Рішення

від 24.08.2022 по справі 920/70/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.08.2022м. СумиСправа № 920/70/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участю секретаря судового засідання П`янтківського А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/70/22

за позовом: Фізичної особи-підприємця Токар Лідії Іванівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ),

до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця Чеснокової Любові Вікторівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ),

2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Хоменко Вікторія Василівна (вул. Козацький вал, 2, м. Суми, 40000),

про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії

від позивача Яцкевич І.І., адвокат (в режимі відеоконференції),

від відповідачів 1, 2 Турченко С.П., адвокат, ордер №1219489 від 15.02.2022,

від третьої особи не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 04.02.2022 провадження у справі №920/70/22 відкрито за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 28.02.2022.

28.02.2022 справа не була розглянута у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні; ухвалою суду від 05.05.2022 розгляд справи призначений в судовому засіданні 25.05.2022, 11-30 год.

У зв`язку з відпусткою судді Соп`яненко О.Ю., розгляд справи 25.05.2022 не відбувся. Ухвалою суду від 31.05.2022 у справі призначено підготовче засідання на 22.06.2022.

В судовому засіданні 22.06.2022 судом оголошено перерву на 06.07.2022 у зв`язку зі зміною представника позивача та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 06.07.2022 у справі № 920/70/22 закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті на 25.07.2022, 12:30.

В судовому засіданні 25.07.2022 судом оголошено перерву на 09.08.2022, 12:00.

Відповідно до ухвали суду від 09.08.2022 клопотання представника позивача адвоката Яцкевича І.І. про відкладення розгляду справи (вх.№67 від 08.08.2022) задоволено; в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Яцкевича І.І. про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження (вх.№1740, 1743 від 08.08.2022) відмовлено; відкладено розгляд справи по суті на 25.08.2022, 11:30.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, нежитлове офісне приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 кв.м., здійснений Комунальним підприємством Сумське міське БТІ Сумської міської ради від 22.04.2010 року за №2037; скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, нежитлове офісне приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 кв.м., здійснений 29.04.2010 номер запису 2037 в книзі 26, здійснений приватним нотаріусом ОСОБА_3 ; визнати недійсним правочин, а саме договір дарування від 28.04.2010 ВМТ 236825 нежитлового приміщення за адресою вул. Білопільський шлях, 20, м.Суми під літ. А-І, площею 29,2 кв.м., посвідченого приватним нотаріусом Хоменко Вікторією Василівною, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 вчинити певні дії, а саме знести громадський будинок (офісне приміщення) під літерою А-І, загальною площею 29,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно: 30261087, що розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136600:11:007:0031, привівши земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 з кадастровим номером 5910136600:11:007:0031 в попередній стан.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 29.05.2015 за договором дарування нежитлового приміщення ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення, торгівельний павільйон літ. К-І, загальною площею 26,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що розташоване на земельній ділянці Сумської міської ради.

25.12.2018 року ОСОБА_4 згідно змін, внесених до Договору оренди земельної ділянки, стала орендатором земельної ділянки за кадастровим номером № 5910136600:11:007:0005, належної Сумській міській раді, на якій розміщене нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_5 .

Приблизно на початку 2020 року власницею сусіднього нежитлового приміщення ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 розпочато незаконне використання орендованої у Сумської міської ради земельної ділянки для здійснення незаконного продажу кави та чаю з пересувної кав`ярні автомобілем Рено Кенго НОМЕР_4 , надалі - ТЗ.

