Рішення

від 01.09.2022 по справі 280/4150/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 року Справа № 280/4150/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2022 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 від 10.01.2022 №083950011563 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

визнати протиправними дії відповідача 1 з відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу в галузі охорони здоров`я позивача період її роботи з 18.04.2014 по 31.03.2016, у зв`язку з чим призначити та виплатити їй пенсію за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.01.2022.

Ухвалою суду від 25.07.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона у встановленому порядку звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки мала спеціальний стаж роботи більше 26 років і 6 місяців. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем 2 за результатами розгляду її звернення було прийнято необґрунтоване та протиправне рішення про відмову їй у призначенні пенсії, у зв`язку із не зарахуванням до її спеціального стажу періоду роботи з 18.04.2014 по 31.03.2016 у ПП «Сучасна стоматологія». Позивач вважає протиправним не зарахування до її стажу спірного періоду та зазначає про те, що ПП «Сучасна стоматологія» має ліцензію на здійснення медичної практики та здійснення медичного обслуговування населення, а відповідно є закладом охорони здоров`я. Позивач вважає, що має право на зарахування спірного періоду до спеціального стажу та відповідно право на призначення пенсії за вислугу років. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я незалежно від віку, якщо вони мали стаж роботи за спеціальністю при стажі роботи для жінок на 10.10.2017 26 років 6 місяців. Зазначає, що загальний страховий стаж позивача склав 33 роки 0 місяців, а спеціальний стаж роботи 24 роки 3 місяці (станом на 10.10.2017), що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Також, відповідач вважає правомірною відмову у зарахуванні до спеціального стажу періоду роботи з 18.04.2014 по 31.03.2016 у ПП «Сучасна стоматологія», оскільки даний заклад не передбачений Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Відповідач вказував на те, що право на пенсію за вислугу років мають саме працівники закладів охорони здоров`я, а для можливості встановлення статусу закладу охорони здоров`я певний заклад повинен пройти державну акредитацію. Відповідач вважає, що ліцензія, яка була видана Міністерством охорони здоров`я лише посвідчує право ПП «Сучасна стоматологія» здійснювати господарську діяльність відповідно до наданої ліцензії, але не надає цьому приватному підприємству статусу закладу охорони здоров`я. З урахуванням викладеного у позовній заяві відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що 04.01.2022 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області за призначенням пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

10.01.2022 ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №083950011563 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із недостатністю спеціального стажу роботи, який за підрахунком органу Пенсійного фонду становить 24 роки 3 місяці (станом на 10.10.2017) з необхідних 26 років 6 місяців.

При цьому, в зазначеному рішенні зазначено про те, що до спеціального стажу не зараховано період роботи з 18.04.2014 по 31.03.2016 у ПП «Сучасна стоматологія», оскільки даний заклад не передбачений Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 №909.

Позивач не погодившись з відмовою Пенсійного фонду у призначенні пенсії за вислугою років, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-XIІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону України № 1788-XIІ.

Відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону України № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 роківта після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом України №213 та Законом України №911.

На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Отже, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВЕРХОВНОГО СУДУ від 27.07.2022 №440/1286/20, яка враховується судом під час прийняття рішення по даній справі.

Щодо не зарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 18.04.2014 по 31.03.2016 у ПП «Сучасна стоматологія», суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до розділу 2 зазначеного Переліку право на пенсію за вислугу років надає робота у таких закладах: лікарняні заклади, лікувально- профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно -епідеміологічні заклади, діагностичні центри, на посадах: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Згідно примітки 2 до Переліку, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Так, з трудової книжки позивача судом встановлено, що у період з 05.05.2014 по 31.03.2016 працювала на посаді медичної сестри рентгенлаборанта ПП «Сучасна стоматологія» (код ЄДРПОУ 24909643), що відноситься до посад середнього медичного персоналу.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ПП «Сучасна стоматологія» є стоматологічна практика (86.23).

Також, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що ПП «Сучасна стоматологія» має ліцензію МОЗ України на ведення медичної практики (а.с.24).

Визначення поняття «заклад охорони здоров`я» наведено в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до частини другої статті 16 цих Основ заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Відповідно до пункту 1 Порядку акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №765 (в редакції на час роботи позивача в ПП «Сучасна стоматологія»), акредитація закладу охорони здоров`я (далі - акредитація) - це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров`я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров`я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.

Згідно пункту 2 Порядку, акредитації підлягають всі заклади охорони здоров`я (далі - заклади) незалежно від форми власності.

Перша акредитація закладу проводиться через два роки від початку провадження діяльності.

Наступні акредитації проводяться кожні три роки.

Таким чином, приватне підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров`я на підставі акредитації.

Доказів на підтвердження того, що ПП «Сучасна стоматологія» протягом спірного періоду мало статус акредитованого закладу охорони здоров`я матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 29.08.2018 по справі №492/446/15-а, відповідно до якої: «… відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. До того ж суди попередніх інстанцій також урахували положення статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, згідно з якими громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Здійснюючи касаційній перегляд у зазначеній справі, Велика Палата Верховного Суду України, погоджуючись із рішеннями суддів попередніх інстанцій, дійшла висновку, що «особи, які працювали на посадах фармацевтів в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров`я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у чинній редакції частини п`ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 09.04.2015 № 326-VІІІ, від 19.10.2017 року № 2168-VIII) наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміни у законодавстві щодо акредитації аптечних закладів на добровільних засадах призвели до дискримінації тих осіб, які працювали, до вказаних змін, у належному ФОП аптечному кіоску, який державної акредитації не проходив, у порівнянні з тими особами, які працюватимуть у неакредитованих аптечних закладах після змін у законодавстві, і матимуть право на отримання пенсії за вислугою років. Наслідком такого різного поводження є порушення заборони дискримінації у зв`язку з реалізацією права на мирне володіння майном - призначеною пенсією за вислугу років…».

Зважаючи на схожі обставини справи із справою, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, та подібність спірних правовідносин у зазначених справах (в частині правових наслідків акредитації для пенсійного забезпечення працівника), суд вважає за необхідне взяти ці правові висновки до уваги та застосувати їх до вирішення цієї справи.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду по справі №263/3555/17 з подібного питання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача, який надає право на призначення пенсії, відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоду роботи у ПП «Сучасна стоматологія» з 05.05.2014 по 31.03.2016.

З 18.04.2014 по 04.05.2014 позовні вимоги про зарахування спеціального стажу є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач працевлаштована у ПП «Сучасна стоматологія» з 05.05.2014, відповідно до наказу №2-к від 05.05.2014.

Як свідчать матеріали справи, станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить більше 25 років з необхідних - 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стосовно посилань відповідача 1 на те, що спеціальний стаж позивача повинен становити не менше 26 років та 6 місяців, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено не менше як 26 років 6 місяців спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Втім, вказаний Перелік, не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Так, у пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У даному випадку Перелік, затверджений постановою №909 містить положення, які суперечать нормам пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та звужують обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою.

При цьому, абзац 1 Постанови №909 відповідач застосовує в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 №529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №265, тобто фактично з урахуванням положень Законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, які були визнані неконституційними.

Таким чином, при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Пенсійний фонд повинен був призначати їй пенсію саме на підставі Закону №1788-XII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України щодо конституційності окремих положень Закону №1788-XII.

В свою чергу, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги до ГУ ПФУ в Запорізькій області, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В спірному випадку заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №083950011563 від 10.01.2022. І саме головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Одеській області, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.

За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ в Одеській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачами не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.01.2022 №083950011563 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 в галузі охорони здоров`я період її роботи з 05.05.2014 по 31.03.2016, та призначити пенсію за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 04.01.2022.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова