Рішення

від 10.08.2022 по справі 640/31431/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2022 року м. Київ № 640/31431/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доВищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ) Державної казначейської служби Українипро визнання протиправними дій, стягнення коштів, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії держави Україна, в особі Вищого господарського суду України, який порушив права ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 385 203,60 грн, внаслідок застосування норм Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», які визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України рішення від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 385 203,60 грн, завдану законом, що визнаний неконституційним відповідно рішення Конституційного Суду України рішення від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2021 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Відповідачі проти позову заперечують про що надали до матеріалів справи письмові відзиви.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 наказом Вищого господарського суду України від 11 березня 2009 року №103-к, відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 березня 2008 року, зарахований на посаду судді Вищого господарського суду України з 11 березня 2009 року з посадовим окладом, передбаченим штатним розписом.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 №788-VІІІ «Про звільнення суддів» та наказу Вищого господарського суду України від 19.11.2015 №428-к «Про звільнення ОСОБА_1 », Позивача звільнено 20 листопада 2015 року з посади судді Вищого господарського суду України.

На день звільнення Позивачу не була виплачена вихідна допомога, що не заперечується відповідачами. Вважаючи, що невиплатою вихідної допомоги йому було завдано матеріальної шкоди в сумі 385 203,60 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст.90 КАС України докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини у справі склались з проводу невиплати Позивачу - судді у відставці суддівської винагороди у розмірі десяти місячних заробітних плат, передбаченої частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України Постанови від 12.11.2015 №788-VIII «Про звільнення суддів», суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Статтею 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді передбачено подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно зі статтею 122 Закону №2453-V, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом №2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453 дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року №503/97, акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначено порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

З огляду на вказане, реалізація права ОСОБА_1 на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 12.11.2015.

Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції, яка діяла до 01 квітня 2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (Закон №1166-VII набрав чинності 01 квітня 2014 року) статтю 136 Закону №2453-VI виключено.

У подальшому Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30 вересня 2016 року).

Відповідно до пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, як вбачається з наведеного вище, у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги.

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

У своєму Рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України наголошував на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, вказані положення застосовуються з 15.04.2020 та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 включно, в даному випадку - на дату прийняття Верховною Радою України постанови від 12.11.2015 №788-VIІІ.

Щодо доводів позивача про те, що прийняттям закону, який визнано неконституційним йому завдано матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги (недоотриманий дохід), то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено Цивільним кодексом України. Так, у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акта незаконним. Визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною.

Також обов`язковою передумовою для виникнення права на відшкодування шкоди є наявність встановленої у законі процедури присудження та сплати такої компенсації.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У свою чергу, частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися матеріальною шкодою (збитками) у розумінні статей 22 та 1175 Цивільного кодексу України, які за аналогією закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, враховуючи частину 6 ст.7 КАС України.

Враховуючи наведене в сукупності підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Вищий господарський суд України в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ (код ЄДРПОУ 00018738, адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка, 6).

Державна казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович