Постанова

від 23.08.2022 по справі 538/2344/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 серпня 2022 року

місто Київ

справа № 538/2344/20

провадження № 61-16653св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Лохвицького районного нотаріального округу Полтавської області Домбровська Тетяна Василівна, Друга лохвицька державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року, постановлене суддею Цімботою Л. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2020 року звернулися до суду з позовом, у подальшому уточненим, до Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_3 , у якому просили визнати за кожною з них право власності на 1/2 частку спадкового майна, а саме на:

- земельну ділянку, площею 7, 37 га, для ведення сільськогосподарського господарства, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області (далі - Гирявоісковецька сільська рада);

- земельну ділянку, площею 0, 37002 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Червонозаводської міської ради Лохвицького району Полтавської області

(далі - Червонозаводська міська рада);

- земельну ділянку, площею 5, 48 га, для сільськогосподарського використання, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради;

- житловий будинок, загальною площею 83, 5 кв. м, з допоміжними господарчими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що вони є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 та прийняли спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Зазначали, що на час відкриття спадщини вони ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) постійно проживали разом із спадкодавцем; протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, про відмову від спадщини не заявляли, а отже, фактично прийняли спадщину. Фактичне останнє місце проживання ОСОБА_6 було за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачі стверджували, що інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , немає. Проте, оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво вони не можуть.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_3 у травні 2021 року звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом, зокрема, на житловий будинок; земельні ділянки, площами 0, 07002 га та 0, 3000 га, що розташовані на АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, площею 7, 3696 га та 5, 48 га, що розташовані на території Гирявоісковецької сільської ради.

Відповідач на обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог та на спростування правової позиції і позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначив, що він є єдиним спадкоємцем за нотаріально посвідченим заповітом від 17 грудня 1999 року, зареєстрованим у реєстрі за № 818. Вважав, що він є таким, який прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, а також пізніше не заявив про свою відмову від належної йому за чинним заповітом спадщини за місцем відкриття цієї спадщини, за місцем смерті (реєстрації) спадкодавця згідно зі статтею 1221 ЦК України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 27 липня 2021 року Лохвицький районний суд Полтавської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив.

Суд визнав за ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом право власності на:

- житловий будинок АДРЕСА_2 - вбиральні, огорожі № 1, що розташований за адресою: на АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 0, 07002 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за зазначеною адресою, кадастровий номер 5322610600:51:013:0002;

- земельну ділянку, площею 0, 3000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за зазначеною адресою, кадастровий номер 5322610600:51:013:0003;

- земельну ділянку, площею 7, 3696 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради, кадастровий номер 5322682400:00:010:0233;

- земельну ділянку, площею 5, 48 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради, кадастровий номер 5322682400:00:006:0380.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах відбулося спадкування за заповітом, спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 є такою особою, яка прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, в установлений строк заяву про відмову від прийняття спадщини не подав, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання за ними права власності на спадкове майно за законом. Місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 є адреса на АДРЕСА_3 , де було зареєстроване місце проживання спадкодавця на момент його смерті. При цьому, жодних обставин, які б могли перешкодити змінити реєстрацію свого місця проживання і зареєструвати його за іншою адресою: АДРЕСА_1 , у спадкодавця не було.

Постановою від 27 вересня 2021 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що твердження, наведене в апеляційній скарзі, про те, що ОСОБА_6 фактично з 2006 року до 2016 року проживав разом з позивачами за адресою: АДРЕСА_1 , суд оцінює з урахуванням положень пункту 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до абзаців сьомого, восьмого якого місце відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, а також записом у будинковій книзі. Якщо місце проживання померлого невідоме, доказом місця відкриття спадщини буде документ про місцезнаходження належного йому майна (нерухомого, а за його відсутності - рухомого). При відсутності згаданих документів місце відкриття спадщини підтверджується рішенням суду про його встановлення, що набрало законної сили. Проте позивачі вимоги щодо встановлення місця відкриття спадщини не заявляли.

Також апеляційний суд врахував, що постановою від 05 серпня 2020 року державний нотаріус Другої лохвицької державної нотаріальної контори відмовила у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у зв`язку з тим, що спадкоємці не надали документи, що встановлюють факт родинних відносин спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із спадкодавцем, та документи, які посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно, що потрібні для вчинення нотаріальних дій. Зазначену постанову позивачі не спростували.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 жовтня 2021 року звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким їхній позов задовольнити.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначили як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18), від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20), щодо необхідності встановлення судами фактичного місця проживання спадкодавця і спадкоємця під час застосування положень статті 1268 ЦК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки письмовим доказам на підтвердження фактичного місця проживання спадкодавця на момент його смерті, зокрема, лікарському свідоцтву про смерть, копії пенсійної справи, показанням свідків;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували певні обставини, зокрема те, що ОСОБА_3 у встановлений строк не звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом, доказів поважності причини пропуску такого строку судам не надав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а ухвалою від 18 липня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є дочками померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

ОСОБА_2 зареєстрована з 06 червня 1990 року за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2007 року державним нотаріусом Другої лохвицької державної нотаріальної контори посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_7 є син ОСОБА_6 , спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 0, 37002 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Червонозаводської міської ради в АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка належить спадкодавцю на підставі державних актів на право приватної власності на землю, серій ПЛ № 022662 та ПЛ № 022663, виданих Червонозаводською міською радою та зареєстрованих в Книзі для реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №№ 1315 та 1316.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Другої лохвицької державної нотаріальної контори 29 серпня 2008 року, спадкоємцем майна в цілому ОСОБА_7 є син ОСОБА_6 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки, площею 7, 37 га, наданої для сільськогосподарського використання, яка розташована на території Гирявоісковецької сільської ради, що належить спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на землю, серії ІІІ-ПЛ № 035195, виданого Гирявоісковецькою сільською радою 18 листопада 1999 року та зареєстрованого в Книзі для реєстрації державних актів на право власності на землю за № 346.

Та обставина, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 7, 37 га, підтверджується і державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ІІ-ПЛ № 486062, що був виданий головою Лохвицької районної державної адміністрації 02 серпня 2010 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю, відповідно до якого ОСОБА_6 , який проживає за адресою: Полтавська область, Лохвицький район, с. Млини, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 серпня 2008 року № 1713 Другої лохвицької державної нотаріальної контори є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7, 37 га, яка розташована «за межами населених пунктів», Гирявоісковецька сільська рада, кадастровий номер цієї земельної ділянки 5322682400:00:010:0233.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим державним нотаріусом Другої лохвицької державної нотаріальної контори 19 жовтня 2007 року, спадкоємцем майна ОСОБА_7 є син ОСОБА_6 ; спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з житлового будинку літ. А-1, жилою площею 45, 8кв. м, загальною площею 83, 5 кв. м, із допоміжними господарчими будівлями: АДРЕСА_5 , що належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Червонозаводської міської ради Лохвицького району 28 січня 1988 року та зареєстрованого в КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі № 8 під № НОМЕР_1. Обставина належності ОСОБА_6 на праві власності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», номер витягу: 16409067, дата 25 жовтня 2007 року (т. 1, а. с. 34-36).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю,

серія ІІ-ПЛ, № 050314, виданого головою Гирявоісковецької сільської ради 10 грудня 1998 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 709, ОСОБА_6 , мешканцю с. Млини, на підставі рішення Гирявоісковецької сільської ради від 18 грудня 1998 року надано у приватну власність земельну ділянку для сільськогосподарського використання, площею 5, 48 га, розташовану на території Гирявоісковецької сільської ради.

За інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 01 березня 2021 року № 63745866 після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа: номер у спадковому реєстрі 59364368, номер у нотаріуса 104/2016. Також у довідці зазначено як додаткові відомості: «Проживав у с. Млини Лохвицького району Полтавської області».

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 01 березня 2021 року № 63745843 ОСОБА_6 склав заповіт (номер у спадковому реєстрі 290039), який посвідчено 17 грудня 1999 року приватним нотаріусом Домбровською Т. В., 22 червня 2020 року видано дублікат цього заповіту.

Заповіт, складений ОСОБА_6 , є чинним та ніким не оскаржений.

Відповідно до копій заяв від 15 серпня 2016 року, оригінали яких містяться у спадковій справі № 104/2016, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Другої лохвицької державної нотаріальної контори із заявами, в яких повідомили про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_6 , який проживав постійно за адресою: с. Млини Лохвицького району Полтавської області.

Постановою від 05 серпня 2020 року державний нотаріус Другої лохвицької державної нотаріальної контори відмовила у вчиненні нотаріальних дій - видачі ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у зв`язку з тим, що спадкоємці не надали документи, що встановлюють факт родинних відносин спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , із спадкодавцем, та документи, які посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно, що потрібні для вчинення нотаріальних дій.

Згідно з довідкою, виданою Гирявоісковецькою сільською радою 12 січня 2017 року № 02-27/31, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: с. Млини Лохвицького району Полтавської області. Разом з ним на день його смерті проживали ОСОБА_3 і ОСОБА_8 .

В акті обстеження від 03 жовтня 2018 року зазначено, що батько ОСОБА_2 ОСОБА_6 з 2006 року і до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 , але був зареєстрований за іншою адресою. Акт підписаний депутатом Заводської міської ради Петренком С. М. і затверджений міським головою м. Заводське 03 жовтня 2018 року.

У довідці, виданій Виконавчим комітетом Заводської міської ради від 12 травня 2021 року № 165, зазначено, що ОСОБА_6 згідно з актом депутата Заводської міської ради Петренка С. М. проживав без реєстрації у АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та пенсійної справи виплата пенсії ОСОБА_6 з січня 2007 року до липня 2009 року здійснювалася через відділення поштового зв`язку с. Млини, а з серпня 2009 року до червня 2016 року - через поштове відділення м. Заводське.

Допитані у судовому засіданні свідки повідомили суду першої інстанції, що на момент смерті ОСОБА_6 проживав у АДРЕСА_1 , за цією адресою за життя він отримував особисто пенсію та за цією адресою йому надавали медичну допомогу.

Також свідки повідомили, що ОСОБА_2 доглядала за батьком, здійснювала виклики лікаря та була присутня під час надання йому медичної допомоги.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частиною першою статті 1221 ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що належними сторонами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені такими за змістом заповіту або за законом, які звернулися у передбаченому законом порядку та у строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Отже, позивачем у справі такої категорії має бути дійсний учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання визначення належності спадщини особам, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі такої спадщини.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що у спірних правовідносинах має місце спадкування за заповітом, спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 є саме такою особою, яка прийняла спадщину відповідно до правила частини третьої статті 1268 ЦК України, в установлений строк заяву про відмову від прийняття спадщини він не подав, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання за ними права власності на спадкове майно за законом.

Верховний Суд наголошує, що вирішальне значення для розв`язання цього юридичного спору має питання про належно визначене місце відкриття спадщини, що є, серед іншого, предметом спору.

Щодо визначення місця відкриття спадщини

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема, у готелі чи у санаторії тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Зазначена правова норма відтворює загальний принцип заборони дискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання або місця перебування особи.

Аналіз наведених норм права та правила частини першої статті 1221 ЦК України дає підстави стверджувати, що місцем відкриття спадщини є не місце реєстрації спадкодавця, а останнє його місце постійного проживання.

Відповідно до пунктів 1.12, 1.13 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини), місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 ЦК України. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

У разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили (пункт 1.14 глави 10 Порядку).

Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій вважали місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 житло у АДРЕСА_3 , тобто зареєстроване місце проживання спадкодавця на момент його смерті.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що обставин, які б могли перешкодити змінити реєстрацію свого місце проживання і зареєструвати його за адресою: АДРЕСА_1 , у спадкодавця не було. Апеляційний суд вважав встановленим місце відкриття спадщини за зареєстрованим місцем проживання спадкодавця також з тих підстав, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги щодо встановлення місця відкриття спадщини не заявляли.

Проте такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, не відповідають змісту чинного законодавства, відповідні правові висновки щодо застосування положень якого викладені у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі.

У постановах від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження

№ 61-15926св18), від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд зазначив, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент відкриття спадщини не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Надавши тлумачення частині третій статті 1268 ЦК України, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження

№ 61-39308св18) зазначив, що вона вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Отже, під час вирішення питання, чи прийняли спадкоємці спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій мають досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті та фактичне місце проживання його спадкоємців.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом, його фактичними підставами визначили те, що спадкодавець ОСОБА_6 на момент смерті фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, ОСОБА_3 , звертаючись до суду із зустрічним позовом, обґрунтовував його тими обставинами, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 є саме місце реєстрації його проживання, а тому він прийняв спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.

Отже, між сторонами існує спір щодо визначення місця відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 , від вирішення якого залежить, хто із спадкоємців прийняв спадщину після смерті спадкодавця - спадкоємець за заповітом, який стверджує, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем на момент його смерті, чи спадкоємці за законом, які також стверджують, що вважаються такими, які прийняли спадщину, оскільки проживали разом із спадкодавцем на момент його смерті, а також звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Верховний Суд наголошує на тому, що визначення місця відкриття спадщини входить до предмета спору щодо прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом, а тому такі обставини підлягають доказуванню сторонами у межах справи про визнання права власності у порядку спадкування. Висновки апеляційного суду про те, що належним (тобто правомірним та ефективним) способом захисту прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є звернення до суду з позовом про визначення місця відкриття спадщини, є помилковими. Апеляційний суд не врахував, що перешкодою в оформленні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 своїх спадкових справ є не лише неможливість встановлення у позасудовому порядку місця відкриття спадщини, а й заперечення таких прав самим спадкоємцем за заповітом, який вважає себе такою особою, яка прийняла спадщину, фактично проживаючи із спадкодавцем на момент його смерті, а також у зв`язку з ненаданням нотаріусу правовстановлюючих документів для оформлення спадщини. Звернення до суду з позовом про визначення місця відкриття спадщини за існування спору між спадкоємцями щодо прав на спадкове майно не матиме наслідком поновлення прав спадкоємців за законом, не є ефективним способом захисту таких прав та інтересів.

Отже, Верховний Суд визнає помилковими висновки про те, що позивачі мали звернутися до суду з вимогами про визначення місця відкриття спадщини, оскільки такі обставини входять до предмета доказування під час вирішення цього спору про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування, а тому пред`явлення окремої вимоги про визначення місця відкриття спадщини не є доцільним та не є ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах, коли між сторонами вже виник спір про право цивільне.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд наведеного не врахував, не досліджував питання визначення належного місця відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , не досліджував та не надав оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, показаннями свідків, письмовим доказам.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи.

За частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Підсумовуючи, здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції має з`ясувати характер спірних правовідносин, встановити обставини справи, дослідивши та надавши оцінку доказам, надати оцінку доводам та запереченням сторін, чого у справі, яка переглядається, апеляційний суд не зробив.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження

№ 61-4970св21) Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У зв`язку з наведеним висновок про те, що місцем відкриття спадщини після ОСОБА_6 є житло за місцем реєстрації місця проживання є передчасними, оскільки висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права з порушенням норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо визначення місця відкриття спадщини у разі відмінності зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання спадкодавця.

Висновки судів про те, що у спадкодавця не було перешкод для зміни реєстрації місця проживання, Верховний Суд визнає такими, що не впливають на визначення фактичного постійного місця проживання незалежно від того, за якою адресою спадкодавець мав реєстрацію. Такі міркування не мають правового значення для вирішення цього спору.

Підсумовуючи, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 може вважатися таким, який належно прийняв спадщину у порядку правила частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на момент його смерті, тобто станом на момент відкриття спадщини. Такі обставини не встановлені апеляційним судом, висновки ґрунтуються на припущеннях, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Щодо постановлення рішення у справі

Верховний Суд врахував, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не перевірив та не надав оцінки доводам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про те, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину як спадкоємець за заповітом, оскільки не проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Такі обставини підлягають з`ясуванню судом під час нового розгляду справи, оскільки Верховний Суд, в силу своїх повноважень, визначених у статті 400 ЦПК України, не вправі встановлювати нові обставини, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Також під час нового розгляду справи апеляційний суд має надати оцінку тим обставинам, чи існували перешкоди у позивачів на оформлення своїх спадкових прав у позасудовому порядку шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті батька.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Тож відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

У разі коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.

Порядок оформлення права на спадщину встановлений главою 89 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами та являє собою визначеною законодавством сукупністю функцій, притаманною юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 559/2667/13-ц (провадження № 61-1416св18) зазначив, що обґрунтованим є висновок, за яким свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Тож якщо бракує умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Отже, під час нового розгляду справи суд має з`ясувати, чи позбавлені позивачі у разі прийняття спадщини можливості належним чином оформити свої спадкові права у позасудовому порядку, та такі права спадкоємців підлягають судовому захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд позбавлений можливості постановити нове рішення у справі, а тому обґрунтованим є рішення суду про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не досліджував питання місця відкриття спадщини, яке входить у предмет доказування у справі, яка переглядається, враховуючи предмети та підстави позовів.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене у постанові суду касаційної інстанції, надати оцінку наданим сторонами справи доказам та відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного суду скасуванню із направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з міркувань забезпечення процесуальної економії та прагнення вирішення спору у розумні строки, будучи переконаним, що апеляційний суд має достатні повноваження усунути усі недоліки цього розгляду та постановлення правомірного та справедливого судового рішення.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 про розгляд справи за його участі

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, представник ОСОБА_2 просив проводити розгляд справи за його участі.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якими врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Під час розгляду клопотання Верховний Суд керується позицією Європейського суду з прав людини, висловленою в рішенні «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року № 45783/05. Відповідно до § 32 цього рішення процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що виклик учасників справи для надання пояснень вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності отримання таких пояснень. Враховуючи, що Верховний Суд не встановив необхідності виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, підстав для розгляду справи за участю сторін немає, а отже, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю представника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Вирішення питання про поновлення дії оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зробивши висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням направленням справи на новий апеляційний розгляд, подальшому виконанню рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року не підлягають.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання про розгляд справи за участі представника ОСОБА_2 відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко