Рішення

від 09.08.2022 по справі 640/36233/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року м. Київ № 640/36233/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Яковчук М.В., за участі представника відповідача - Мисюри Олега Ігоровича (поза межами приміщення суду), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібкор Логістична Компанія" до Державної податкової служби України Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повіідомлень-рішень,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 серпня 2022 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 41199857 79035, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 162) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8 Код ЄДРПОУ 39292197 ), Головного управління ДПС у Полтавській області (49600, м. Полтава, вул. Європейська, буд.4) про визнання протиправними та скасування винесених ГУ ДПС у Полтавській області податкових повідомлень-рішень від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701 та скасування рішення Державної податкової служби №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року про результати розгляду скарги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2022 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки №5636/16-31-07-01-41199857 від 23.07.2021 року. Зокрема, позивачем наголошено на тому, що у розумінні частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи, надані під час проведення перевірки, складені у відповідності до норм чинного законодавства та фіксують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» та ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮПІН» згідно з укладеним між ними договором, а також є доказами того, що цей договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Здійснені господарські операції відповідають діловій меті діяльності підприємства, оскільки сприяли отриманню прибутку підприємства із подальшою сплатою податків до бюджету, та проведені у рамках статутної діяльності підприємства.

Головне управління ДПС у Полтавській області позов заперечило повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень представник зазначив, що задекларовані господарські операції із придбання робіт (послуг) ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» не опередковувались реальним виконанням. Рух активів від контрагента-постачальника до ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» в дійсності не відбувався, а отже, не підтверджено правомірність оприбуткування операцій ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» з придбання послуг у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» .

За результатами заходів податкового контролю встановлено відсутність у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» законодавчо встановлених підстав та документів для провадження господарської діяльності зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, виробничих потужностей, трудових ресурсів, основних засобів та ділової мети, направлених на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а отже створено для штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки, за рахунок операцій, що не мають реального характеру.

08 серпня 2022 року представником позивача подано заяву щодо розгляду справи без їх участі. Просив вимоги заявлені в адміністративному позові задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 10 серпня 2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

На підставі направлень № 2204 та № 2205 від 07.07.2021, наказу №1591-П від 07.07.2021, виданого на підставі пп. 191.1.6 п. 191.1 ст. 191, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України уповноваженими особами ГУ ДПС у Полтавській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ), у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт перевірки від 23.07.2021 року №5636/16- 31-07-01-10/41199857.

Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення суб`єктом перевірки: ст. 44 пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, абз. б), в) п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704; Наказу Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.01.2016 за № 159/28289), оскільки ним завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 7 878167 грн. та завищена сума від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації за травень 2021 року) на суму 128 024 грн.

Документи, що підтверджують обставини визначені п. 112.8 ст. 112, ст. 112і ПК України в ході перевірки не надано.

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року:

- № 00065620701 форми «В1» про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 128 024 грн.;

- № 00065630701 форми «В4» про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 7 878 167 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701 ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» подало до Державної податкової служби України скаргу про їх скасування.

Розглянувши скаргу ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ», ДПС України прийняла рішення №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року, яким залишено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701 без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись із даним податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податковою контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, тощо.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і обєктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до положень пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п.36.1 ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (далі Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно п.2 ст.3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп.1 та 2 ст.9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.1 та 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (далі Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника)» на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України .

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що відповідно до пп.201.1, 201.10 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.200.1, п.200.2, 200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, зокрема: в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Як слідує з акту перевірки та відзиву, перевіряючими встановлено завищення ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» показника рядку 10.1 (колонка Б) «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з основною ставкою» за березень, квітень, травень 2021 року на суму 8006191,44 грн. внаслідок включення до його складу вартості господарських операцій, які мають ознаки «нереальності» по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮПІН» (ЄДРПОУ 42465607), згідно наданого до перевірки договору №Е-0903 від 09.03.2021 складського зберігання сільськогосподарської продукції та даних облікових регістрів бухгалтерського обліку.

Отже, Головне управління ДПС у Полтавській області, ставить під сумнів реальність господарських операції між позивачем ТОВ "СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" та ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН».

Перевіряючими встановлено відсутність у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» законодавчо встановлених підстав та документів для провадження господарської діяльності зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, виробничих потужностей, трудових ресурсів, основних засобів та ділової мети, направлених на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а отже створено для штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки, за рахунок операцій, що не мають реального характеру.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» (Зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІБІКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» (Поклажодавець) 09.03.2021 року укладено договір №Е-0903 складського зберігання сільськогосподарської продукції, відповідно до умов якого Поклажодавець передає Зерновому складу сільськогосподарську продукцію, а Зерновий склад зобов`язаний прийняти її на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2. Договору продукція передається Поклажодавцем на зберігання і приймання Зерновим складом за адресою: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Шляхова, 4а.

Відповідно до п.3.3 Договору Поклажодавець зобов`язаний здійснити доставку продукції на зерновий склад автомобільним транспортом за власний рахунок, товарно-транспортна накладна має бути оформлена згідно Додатку 2 (інструкції з оформлення ТТН) до цього договору.

Згдіно пункту 4.1 Перелік Послуг, які надаються Зерновим складом, а також їх вартість визначаються в тарифах, що є Додатком №1 до цього Договору.

На підтвердження надання послуг позивачу контрагентом ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» в рамках договору складського зберігання сільськогосподарської продукції від 09 березня 2021 року №Е-0903 матеріали справи містять копії реєстрів прийнятого зерна з визначенням якості, актів відвантаження продукції автотранспортом, платіжні доручення, акти надання послуг, податкові накладні.

За фактом надання послуг визначених у договорах та рахунках, ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні.

Судом встановлено, що 09 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрна елеваторна компанія», в особі директора Гнатенка А.В. (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» укладено договір оренди №40, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди промислові нежитлові будівлі, споруди, обладнання та адміністративно-господарські приміщення, обладнані необхідними меблями, розташовані за адресою: м. Миргород. Полтавська область, вул. Шляхова 4а.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено про нереальність вищезазначених господарських операцій, з огляду на те, що Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮПІН» не може бути та не є Зерновим складом та має ознаки, що характеризують його діяльність як фіктивну.

Так, досліджені судом документи не містять недоліків у формуванні, а також жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Тож, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з вищевказаним контрагентом у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі.

Разом з тим, контролюючим органом висновок про нереальність вказаних господарських операцій зроблено на підставі доводів про відсутність у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» законодавчо встановлених підстав та документів для провадження господарської діяльності зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, виробничих потужностей, трудових ресурсів, основних засобів та ділової мети, направлених на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а отже створено для штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки, за рахунок операцій, що не мають реального характеру.Вказані висновки контролюючий орган здійснив на підставі інформації з бази даних ІТС «Податковий блок», Архів електронної звітності, Єдиний реєстр податкових накладних, інших баз.

Слід зазначити, що така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція також підтримується ВС у постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17. Також, ВС у постанові від 27.02.2018 по справі № 811/2154/13-а вказав на те, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи данні отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Натомість, суд звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Виходячи з вимог Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна. Тож, на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно правових угод.

Вказана позиція підтверджена Верховним Судом 16.01.2018 під час розгляду справ № 820/4648/13-а, № 826/1398/14, № 2а-3404/12/1370, 18.01.2018 у справі № 2а-13944/12/2670, 08.05.2018 у справі № 815/3526/17, 08.05.2018 у справі № 814/937/15.

Також, контролюючий орган в акті перевірки та у відзиві зазначив, що до перевірки документів, що підтверджують транспортування зерна на склад ТОВ «АГРІ ПОСТА Ч СОЛЮШН» не надано. Надані лише копії реєстрів прийнятого зерна, де вказано: зерновий склад ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН», поклажодавець: ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ», номер, дата ТТН, автомобіль, найменування культури, вага та ін.

Не дивлячись на вищезазначене, судом встановлено, що ТОВ «СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» було надано ДПС разом зі скаргою копії товарно-транспортних накладних на 1056 (одна тисяча п`ятдесят шість), які долучено до матеріалів справи та досліджено судом.

Суд також зауважує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 08.05.2018 у справі № 815/3526/17 та від 23.05.2018 у справі №804/2551/13-а.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно -господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, а також доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Також, контролюючий орган зазначає, що ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» не є власником зерносховища, що розташоване за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Шляхова, 4А, а також ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» не зареєстроване Учасником Гарантійного фонду (відповідно переліку зернових складів ДП «Держреєстри України» Міністерства аграрної політики України, загальнодоступного інтернет порталу: http://dru.com.ua/ua/page 87.htm).

При цьому, ГУ ДПС у Полтавській області наводить інформацію, що за даними ЄРПН послуги з найменуванням «Оренда промислових нежитлових будівель» та «Оренда промислових споруд та обладнання» ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» придбано у ТОВ «АГРАРНА ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40771420).

ТОВ «АГРАРНА ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40771420) є власником складського приміщення, що знаходиться за адресою м. Миргород, вул. Шляхова, 4А, яке включено до переліку зернових складів ДП «Держреєстри України» Міністерства аграрної політики України терміном (термін -до 31.12.2021).

Вищезазначене складське приміщення перебуває у ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» на праві користування (оренди), що підтверджуються податковим органом у акті перевірки та матеріалами справи.

В свою чергу, ст. 52 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що учасниками (тимчасовими учасниками) Гарантійного фонду можуть бути суб`єкти підприємництва, які є власниками зерносховища і надають або планують надавати фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з обов`язковою видачею складських документів на зерно.

Тобто, обов`язок реєстрації учасником Гарантійного фонду встановлений на законодавчому рівні лише для власників зерносховищ, а не для їхніх користувачів.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Суб`єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб`єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Крім того, слід зазначити, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, платник податку (покупець) не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 р. (справа №640/3515/19).

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі №825/1391/17 господарські операції повинні бути дослідженні у сукупності всіх документів, які дозволяють встановити реальність господарських операцій. Верховний Суд зазначив, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Водночас, суд наголошує, що відповідачем не заперечується, що ТОВ «АГРІ ПОСТАЧ СОЛЮШН» на момент здійснення господарської операції було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію як платників податку на додану вартість. Доказів в підтвердження визнання недійсними або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію до суду не надано.

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем вказаного договору дійсно мало місце та вони були вчинені з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем договору призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання договору у позивача не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності товариства контрагента.

Отже, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, що відповідають договорам.

Також суд враховує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальності здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення Державної податкової служби №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року про результати розгляду скарги, то суд зауважує.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року, ДПС залишено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701 без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З огляду на викладене, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

З аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України висновується, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дії або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення Державної податкової служби №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року прийняте за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов`язкового для суб`єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самих податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов`язань.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частиною 1 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Положеннями частини 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 41199857 79035, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 162) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати винесені ГУ ДПС у Полтавській області податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБКОР ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 41199857 79035, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 162) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 700,00 (двадцять дві тисячі сімсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (49600, м. Полтава, вул. Європейська, буд.4).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 18 серпня 2022 року

Суддя Н.Г. Вєкуа