Нежитлове приміщення, належне відповідачу за адресою АДРЕСА_4 , не є магазином, а є офісним приміщенням. Відповідач не має права здійснювати продаж кави та чаю на земельній ділянці, яка не була відведена для таких цілей, адже її напрямок діяльності пов`язаний із оформленням договорів купівлі-продажу транспортних засобів, а не з продажу кави та чаю. Так, вже більше року позивач втрачає певний заробіток через здійснення невідомими особами на сусідній земельній ділянці діяльності з продажу кави та чаю з пересувної кав`ярні, яка розміщена незаконно.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 порушуються норми законодавства в сфері використання земельної ділянки. Також порушується законний інтерес ОСОБА_4 , а саме інтерес очікувати від сусіда по земельній ділянці добросовісного, законного використання земельної ділянки та здійснення добросусідства, зокрема і добросовісної конкуренції.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 стала власником нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 за договором дарування ВМТ 236825, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_3 . Однак, під час оформлення договору дарування від 28.04.2010 року жодних прав щодо права власності або права користування земельною ділянкою під розміщеним офісним приміщенням у ОСОБА_2 не було. Право користування земельною ділянкою площею 0,0085 га за кадастровим номером 5910136600:11:007:0031 під розміщеним офісним приміщенням за адресою АДРЕСА_4 у вигляді оренди з`явилося у відповідача лише 30.11.2011 року, реєстраційний номер запису 1236421759101. В 2017 році ОСОБА_2 знову отримала під розміщеним офісним приміщенням за адресою АДРЕСА_4 право оренди земельної ділянки площею 0,0085 га за кадастровим номером 5910136600:11:007:0031 до 2022 року, номер запису про речове право 22229867. При нотаріальному посвідченні договору дарування ВМТ 236825 нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-1, площею 29,2 було порушено положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, не визначено істотну умову договору, не зазначено в договорі кадастровий номер земельної ділянки, на якій розміщено таке нежитлове приміщення, оскільки на день посвідчення договору дарування у відповідача земельна ділянка не перебувала ні у власності, ні у користуванні.

Крім того, в оскаржуваному договорі дарування від 28.04.2010 р. ВМТ 236825 нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 посвідченого приватним нотаріусом Хоменко Вікторією Василівною, вказано, що Дарувальнику таке нежитлове приміщення належить на підставі рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2010 р., зареєстрованого в КП «Сумське міське БТІ» від 22.04.2010 року за №2037. В подальшому рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2010 у справі №18/30-10 було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2010 р. У зв`язку з цим, є неправомірними запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 22.04.2010 року за №2037 на підставі рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2010 року у справі №18/30-10, яке не набрало законної сили і було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2010 р., та запис про державну реєстрацію права власності за договором дарування від 28.04.2010 р. ВМТ 236825 нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 здійснений 29.04.2010 р. Про наявність рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2010 у справі №18/30-10 позивач дізналася лише у березні 2021 року.

Також, побудова в 2009 році вказаного нежитлового приміщення відбулася із порушенням Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», Правил охорони електричних мереж, Державно-будівельних норм (далі - ДБН), Правил пожежної безпеки в Україні в охоронній зоні, де розміщені електромережі у кількості 9 шт., що взагалі забороняє розміщення такого нежитлового приміщення на вказаній земельній ділянці та вказане безпосередньо порушує права позивача, яка не може через незаконне розміщення нежитлового приміщення відповідача здійснити реконструкцію власного нежитлового приміщення, що знаходиться на суміжній земельній ділянці.

Представником відповідачів подано відзив на позовну заяву від 23.02.2022, відповідно до якого просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та ненадання належних доказів в порушення прав та інтересів позивача. Так, стосовно розміщення нібито на орендованій ОСОБА_2 земельній ділянці пересувної кав`ярні (автомобіль Рено Кенго НОМЕР_4 ), зазначає, що ОСОБА_2 не має ніякого відношення до даного транспортного засобу, як і до здійснюваної невідомими їй особами господарської діяльності із продажу кави з цього транспортного засобу, що спростовуються наданими самим позивачем доказами. З наданих позивачем документів вбачається, що в листі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 09.03.2021р. № Т-568/06.01-21 зазначено, що «Згідно з інформацією з Публічної кадастрової карти України та наявними даними у Департаменті забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради вищезазначена земельна ділянка, на якій розташована автокав`ярня, не сформована, рішення Сумської міської ради щодо надання її у власність чи користування юридичним чи фізичним особам не приймались». Тобто, за даними Департаменту, вказана автокав`ярня не розміщується на земельній ділянці, що орендується ОСОБА_2 . Лист Управління «Інспекція з благоустрою міста Суми» від 19.03.2021р. містить дані про виявлення розміщення автокав`ярні при обстеженні вул. Білопільський шлях, 20. Разом з тим, дана адреса належить як до земельної ділянки, що орендується відповідачем-1, так і до земельної ділянки позивача, а також до ділянки Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, розташованого поруч. Дана обставина підтверджується наданими самим позивачем до позову витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте, спосіб використання земельної ділянки на сьогоднішній день, як і види здійснюваної господарської діяльності на ній жодним чином не пов`язані із законністю розміщення і реєстрації права власності на нерухоме майно на цій земельній ділянці.

У випадку, якщо позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_2 порушуються правила добросусідства щодо використання земельної ділянки чи законодавства в сфері захисту економічної конкуренції, законом передбачені інші способи захисту відповідних прав. А обрані позивачем способи захисту в даному випадку не мають відношення до зазначених позивачем прав, які, на її думку, порушуються.

Наявність у ОСОБА_2 у власності нерухомого майна, тим більш збудованого раніше за майно позивача, не може порушувати право позивача на реконструкцію свого приміщення, оскільки така реконструкція має здійснюватись з урахуванням існуючої забудови. Тим більш, позивачем не надано жодних доказів, в чому саме полягає неможливість такої реконструкції, не надано навіть доказів отримання земельної ділянки під забудову, вжиття будь-яких заходів щодо проектування реконструкції чи вжиття інших заходів для проведення реконструкції.

Доводи позивача про порушення її прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних юридичних фактів на її конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про фактичну незгоду позивача з розташуванням нерухомого майна на суміжній земельній ділянці і здійснення певними особами конкурентної з нею діяльності, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, заяв, клопотань не подала.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Предметом судового розгляду у даній справі є визнання недійсним договору дарування, скасування записів про реєстрацію права власності та зобов`язання відповідачів вчинити дії із знесення нежитловго приміщення.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 9 січня 2019 року було визначено, що суди повинні з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Так, за змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень ст. ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі, зокрема, про визнання недійсним правочину, покадений на заявника цих вимог.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що в 2009 році ОСОБА_1 було збудоване нежитлове офісне приміщення під літ. А-1 загальною площею 29,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 . 25.03.2010р. рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 18/30-10 було визнано за ОСОБА_1 право власності на дане нежитлове приміщення.

22.04.2010р. на підставі даного судового рішення КП «Сумське Міське БТІ» було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (чинного на час прийняття судового рішення, в редакції від 18.03.2010р.) «Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу».

Оскільки, апеляційну скаргу на дане рішення учасниками справи подано не було, тому на момент проведення державної реєстрації права власності рішення суду набрало законної сили та було чинним. Скасування рішення суду першої інстанції і повернення справи на новий розгляд Вищим господарським судом України відбулось лише 22.06.2010р., тобто через два місяці після проведення державної реєстрації.

За договором дарування від 28.04.2010 р. ВМТ 236825 нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 під літ. А-І, площею 29,2 посвідченого приватним нотаріусом Хоменко Вікторією Василівною, ОСОБА_5 подарував нежитлове приміщення ОСОБА_2 , про що вчинений запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно 29.04.2010 р.

Відповідно до п. 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, затверджених Наказом Мінюсту № 7/5 від 07.02.2002р., який був чинний станом на 22.04.2010р. (дата реєстрації права власності), рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна є документом, на підставі якого здійснюється така реєстрація. Відтак, у реєстратора БТІ не було підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації за рішенням суду, що набрало законної сили.

Позивачем не наведені підстави та норми права, що передбачали б можливість та порядок скасування записів про право власності, здійснених реєстраторами БТІ до 1 січня 2013 року (до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») в разі скасування після проведення такої реєстрації документів, на підставі яких було проведено таку реєстрацію.

Враховуючи встановлену ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, реєстратор не мав права відмовити у реєстрації права власності на підставі наданого договору дарування.

29.05.2015 за договором дарування нежитлового приміщення ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення, торгівельний павільйон літ. К-І, загальною площею 26,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що розташоване на земельній ділянці Сумської міської ради.

25.12.2018 року ОСОБА_4 згідно змін, внесених до Договору оренди земельної ділянки, стала орендатором земельної ділянки за кадастровим номером № 5910136600:11:007:0005, належної Сумській міській раді, на якій розміщене нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_5 .

Позивачем не наведено обставин, що свідчать про порушення наявністю реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно від 29.04.2010, її прав та інтересів.

Право власності на нерухоме майно та право користування земельною ділянкою набуто позивачем вже після проведення відповідної реєстраційної дії, така реєстраційна дія не може порушувати прав позивача.

Позивач вважає договір дарування нерухомого майна, укладений між відповідачами, недійсним, мотивуючи недотриманням при його укладенні норми частини другої статті 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 ЗК України, зокрема відсутністю істотної умови договору кадастрового номеру земельної ділянки.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Реалізуючи своє право як власника майна на розпорядження ним, 28.04.2010р. ОСОБА_1 був укладений договір дарування з ОСОБА_2 , який був нотаріально посвідчений. При цьому, нормами чинного на час укладення договору дарування законодавства України не передбачено обмеження права власника на відчуження нерухомого майна (його частки) з підстав відсутності державної реєстрації земельної ділянки та присвоєного кадастрового номера земельній ділянці, на якій розташоване таке нерухоме майно, а також з підстав відсутності реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку. У таких випадках кадастровий номер та площа земельної ділянки не можуть вважатися істотними умовами договору відчуження жилого будинку, будівлі або споруди, оскільки така земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав (земельна ділянка не є сформованою, кадастровий номер їй не присвоєно, право власності (користування) на неї не зареєстровано. Така позиція також викладена в Листі Мінюсту №56856/38493-33-20/19.1.1 від 17.12.2020, адресованому Нотаріальній палаті України.

Оскаржуваний договір дарування не передбачав переходу права на земельну ділянку до ОСОБА_2 , а тому й не містив кадастрового номеру земельної ділянки, натомість містив умову щодо необхідності врегулювати земельні відносини згідно з вимогами діючого законодавства України (п. 3.4. Договору).

Після укладення договору дарування, в 2011 році Сумська міська рада, що діє від імені територіальної громади м. Суми, своїм рішенням надала ФОП Чесноковій Л.В. земельну ділянку під нерухомим майном в оренду, 26.03.2012р. уклала з нею договір оренди, а в 2017 році повторно переуклала договір оренди на новий строк. Ці дії Сумської міської ради, як розпорядника земельної ділянки комунальної власності, свідчать про фактичне погодження із розташуванням на ній нерухомого майна ОСОБА_2 .

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 707/16/19, від 23 січня 2019 року у справі № 274/2561/16-ц, за умови недоведеності безпосереднього порушення прав позивача відсутністю в договорі дарування нерухомого майна умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, сама по собі така відсутність не є підставою для визнання договору недійсним.

В свою чергу, відсутність в договорі дарування істотної умови - кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, жодним чином не порушує та не могло порушити права та інтереси позивача, оскільки позивач не є ані стороною договору, ані заінтересованою особою, на час укладення договору дарування між відповідачами позивач не мала відношення до суміжної земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту (право власності на нерухоме майно та право оренди земельної ділянки набуто пізніше). Відсутність кадастрового номеру земельної ділянки в договорі дарування також не порушує права позивача, оскільки земельна ділянка під нерухомим майном відповідача-1 була сформована з присвоєнням кадастрового номеру ще в 2011 році (до набуття позивачем права власності на нерухоме майно на суміжній ділянці), а попередній орендар земельної ділянки позивача погодив межі такої ділянки відповідачу-1.

Посилання на неможливість реконструкції та добудови приміщення як на обґрунтування порушення прав позивача є безпідставним, оскільки наявність у ОСОБА_2 у власності нерухомого майна, тим більш збудованого раніше за майно позивача, не може порушувати право позивача на реконструкцію свого приміщення, оскільки така реконструкція має здійснюватись з урахуванням існуючої забудови. Тим більш, позивачем не надано жодних доказів, в чому саме полягає неможливість такої реконструкції, не надано навіть доказів отримання земельної ділянки під забудову, вжиття будь-яких заходів щодо проектування реконструкції чи вжиття інших заходів для проведення реконструкції.

Доводи позивача щодо скасування рішення Господарського суду Сумської області у справі № 18/30-10 від 25.03.2010р. постановою Вищого господарського суду від 22.06.2010р., якою повернуто справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не впливають на дійсність договору дарування. На момент укладення договору дарування судове рішення було таким, що набрало законної сили, а право власності Дарувальника Чеснокова Р.Ю. було зареєстровано в установленому порядку.

Отже, на момент укладення договору ОСОБА_1 мав всі повноваження власника майна, в тому числі і щодо розпорядження цим майном шляхом укладення договору дарування.

На момент скасування рішення суду у справі № 18/30-10 та направлення справи на новий розгляд, право власності на відповідне нерухоме майно вже перейшло до ОСОБА_2 і було в установленому порядку зареєстроване.

Відповідно до висновків, наведених у Постанові Великої палати Верховного суду від 03 липня 2020 року у справі № 619/3982/16-ц, «Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права».

Позивач також зазначає, що будівля відповідача-1 збудована нібито в межах охоронної зони кабельних ліній електромереж високої напруги в кількості 9 шт.

В той же час, договори оренди земельної ділянки від 26.03.2012 та 17.08.2017, укладені відповідачем-1 з Сумською міською радою, не містять даних щодо встановлення охоронних зон в межах цієї земельної ділянки.

Також, згідно Листа Департаменту забезпечення ресурсних платежів від 27.05.2021р. № Т-1554/06.01-21, копію якого додано самим позивачем до позовної заяви, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:11:007:0031 згідно з Витягом з ДЗК відсутні. Для визнання об`єкта самочинним будівництвом судом мають бути встановлені саме істотні порушення державних будівельних норм та правил, істотність таких порушень позивачем не доведена.

На даний час інформація щодо здійснення будівництва ОСОБА_2 відсутня, а отже навіть у випадку дійсного розміщення будівлі над підземними кабельними електричними мережами, її експлуатація сама по собі не може спричинити пошкодження цих мереж.

Протягом всього часу після будівництва об`єкту з 2009 року претензії з боку органів місцевого самоврядування, ПАТ «Сумиобленерго» з приводу розміщення об`єкта нерухомості, наявності перешкод для доступу до електричних мереж, до відповідачів не пред`являлось. Висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 49 від 18.09.2009р., виконаного судовим експертом Меніним А.І., підтверджується, що збудоване ОСОБА_1 нежитлове офісне приміщення по вул. Білопільський шлях в м. Суми відповідає вимогам державних будівельних норм.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Судом встановлено, що позивачем не доведено чим порушуються її права та інтереси щодо вчинення державним реєстратором відповідних реєстраційних дій, на час укладення договору дарування між відповідачами позивач не була стороною даного договору та не мала жодного відношення до суміжної земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є необґрунтованими, безпідставними, не підтвердженими належними доказами і такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору покладаються на позивача.

Крім того, у поданому відзиві на позов, представник відповідачів просить стягнути з позивача на користь відповідача 2 понесені судові витрати на оплату правової допомоги в сумі 10000 грн.

Зі змісту ч.3 ст. 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 ГПКУ передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п.1, п. 2 ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

В постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що в обґрунтування вимог про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн, представником відповідача додано: ордер на надання правничої (правової) допомоги: серії ВМ №1011449 від 30.12.2022, серії АІ №1219501 від 15.02.2022; договір про надання правничої (правової) допомоги №13 від 15.02.2022, укладений між Адвокатським об`єднанням «СІАЛ» і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; виписка з ЄДР стосовно Адвокатського об`єднання «СІАЛ», рахунок №05/02/2022 від 05.02.2022 на суму 10000,00 грн.; квитанція №ПН785 від 23.02.2022 на суму 10000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що представником відповідачів подано належні докази, які підтверджують обґрунтованість витрат відповідачів на професійну правову (правничу) допомогу, а отже беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з позивача на користь відповідача-2 ОСОБА_1 (як платника) 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Токар Лідії Іванівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця Чеснокової Любові Вікторівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ), 2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Хоменко Вікторія Василівна (вул. Козацький вал, 2, м. Суми, 40000), про скасування записів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Токар Лідії Іванівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ) 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп) судових витрат на оплату правової допомоги.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 05.09.2022.

СуддяО.Ю. Соп`яненко