 2017 та платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

Що стосується періоду з 01.01.2018 та платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 в редакції Закону від 03.10.2017 р. N 2148-VIII).

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов`язки позивача як платника ЄСВ, суб`єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.

Закон чітко та недвозначно встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 640/6867/20.

При цьому, варто наголосити, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 02.09.2003 за № 23490170000000163, тоді як матеріали справи не містять жодних доказів сплати позивачем ЄСВ за період з 02.09.2003 до 01.07.2016, а також відсутні докази того, що позивач у вказаний період був найманим працівником та ЄСВ за позивача сплачував роботодавець (роботодавці).

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги та, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача.

Доводи позивача, наведені у позові, та надані докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21); сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).

Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя О.А. Кармазін