Постанова

від 29.08.2022 по справі 903/601/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/601/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

прокурор: Семенчук М.А.

позивача-1: Ковальчук О.В, (присутній в режимі відеоконференції)

позивача-2: не з`явився

відповідача-1: Якименко З.С.

відповідача-2: не з`явився

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро"

на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022

та рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2022

у справі № 903/601/20

за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі:

1) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

2) Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро";

2) Державного підприємства "ГрінЕнерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Державна інвестиційна компанія"

про визнання недійсним інвестиційного договору

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Волинської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - Держгеокадастр, Позивач-1) та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство, Позивач-2) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (далі - ТОВ "Спектрум Агро", Відповідач-1) та Державного підприємства "ГрінЕнерго" (далі - ДП "ГрінЕнерго", Відповідач-2) про визнання недійсним інвестиційного договору №19/02-01/а від 20.04.2019, укладеного між Відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний інвестиційний договір є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб), а зміст договору суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 скасовані рішення Господарського суду Волинської області від 13.01.2021 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2022 (суддя Войціховський В.А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 (колегія суддів: Мельник О.В.- головуючий, судді: Олексюк Г.Є., Гудак А.В.), позов задоволений. Визнано недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019 р. №19-02-01/а, укладений між відповідачами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.2019 між ТОВ "Спектрум Агро" (Інвестор, Сторона-1) та ДП "ГрінЕнерго" (Замовник, Сторона-2) було укладено інвестиційний договір №19/02-01/а (далі - спірний договір) предметом якого є інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування, строк дії договору до 31 грудня 2068 року.

Під інвестуванням в агропромисловий проект Сторони розуміють вирощування ягідників, сої, ріпаку, кукурудзи, гречки та луб`яних культур на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, які перебувають на правах постійного користування Сторони-2, на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської області, перелік яких зазначений у Додатку 1 до цього договору, шляхом залучення інвестиційних ресурсів та інших матеріальних і нематеріальних актів (п. 1.2 договору).

Відповідно до умов спірного договору:

- виробничі площі, які мають бути використані у інвестиційній діяльності, мають недоліки, що перешкоджають їх використанню за цільовим призначенням, а саме - земельні ділянки тривалий час, на протязі 20 років не оброблялись та не використовувались у веденні товарного сільськогосподарського виробництва, поросли щільними самосійними чагарниками та дрібноліссям, потребують виконання робіт щодо їх зачистки від самосіву та підготовки під сільськогосподарський обробіток, що потребує залучення значних фінансових ресурсів та є одним із факторів, який вказує на необхідність інвестиційної діяльності (п. 1.3);

- конкретні виробничі, операційні, технологічні, маркетингові, фінансові, якісні, кількісні та інші характеристики агропромислового проекту визначаються проектно-технічною документацією та бізнес планом, які погоджуються протягом 10 робочих днів обома сторонами з дати завершення їх розробки. Проектна документація щодо будівництва інфраструктурних об`єктів для обслуговування затверджується у встановленому законодавством порядку (п. 1.6);

- інвестиційний внесок Сторони-1: (1) фінансування проведення сільськогосподарських робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції в сумі 782 970 124 грн (п.п.2.1.1.); (2) фінансування внесення змін та коригування наявної проектної документації за згодою сторін (п.п. 2.1.2.); (3) забезпечення виконання робіт з покрашення земельних ділянок, що знаходяться на праві постійного користування у Сторони-2, шляхом проведення корчування пнів та коренів (п.п. 2.1.3.); (4) за домовленості зі Стороною-2 виконання функцій Замовника щодо виконання промислового проекту з вирощування сільськогосподарської продукції, яка згідно бізнес плану буде розташовано па земельних ділянках Сторони-2 (п.п. 2.1.4.); (5) Сторона-1 за погодження зі Стороною-2 може укладати договори про залучення до участі у виконанні робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції, третіх осіб - співінвесторів (п.п.2.1.5.); (6) частка внеску Сторони-1 складає 94,8 % (п.п. 2.1.6.);

- інвестиційний внесок Сторони-2: (1) право постійного користування земельними ділянками, зазначеними в Додатку 14 до цього договору, вартість якого відповідно до експертної грошової оцінки становить 42 644 169,00 грн (п.п.2.2.1.); (2) забезпечення розробки проектної документації необхідної для реалізації агропромислового проекту, експертизи проектної документації, погодження в установленому порядку з відповідними контролюючими, експлуатуючими і ресурсопостачальними службами й організаціями (п.п. 2.2.2.); (3) залучення на договірних засадах інших інвесторів для фінансування проектів, не покритих обсягом фінансування Сторони-1 (п.п.2.2.3.); (4) частка внеску Сторони-2 складає 5.2 % (п.п.2.2.4.).

- Сторона-1 зобов`язується: (1) здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності до цільового призначення земельних ділянок шляхом вкладення коштів, власних позичкових та/або залучення матеріальних і нематеріальних активів в земельні ділянки, а також - в будівництво інфраструктурних об`єктів обслуговування, які згідно агропромислового проекту будуть розташовані на земельних ділянках визначених Додатком 1 до цього Договору (п.п.4.1.1.); (2) у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до реалізації бізнес плану, передбаченого умовами даного договору (п.п. 4.1.2.); (3) забезпечити виконання робіт з покращення земельних ділянок відведених під інвестиційну діяльність, шляхом очищення від самосівів (п.п. 4.1.3.).

- Сторона-1 має право доступу до земельних ділянок, що визначені Додатком 1 до цього договору (п.п. 4.2.2);

- Сторона-2 зобов`язується: (1) у термін протягом 15 днів після укладення даного Договору надати завірені копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права правокористувачем яких є Сторона-2 та копії графічних документів (кадастровий план, план перенесення меж земельної ділянки в натурі, акт визначення меж по кожній земельній ділянці з проектів землеустрою, що за даними Договором відводяться під агропромисловий проект (п.п. 5.1.4.); (2) не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього Договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного Договору (п.п. 5.1.6.).

- вироблена у результаті інвестиційної діяльності (реалізації агропромислового проекту) продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Сторін. Частка в Сторони-1 складає 90 %. Частка Сторони-2 складає 10% (пункт 8.1).

- незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), яка утримується з доходу Сторони-1 (п. 9.1);

- після покриття витрат та збитків Сторони-2, Стороною-1 в термін визначений в п. 8.4. цього договору перераховується 10% чистого прибутку від інвестиційної діяльності за цим договором (п. 9.);

- земельні ділянки, визначені Додатком 1 до цього договору, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні Сторони-2 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим чинним законодавством України. Статус земельних ділянок залишається незмінним весь період дії цього договору (п. 12.1);

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) від 13.08.2019 №1389 надано згоду ДП "ГрінЕнерго" на укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування на земельних ділянках, які перебувають на праві постійного користування в підприємства, сільськогосподарської продукції між підприємством та ТОВ "Спектрум Агро" на загальну вартість 825 614 293,00 грн, що становить понад 10 % вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що умови інвестиційного договору свідчать про те, що насправді сторонами укладено договір оренди землі, а відповідач-2 в порушення вимог земельного законодавства розпорядився земельними ділянками, що належать йому на праві постійного користування. Окрім того Міністерство не наділено повноваженнями на прийняття рішень щодо передачі земельних ділянок державної власності, які перебувають на праві постійного користування державних підприємств, у користування приватним суб`єктам господарювання.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке:

- суди не врахували висновки Верховного Суду у постановах від 23.12.2020 у справі № 910/7579/16, від 20.02.2019 у справі №917/2060/17, а також у справі №910/19473/17 про застосування норми статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо загальних засад та правових підстав для визнання правочину удаваним. За доводами скаржника відсутні ознаки удаваності оспорюваного інвестиційного договору, зміст якого не порушує норм чинного законодавства.

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 235 ЦК України до інвестиційних договорів, предметом яких є земельна ділянка державної власності, що перебуває в постійному користуванні однієї зі сторін правочину.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема: надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 10.08.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.08.2022 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вважає законними та обґрунтованими висновки судів про удаваність спірного правочину, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Також 08.08.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Держгеокадастру, який просить касаційну скаргу залишити без задоволенні, а оскаржувані судові рішення без змін як законні та обгрунтовані.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Частиною першою статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція є усталеною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постановах Касаційного господарського суду від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, а також в постановах від 20.02.2019 у справі №917/2060/17, від 06.08.2018 у справі №910/19473/17 (на які здійснено посилання у касаційній скарзі на обґрунтування відповідних підстав касаційного оскарження судових рішень).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Частинами першою та третьою статті 2 цього Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Водночас за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 цього Закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).

Таким чином, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Як встановлено господарськими судами, Відповідач-2 є постійним користувачем земельних ділянок загальною площею 5361,7207 га.

Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний інвестиційний договір є договором оренди землі, оскільки Відповідач-2 передав земельні ділянки Відповідачу-1 у користування за плату з метою вирощування сільськогосподарських культур, тобто воля сторін насправді була спрямована на встановлення не правовідносин з інвестиційної діяльності, а орендних правовідносин, оскільки за умовами спірного договору: інвестиційним внеском Відповідача-2 є виключно право постійного користування земельними ділянками (п.п.2.2.1); Відповідач-1 має право доступу до земельних ділянок та право самостійно проводити відповідні роботи, залучати до проведення робіт третіх осіб, а Відповідач-2 зобов`язується надати ТОВ "Спектрум Агро" безперешкодний доступ до земельних ділянок, надати документи пов`язані з речовими правами на них (пункти 4.2.2. 4.2.3, 5.1.3., 5.1.4., 5.1.6); незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік Відповідач-1 перераховує Відповідачу-2 кошти в сумі не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок (пункт 9.1).

Отже, встановивши, що інвестиційної діяльності за спірним договором не велося, а відбувалось платне користування Відповідачем-1 земельною ділянкою, наданою Відповідачем-2 у користування для отримання прибутку, суди вірно визнали, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судами, в даному випадку сторонами дотримано не було.

З огляду на викладене визнаються правомірними висновки судів щодо необхідності застосування до даних правовідносин, що склались між сторонами, положень статті 235 ЦК України.

Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами статті 235 ЦК України та констатує, що оскаржувані судові рішення не суперечать усталеним правовим висновкам Верховного Суду щодо загальних критеріїв недійсності удаваного правочину, наведеним у тому числі і у справах №917/2060/17 та №910/19473/17, оскільки застосування таких універсальних критеріїв залежить від конкретних встановлених судами фактичних обставин справи.

Разом з тим Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 910/7579/16, яка прийнята у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що склалися між сторонами даного спору.

Верховний Суд зазначає, що загалом аргументи скаржника зводяться до посилань на неправильну оцінку судами спірного договору як договору оренди, які спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами, встановленими судами під час розгляду справи, переоцінка яких виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Обгрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 ЦК України до інвестиційних договорів, предметом яких є земельна ділянка державної власності, що перебуває в постійному користуванні однієї зі сторін правочину .

Зі змісту норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом формулювання Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У той же час норми статті 235 ЦК України є загальними для усіх різновидів правочинів, передбачають загальні критерії та правові наслідки удаваного правочину, а застосування цієї правової норми залежить від конкретних фактичних обставин кожної справи. У даній справі, що переглядається, судами досліджено докази та встановлені фактичні обставині, які мають індивідуальний характер, за наслідками чого констатовано недійсність спірного правочину, як удаваного. Проте формування Верховним Судом правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення норм матеріального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" залишити без задоволення.

Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 та рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2022 у справі №903/601/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.