Рішення

від 15.08.2022 по справі 640/19905/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2022 року м. Київ № 640/19905/21

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» до Депратаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк-Готель "Київ" (04075, м.Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20, ЄДРПОУ 35199464) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ( код ЄДРПОУ-26345558, адреса:01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформлене листом, про відмову у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію- профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення», затверджене наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.06.2021 року № 619;

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради. (Київської міської державної адміністрації) від 01.06.2021 року № 619 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень»;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію- профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення» згідно поданої заяви № 64014-005746736-013-16 від 13.05.2021 року.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було протиправно відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки товариство має намір здійснити реконструкцію існуючого комплексу, а не проводити нове будівництво, відтак об`єкт реконструкції не потрапляє до території рекреаційної забудови.

Ухвалою суду від 20 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач просив видати містобудівні умови та обмеження для об`єкта реконструкції пі багатопрофільний комплекс, що не відповідає вимогам ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», а наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації. Відтак, вважає, що відмову у наданні містобудівних умов та обмежень правомірною.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» зареєстроване в якості юридичної особи 07.06.2007 року, номер запису 10691020000021452, за адресою: м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20. Основним видом діяльності Товариства є діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування (код 55.10).

Позивач, згідно Свідоцтва про право власності серії САВ № 552542, виданого 14.04.2008 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є власником комплексу будівель санаторію-профілакторію, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи № 20 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29828298 від 31.05.2016, приватний нотаріус Міленіна К.О., Київський міський нотаріальний округ).

До складових частин вказаного вище об`єкту нерухомості входить: будівля конгрес-холу (літ. А); господарський корпус, сміттєзбірник, бойлерна (літ. Б); будівля корпусу № 1 готелю (літ. В); будівля корпусу № 2 готелю (літ. Г); артезіанська свердловина (літ. Ж).

Товариство на підставі договору оренди земельної серії ННР №240538, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. від 18.09.2018 року №3876, є орендарем земельної ділянки площею 2,8121 га у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20, кадастровий номер - 8000000000:85:083:0001. Цільове призначення земельної (використання) ділянки - 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Категорія земель - землі рекреаційного призначення. Вид використання - для експлуатації рекреаційно-готельного комплексу. Строк оренди - до 18.09.2028 року (рішення про державну реєстрацію іншого речового права, індексний номер: 28019008 від 18.09.2018, приватний нотаріус Литвин А.С., Київський міський нотаріальний округ).

З метою реконструкції належного позивачу нерухомого майна, позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) через Центр надання адміністративних послуг з заявою від 13.05.2021 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (довільна форма) - «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію-профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення».

До вказаної заяви позивачем було долучено:

- викопіювання з топографічного-геодезичного плану М 1:2000 від 27.04.2021 року;

- копію договору оренди земельної ділянки від 18.09.2018 року;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.04.2021 року;

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.05.2021 року;

- копію Свідоцтва про право власності від 14.04.2008 року;

- копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації № КВ 143142610634 від 18.09.2014 року;

- копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації № КВ 143142610624 від 18.09.2014 року;

- копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації № КВ 143142610630 від 18.09.2014 року;

- копію Технічного паспорту на громадський будинок будівля конгрес-холу;

- копію Технічного паспорту на громадський будинок будівля спального корпусу на 101 місце;

- копію Технічного паспорту на громадський будинок будівля спального корпусу на 204 місце;

- довіреність на представництво інтересів ТзОВ «Парк-Готель «Київ» від 06.05.2021 року.

Листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у відповідь на заяву Позивача про видачу містобудівних умов та обмежень подану через ЦНАП № 64014-005746736-013-16 від 13.05.2021 року, було відмовлено у задоволенні такої заяви ТзОВ «Парк-Готель «Київ», посилаючись на невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації, оскільки об`єкт проектування потрапляє до території рекреаційної забудови, який затверджено наказом від 01.06.2021 №619.

14.06.2021 року до відповідача представником позивача було скеровано адвокатський запит, у якому зазначалось про конкретизацію відмови у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування вказаного вище об`єкта будівництва.

Згідно відповіді Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації') від 23.06.2021 року № 055-14869, відповідно до пункту 3 частини 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження містять відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні. Також у вказаному листі міститься посилання на ДБН В.2.2-9-2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення», згідно яких визначено, що багатофункціональні будинки і комплекси - це будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення, а також на ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудову територій», що рекреаційні території це зони відпочинку населення, які створюються переважно на землях рекреаційного призначення в межах міст (внутрішньо міські), приміських зон (приміські), у системах міжселенного розселення. Багатофункціональний комплекс слід розміщувати в зоні громадської забудови, яка призначена для концентрованого розташування закладів і підприємств обслуговування населення населеного пункту та населення, що мешкає за його межами.

Тобто, наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації, оскільки об`єкт проектування потрапляє до території рекреаційної забудови.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Статтею 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Статтею 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

За змістом статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до частини 4 статті 29 Закону №3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (частина 6).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що невідповідність намірів забудови встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №823/5265/15 (провадження №К/9901/7431/18).

ТОВ «Парк-Готель «Київ» було надано пакет документів, встановлених частиною третьою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що підтверджується переліком документів, що надано до ЦНАП та змістом заяви позивача від 13.05.2021 року.

Зауважень щодо повноти та відповідності поданих позивачем документів вимогам статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Департаментом містобудування та архітектури у рішенні про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень зазначено не було.

Щодо можливої невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Позивач у заяві про видачу містобудівних умов та обмежень визначив, що наміром забудови земельної ділянки є «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію-профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення».

Отже, Товариство, звертаючись до відповідача, мало намір здійснити саме реконструкцію існуючого комплексу будівель санаторію-профілакторію, а не проводити нове будівнцтво.

Відповідно до частин 1, 4 статті 12 Закону України "Про основи містобудування", до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Відповідно до частин 5-7 статті 19 Закону № 3038-VI детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

У відповідності до частини 1 статті 17 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 "Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року №345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає, зокрема, функціональне призначення територій.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25 вересня 1997 року № 164, чинного на час прийняття Київрадою рішення від 28 березня 2002 року №370/1804, яким затверджено Генеральний план м. Києва, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Пунктом 3.4 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконанні у встановленому масштабі. Текстові та графічні матеріали можуть виконуватися з застосуванням комп`ютерної технології. Склад графічних матеріалів генерального плану наведений у пункті 3.8 ДБН Б. 1-3-97.

План існуючого населеного пункту (опорний план) не підлягає затвердженню. Документ виконується на топографічній основі. На кресленні відображається планувальна структура, використання територій та окремих функціональних зон населеного пункту, станом на час затвердження генерального плану (пункт 3.9 ДБН Б. 1-3-97).

Відповідно до пункту 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме: а) межа населеного пункту (міська межа); б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях; в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової); г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення; д) озеленені території загального користування та спеціального призначення; е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств; ж) території міського та зовнішнього транспорту; з) території спеціального призначення; й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території; к) курортні території; л) території садівничих товариств та дачної забудови; м) території сільськогосподарських підприємств; н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки; о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв; п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури; р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації; с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

Також частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі, а не генеральному плані населеного пункту, який, в силу приписів частини 2 статті 16 Закону № 3038-VI розробляється з урахуванням його даних.

Відповідно, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:083:0001 згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку має цільове призначення 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель - землі рекреаційного призначення, вид діяльності - для експлуатації рекреаційно-готельного комплексу.

Вказане підтверджує право позивача на реконструкцію та модернізацію наявних будівель на орендованій ним земельній ділянці за заявою про видачу містобудівних умов та обмежень, в межах її цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач звернувся до відповідача з метою отримати містобудівні умови та обмеження на об`єкт реконструкції існуючого комплексу будівель санаторію-профілакторію під багатофункціональний комплекс, виключно з об`єктами рекреаційного призначення, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації.

При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на прийняття рішення про надання (чи відмову у наданні) містобудівних умов та обмежень, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.05.2021, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

А отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача видати містобудівні умови та обмеження задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом встановлено, що при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1439 від 08.07.2021.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача у розмірі 1135,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Готель "Київ" (04075, м.Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20, ЄДРПОУ 35199464) задовольнити частково;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформлене листом, про відмову у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію- профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення», затверджене наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.06.2021 року № 619;

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради. (Київської міської державної адміністрації) від 01.06.2021 року № 619 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень»;

4. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Готель «Київ» про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція з розширенням існуючого комплексу будівель санаторію-профілакторію під багатофункціональний комплекс з об`єктами рекреаційного призначення», згідно поданої заяви від 13.05.2021 року;

5. В іншій частині позовних вимог відмовити;

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Готель "Київ" (04075, м.Київ, вул. Миколи Юнкерова, 20, ЄДРПОУ 35199464) сплачений судовий збір у розмірі 1135,00 (одна тисяча сто тридцять п`ять грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ( код ЄДРПОУ-26345558, адреса:01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа