Рішення

від 29.08.2022 по справі 369/16419/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/16419/18

Провадження № 2/369/3700/22

РІШЕННЯ

Іменем України

30.08.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідача.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право злісності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» затверджено проект із землеустрою та передано у власність3-м громадянам (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 3 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.

На підставі вказаного розпорядження треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 га за кадастровим номером 3222486000:03:002:0025 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 року серії НОМЕР_1 ); ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 га за кадастровим номером 3222486000:03:002:0026 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 року серії НОМЕР_2 ); ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1 га за кадастровим №3222486000:03:002:0027 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 року серії НОМЕР_3 ).

На підставі Договорів купівлі-продажу від 22.11.2017 року та від 13.12.2017 року, укладених між третіми особами, в якості продавців, та відповідачем ОСОБА_2 , в якості покупця, зазначені земельні ділянки продані відповідачу.

Внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровим №3222486000:03:002:0025 та за кадастровим №3222486000:03:002:0026 утворено нову земельну ділянку за кадастровим № 3222486000:03:002:5085 площею 2 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:0027 утворилися земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5086 площею 0,4 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5087 площею 0,6 га.

В подальшому, внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5085 утворені ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5088 площею 0,1478 га, за кадастровим №3222486000:03:002:5091 площею 1,2493 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5092 площею 0,6029 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5093 площею 0,2478 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5094 площею 0,1522 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5087 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5095 площею 0,0173 га, за кадастровим №3222486000:03:002:5096 площею 0,4275 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5097 площею 0,1012 га.

Враховуючи, що право власності на новоутворені земельні ділянка за кадастровими номерами з 3222486000:03:002:5088 по 3222486000:03:002:5097 не зареєстроване відповідачем, прокурор визначив предметом позову спірні ділянки площею 2 га за кадастровим №3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га за кадастровим №3222486000:03:002:5086, площею 0,6 га за кадастровим №3222486000:03:002:5087.

Вище вказаним розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641 відведено у власність спірні земельні ділянки, які в силу положень ст. ст.19,55,84 Земельного кодексу Українитаст. 5 Лісового кодексу України(в редакції станом на момент виникнення правовідносин) підносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та пякористовувалися для ведення лісового господарства у порядку, визначеному псовим кодексом України.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 20.09.2018 № 481 із фрагментом Публічної кадастрової карти України, ДП «Київське лісове господарство» від 08.10.2018 № 02-02/782 та Проектами організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Київське лісове господарство» 2003 і 2014 років, планово-картографічними матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, Перший заступник керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» просив витребувати на користь держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння відповідача земельні ділянки площею 2 га за кадастровим №3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га за кадастровим №3222486000:03:002:5086, площею 0,6 га за кадастровим №3222486000:03:002:5087.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2018 року (суддя Дубас Т.В.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

05.02.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначила про те, що позов пред`явлено після спливу позовної давності, вона не повинна нести відповідальності за помилки, допущені Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, якщо такі мали місце.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подала пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову, а також подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05.12.2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особідержавного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння залишено без розгляду.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022 року вказану справу передано до розгляду судді Янченку А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.02.2022 року (суддя Янченко А.В.) справа прийнята судом до розгляду, призначено підготовче судове засідання.

Після прийняття справи до розгляду представником відповідача подані письмові пояснення, в яких просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на добросовісність набуття спірного майна на підставі оплатних правочинів, надмірність втручання держави у мирне володіння майном та відсутність доказів права власності суб`єктів, в особі яких представляються інтереси держави у справі, на спірне майно.

Також представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.07.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи на 30.08.2022 року.

У судове засідання з`явився представник відповідача Фляшовський В.А.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

29.08.2022року від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням представника прокуратури в іншій судовій справі.

Оскільки доказів на підтвердження перебуванням представника прокуратури в іншій судовій справі до клопотання не додано, суд дійшов до висновку про відсутність поважних причин неявки прокурора у судове засідання та відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно доп.1)ч.3статті 223Цивільного процесуальногокодексу Україниякщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи без участі осіб, які не з`явилися у судове засідання 30.08.2022 року.

У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві та письмових поясненнях відповідача.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 року №3641 у приватну власність третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виділено земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:0025, площею 1 га; за кадастровим № 3222486000:03:002:0026, площею 1 га; за кадастровим № 3222486000:03:002:0027.

Згідно із наданою прокурором інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі Договорів купівлі-продажу від 22.11.2017 року та від 13.12.2017 року, укладених між третіми особами, в якості продавців, та відповідачем ОСОБА_2 , в якості покупця, зазначені земельні ділянки продані відповідачу.

Згідно із листами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09.10.2018 року №10-10-0.222-15414/2-18 та від 18.10.2018 року №10-10-0.331-15822/2-18 від 23.11. 2018 року №10-10-0.222 -17980/2-18 внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровим №3222486000:03:002:0025 та за кадастровим №3222486000:03:002:0026 утворено нову земельну ділянку за кадастровим № 3222486000:03:002:5085 площею 2 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:0027 утворилися земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5086 площею 0,4 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5087 площею 0,6 га.

В подальшому, внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5085 утворені ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5088 площею 0,1478 га, за кадастровим №3222486000:03:002:5091 площею 1,2493 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5092 площею 0,6029 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5093 площею 0,2478 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5094 площею 0,1522 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5087 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5095 площею 0,0173 га, за кадастровим №3222486000:03:002:5096 площею 0,4275 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5097 площею 0,1012 га.

Право власності на новоутворені земельні ділянка за кадастровими номерами з 3222486000:03:002:5088 по 3222486000:03:002:5097 не зареєстроване відповідачем.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що відповідач є останнім володільцем спірних земельних ділянок, а саме площею 2 га за кадастровим №3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га за кадастровим №3222486000:03:002:5086, площею 0,6 га за кадастровим №3222486000:03:002:5087.

Як зазначено вище, прокурор обґрунтовує позовні вимоги про витребування зазначених ділянок у відповідача посилається на те, що спірні земельні ділянки, які в силу положень ст. ст.19,55,84 Земельного кодексу Українитаст. 5 Лісового кодексу України(в редакції станом на момент виникнення правовідносин) відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства у порядку, визначеному псовим кодексом України.

Зазначає, що факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 20.09.2018 № 481 із фрагментом Публічної кадастрової карти України, ДП «Київське лісове господарство» від 08.10.2018 № 02-02/782 та Проектами організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Київське лісове господарство» 2003 і 2014 років, планово-картографічними матеріалами.

Надаючи оцінку вказаним доводам позовної заяви, суд виходить із того, що відповідно до ч. 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 року у справі № 826/3289/14 за позовом Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, треті особи: Державне підприємство «Київський лісгосп», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 встановлено, що 17.03.2010 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області за результатами розгляду клопотань громадян та на підставі ст. ст.17,118,121,186,186-1та п. 12 розділуХПерехідних положень Земельного кодексу України,Закону України"Проземлеустрій" таст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"були видані розпорядження №194, 195, 196, якими третім особам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірних земельних ділянок.

Разом із тим, згідно Проекту із землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Петрушки в межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розробленого ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі договору № 132 від 19.01.2005 року на замовлення Петрушківської сільської ради, передбачено збільшення населеного пункту села Петрушки - до загальної площі 573,3 га.

Проект землеустрою також містить графічний план встановлення і зміни межі села Петрушки, в якому окремо (зеленим кольором) помічені існуючі межі населеного пункту - села Петрушки, та окремо (синім кольором) - проектні межі. В існуючі межі населеного пункту спірні земельні ділянки, зазначені в розпорядженнях відповідача №№1954, 1955, 1956, не входять, тоді як проектні межі ці ділянки охоплюють.

Проект землеустрою також містить графічний план встановлення і зміни межі села Петрушки, в якому окремо (зеленим кольором) помічені існуючі межі населеного пункту - села Петрушки, та окремо (синім кольором) - проектні межі. В існуючі межі населеного пункту спірні земельні ділянки, зазначені в розпорядженнях відповідача №№1954, 1955, 1956, не входять, тоді як проектні межі ці ділянки охоплюють.

Рішенням Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27.07.2004 року № 15 розглянуто та погоджено проект землеустрою та направлено його для погодження Києво-Святошинською райдержадміністрацією та Києво-Святошинською райрадою. Рішеннями Києво-Святошинської райради від 09.09.2004 року та Києво-Святошинської райдержадміністрації від 22.09.2004 року проект землеустрою щодо включення земельних ділянок в межі населеного пункту погоджений. Матеріали справи також містять висновки про погодження проекту землеустрою Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів від 08.09.2004 року, Києво-Святошинським відділом містобудування та архітектури від 08.09.2004 року, Святошинською районною санепідемстанцією від 08.09.2004 року, Державною екологічною інспекцією від 28.12.2004 року, а також позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 31.01.2005 року № 13-315, затверджений Начальником обласного Головного управління земельних ресурсів.

Рішенням Київської обласної ради IV скликання "Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області" від 27.10.2005 року №313-26-IV затверджено межі окремих населених пунктів Київської області (додаток 1) згідно з відповідними проектами землеустрою. В п. 8 Додатку № 1 до цього рішення "Перелік населених пунктів Києво-Святошинського району, яким встановлюються межі" стосовно с. Петрушки зазначено: площа населеного пункту 224 га, площа, на яку пропонується збільшити, 349,3 га, загальна площа 573,3 га.

Зазначене рішення прийняте на підставі проекту землеустрою, який містить зокрема: лист №12 від 16.04.2010р., яким Державне агролісогосподарське підприємство Київської обласної державної організації «Київагроліс» не заперечує проти відведення земельних ділянок, та повідомляє, що земельна ділянка не належить державному агролісництву у зв`язку з відсутністю акту передачі земель; лист Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №123 від 18.06.2010р., за замістом якого ВО «Укрдержліспроект» інформує, що згідно матеріалів лісовпорядкування лісові ділянки, які знаходяться в користуванні ДП «Київській лісгосп» та розміщені на території Петрушівської сільської ради відсутні.

Враховуючи обставини, встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 року у справі № 826/3289/14, суд приходить до висновку про те, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не може вважатися компетентним органом, в особі якого прокурор звернувся до суду в інтересах держави, оскільки спірна ділянка відноситься до території с. Петрушки Києво-Святошинського району Київської області та не відноситься до лісових ділянок.

Також суд зауважує, що постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року у даній справі судові рішення судів попередніх інстанцій скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» залишено без розгляду.

Відповідно до п. 4) ч. 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Прокурор не скористався процесуальними правами щодо зміни предмету або підстави позову.

Позовними вимога прокурора є витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство».

З огляду на вказане суд вважає, що оскільки позовні вимоги у вказаній частині на час нового розгляду справи залишені без розгляду, то зміст позовних вимог в інтересах держави в особі іншого суб`єкта Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, прокурором не вказаний.

При цьому суд бере до уваги вказівку, наведену у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у даній справі, за змістом якої до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, в чиїх інтересах заявлено позов, відноситься лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України…змінацільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відтак, на виконання вказівки, яка міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 369/16419/18, суд встановив, що належним позивачем за позовними вимогами прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки має бути відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Положеннями статті 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника витребувати майно від набувача, якщо придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Зміст вказаної норми матеріального права свідчить про те, що виключно власник наділений правом витребувати своє майно.

Відповідно доч.1статті 80Земельного кодексуУкраїни суб`єктамиправа власностіна землює: а)громадяни таюридичні особи-на земліприватної власності; б)територіальні громади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із ч. 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України органами, через які право державної власності на землю набувається і реалізується державою є: районні державні адміністрації; центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи; обласні державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; Кабінет Міністрів України.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не входить до переліку органів, через які право державної власності на землю набувається і реалізується державою.

В свою чергу прокурором також не надано доказів набуття Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства права власності на спірні ділянки на загальних підставах, що також виключає можливість застосування механізму, передбаченого ст.ст. 377, 378 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2022 року у справі №910/19236/20 навів висновок, відповідно до якого у практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною,inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно із висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №645/4220/16-ц конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, завданих таким відчуженням.

Відповідні висновки підтверджені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц із зазначенням про те, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

У постановіВерховного Судувід 02.11.2021року усправі № 925/1351/19 сформовано висновок, за змістом якого добросовісний набувач, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (прилюдних торгів у межах здійснення виконавчого провадження). Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно із наданою прокурором інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент набуття відповідачем права власності на спірне майно, права відчужувачів на вказане майно були зареєстровані в державному реєстрі прав, а відомості державного реєстру прав відповідали документам, які посвідчували право власності. Також в державному реєстрі прав були відсутні відомості про обтяження чи обмеження на спірне майно.

З огляду на вказане вище, враховуючи принцип «належного урядування», суд приходить до висновку про добросовісність набуття позивачем права власності на спірне майно.

При цьому, оскільки прокурором не зазначено та не обґрунтовано, який саме суспільний інтерес захищається внаслідок втручання у право власності відповідача, а також відсутність достатніх та обґрунтованих доказів, які б підтвердили здійснення захисту відповідних інтересів належним чином, втручання у права відповідача не може вважатися таким, що переслідує легітимну мету, тобто є виправданим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності до позовних вимог прокуратури.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи те, що судом не встановлено порушення прав позивачів, питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, не вирішується судом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на прокуратуру.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, відмовити повністю.

Судові витрати покласти на прокуратуру.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено: 05.09.2022 року.

Суддя А.В. Янченко