Рішення

від 24.08.2022 по справі 902/272/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2022 р. Cправа № 902/272/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, село Чопилки, вул. Богдана Хмельницького, будинок 35, ідентифікаційний код юридичної особи 43106699

до Селянського (фермерського) господарства "Яблунька", 23536, Вінницька обл., Шаргородський р-н, село Рахни Лісові, вул. Гагаріна, буд. 77, ідентифікаційний код юридичної особи 32025995

про стягнення 165 569,27 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Боровик Б.М. згідно ордеру (у режимі відеконференції);

від відповідача - адвокат Балтак О.О., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 26.04.2022 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" до Селянського (фермерського) господарства "Яблунька" про стягнення 165 569,27 гривень заборгованості, у тому числі 132 704,57 гривень основного боргу, 18 779,83 гривень 48% річних, 9389,91 гривень процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №44/21/73 від 19.03.2021 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 02.05.2022 суд постановив позовну заяву № б/н від 22.02.2022 (вх.№274/22 від 26.04.2022) залишити без руху та встановив позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.

06.05.2022 на адресу суду від представника позивача надійшов лист про усунення недоліків з додатками на виконання вимог ухвали суду від 02.05.2022 року.

Ухвалою суду від 09.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/272/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07 червня 2022 року о 10:00 год

06.06.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 03.06.2022 (вх. № 01-34/4438/22 від 06.06.2022) у якому останній зазначає про часткове визнання позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві, в іншій частині у задоволенні позову просить відмовити. Також у поданому відзиві представник відповідача просить суд продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача (у режимі відеоконференції) та представник відповідача.

Представник позивача усно клопотав про відкладення розгляду справи. Представник відповідача проти відкладення підготовчого засідання не заперечив.

У судовому засіданні 07.06.2022 судом оголошено про надходження до суду відзиву від представника відповідача у якому міститься клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача заявив усне клопотання про поновлення строку для надання відзиву на позовну заяву. Представник позивача проти заявленого клопотання не заперечив.

У судовому засіданні 07.06.2022 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву та долучення відзиву до матеріалів справи, яку занесено до протоколу судового засідання.

Також у судовому засіданні 07.06.2022 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, відкладення підготовчого засідання у справі №902/272/22 на 21.06.2022 року об 11:00, задоволення клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у справі № 902/272/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку занесено до протоколу судового засідання.

20.06.2022 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 09.06.2022 (вх. № 01-34/4891/22 від 20.06.2022)

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача (у режимі відеоконференції) та представник відповідача.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання часу сторонам для врегулювання спору. Представник відповідача клопотання представника позивача підтримав.

За наслідками судового засідання 21.06.2022 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/272/22 на 05.07.2022 року о 14:30, задоволення клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у справі № 902/272/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 05.07.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/272/22, призначено справу № 902/272/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 02.08.2022.

У судовому засіданні 02.08.2022 в межах розгляду справи по суті суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/272/22 по суті до 25.08.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача (у режимі відеоконференції) та представник відповідача.

У судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової сплати суми боргу. На підтвердження здійсненої оплати надано платіжне доручення № 259 від 22.08.2022 року про переказ на користь позивача грошових коштів у сумі 40 000,00 гривень за договором. Представник позивача підтвердив погашення боргу у сумі 40 000,00 гривень за договором № 44/21/73 та не заперечував щодо долучення доказу часткової оплати до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позов визнав в частині залишку основного боргу, в іншій частині у задоволенні позову просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 25.08.2022 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Яблунька" 165 569,27 гривень заборгованості, у тому числі 132 704,57 гривень основного боргу, 18 779,83 гривень 48% річних, 9389,91 гривень процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені.

Позовна заява обґрунтована невиконанням укладеного між сторонами договору поставки № 44/21/73 від 19.03.2021 року в частині оплати за поставлений товар на суму 132 704,57 гривень основного боргу. Також з огляду на прострочення відповідачем виконання зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 18 779,83 гривень 48% річних, 9 389,91 гривень процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначив, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме низького попиту на яблука, зниження вартості на них, непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні.

Також просить суд взяти до уваги, що позивачем значно завищено розмір штрафних санкцій та сформовано несправедливі умови договору (завищений розмір санкцій за користування чужими кредитними коштами, строк для нарахування пені понад встановлені законом 6 місяців та інші).

Відповідач зазначив, що визнає свій обов`язок лише по сплаті основної суми боргу та готовий його сплатити, однак, зважаючи на його скрутне фінансове становище, воєнний стан в країні, що офіційно визнаний ТПП як форс-мажорна обставина, у нього відсутня можливість сплачувати нараховані позивачем надмірні санкції.

Відповідач вважає, що одночасне застосування позивачем до відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 24% річних за користування товарним кредитом та додатково 48% річних є застосуванням кількох видів відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Посилаючись на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України відповідач вказує на право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій.

На думку відповідача застосування позивачем до відповідача штрафних санкцій у загальній сумі близько 40 000 грн. суперечить засадам справедливості і пропорційності, є надмірним зважаючи на фінансове становище відповідача та воєнний стан в Україні.

Відповідач вказує також, що сума основного боргу є меншою ніж заявлена, з урахуванням сплати відповідачем 26 травня 2022 року суми боргу в розмірі 52 704,57 гривень.

З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач позовні вимоги визнав частково в частині залишку основної суми боргу за договором поставки, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідачем після відкриття провадження у справі було здійснено часткове погашення заборгованості на підставі платіжного доручення № 253 від 26.05.2022 на суму 52 704,57 грн., тому сума основного боргу за договором № 44/21/73 від 19.03.2021 складає 80 000,00 грн. В свою чергу інші позовні вимоги залишаються без змін, оскільки розрахунок таких вимог був здійснений до такого часткового погашення заборгованості.

Щодо заявлених штрафних санкцій, які на думку відповідача є надмірно великими позивач зазначає, що при їх нарахуванні віднесено до штрафних санкцій також вимоги про стягнення відсотків за користування товарним кредитом, при цьому серед заявлених вимог штрафною санкцією є виключно пеня. В свою чергу стаття 233 ГК України, передбачає можливість зменшення судом розміру лише штрафних санкцій, інші вимоги позивача носять не штрафний, а компенсаційний характер. Розмір нарахованої пені складає лише 3,54%. Тому на думку позивача, розмір заявленої пені є співрозмірним порушеним грошовим зобов`язанням відповідачем, та не підлягає зменшенню.

Також у відповіді на відзив представником позивача зауважено, що проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, відрізняються від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Вказані проценти нараховані позивачем відповідно до умов укладеного договору та вимог законодавства та носять компенсаційний характер. Якщо у законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Щодо обставин непереборної сили позивач вважає, що надані на підтвердження форс-мажорних обставин докази не відповідають вимогам чинного законодавства та договору поставки № 44/21/73 від 19.03.2021, зокрема п. 8.8.2. договору та п. 6.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). З огляду на вищезазначене, обставини на які посилається відповідач як на обставини непереборної сили, не засвідчені з дотриманням вимог, які визначені договором та чинними нормативними актами. Також представник позивача зазначає, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (далі - постачальник, позивач) та Селянським (фермерським) господарством "Яблунька" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №44/21/73 (далі - договір).

Згідно пунктів 1.1., 1.2. договору сторони визначили, що в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначається у додатках до цього договору.

Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (пункт 2.3 договору).

Умови оплати врегульовано сторонами у розділі 3 договору.

Згідно пункту 3.1. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Оформлення видаткових накладних на товар, який поставляється на умовах відстрочення оплати здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пунктів 3.2. цього договору (пункт 3.4. договору).

Положеннями пункту 3.7 договору сторони встановили, що здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Згідно пункту 5.1 договору умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару (пункт 5.3 договору).

У розділі 6 сторони врегулювали умови відповідальності сторін за договором.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 6.7. договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж у розмірі 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

У пункті 6.8. договору сторони погодили, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. При цьому вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Умови звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання сторони погодили у пункті 8.8. договору.

У пункті 9.1 договору сторони зазначили, що підписанням цього договору сторони засвідчують, що вони ознайомились та погоджуються з усіма умовами, що викладені на всіх сторінках цього договору та своїм підписом підтверджують розуміння та схвалення всіх умов цього договору без виключення.

Відповідно до п. 9.2. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мале місце під час дії цього договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

19.03.2021 року сторонами було підписано додаток № 44/21/73/1-ЗЗ до договору.

Згідно пункту 2 додатку № 44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 до договору поставки № 44/21/73 від 19.03.2021 (далі - додатку до договору) загальна вартість товару за цим додатком включаючи ПДВ складає 459 822,19 грн. (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 19 копійок).

Пунктом 3 додатку до договору визначено, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки в наступному порядку:

- 20,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 15.04.2021р. Для проведення попередньої оплати покупець отримує у постачальника "рахунок на оплату", термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення.

- 80,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2021р.

Згідно пункту 5 додатку до договору у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 24 % (двадцять чотири відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

На виконання умов договору поставки № 44/21/73 від 19.03.2021, додатку № 44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 до договору поставки позивач передав, а відповідач отримав обумовлений умовами договору товар, про що свідчать підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні.

Так, за видатковою накладною № 29579 від 15.04.2021 р. поставлено товару на суму 2 608,18 грн., за видатковою накладною № 34084 від 15.04.2021 р. - на суму 25 740,68 грн., за видатковою накладною № 34126 від 15.04.2021 р. - на суму 103 148,47 грн., за видатковою накладною № 34273 від 15.04.2021 р. - на суму 10 451,33 грн., за видатковою накладною № 34690 від 15.04.2021 р. - на суму 2 921,18 грн., за видатковою накладною № 34698 від 15.04.2021 р. - на суму 11 705,47 грн., за видатковою накладною № 39305 від 21.04.2021 р. - на суму грн. за видатковою накладною № 39310 від 21.04,2021 р. - на суму 41 098,46 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 217 від 07.04.2021 р. на суму 43 442,36 грн., платіжного доручення № 243 від 21.12.2021 р. на суму 31 742,85 грн. відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 75 185,21 грн.

Несплачена сума заборгованості за додатком до договору становить 132 704,57 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 165 569,27 гривень заборгованості, у тому числі 132 704,57 гривень основного боргу, 18 779,83 гривень 48% річних, 9389,91 гривень процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки №44/21/73 від 19 березня 2021 року 165 569,27 гривень заборгованості, що складається з 132 704,57 гривень основного боргу, 18 779,83 гривень 48% річних, 9389,91 гривень процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем відповідно до додатку до договору від 19.03.2021 року №44/21/73/1-ЗЗР та видаткових накладних здійснено на користь відповідача поставку товару.

Додаток та видаткові накладні містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

У додатку від 19.03.2021 року №44/21/73/1-ЗЗР сторонами було погоджено графік оплати товару, отриманого згідно цього додатку, який передбачав попередню оплату та граничну дату остаточного розрахунку.

За отриманий товар відповідач згідно платіжних доручень № 217 від 07.04.2021 р. на суму 43 442,36 грн., № 243 від 21.12.2021 р. на суму 31 742,85 грн. розрахувався частково на загальну суму 75 185,21 грн.

Зобов`язання відповідача за договором в частині оплати залишку заборгованості в сумі 132 704, 57 гривень станом на дату звернення позивача з позовом залишились не виконаними.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відзиві на позов відповідач визнав позовні вимоги в частині основної суми боргу.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 132 704, 57 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, судом встановлено, що після звернення позивача з позовом, відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості на суму 92 704,57 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями №253 від 26.05.2022 року, №259 від 22.08.2022 року. Позивач підтвердив отримання цих коштів та зарахування їх в погашення основної суми боргу.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Приймаючи до уваги подані відповідачем під час розгляду справи докази часткової сплати суми основного боргу, провадження у справі в частині стягнення 92 704,57 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи закриття судом провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 92 704,57 гривень, позовні вимоги про стягнення залишку основного боргу у розмірі 40 000, 00 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 779,83 гривень 48% річних, 9 389,91 гривень 24% процентів за користування товарним кредитом та 4 694,96 гривень пені нарахованих відповідачу відповідно до умов договору у зв`язку із несвоєчасною сплатою заборгованості за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 48% річних та 24 % процентів за користування товарним кредитом суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 6.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

У пункті 6.8. договору сторони погодили, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. При цьому вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок пені здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 164 447,42 гривень за період з 15.11.2021 по 20.12.2021 та з урахуванням здійсненої 21.12.2021 року часткової оплати на залишок заборгованості у розмірі 132 704,57 гривень за період з 21.12.2021 по 21.02.2022 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за 99 днів. Сума нарахованої позивачем пені складає 4 694,96 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно пункту 3 додатку до договору №44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 мав бути здійснений до 15.11.2021 року, прострочення в оплаті виникло з 16.11.2021 року.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

За розрахунком суду кількість днів прострочення за період зазначений позивачем з 16.11.2021 по 21.02.2021 року складає 98 днів та нарахована сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з урахуванням змін розміру заборгованості та облікової ставки НБУ за цей період складає 7 085,90 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума пені визначена позивачем є меншою ніж сума пені визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 4 694,96 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення 48 % річних суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як встановлено судом, пунктом 6.7. договору сторони узгодили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж у розмірі 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 48% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку 48% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 164 447,42 гривень за період з 15.11.2021 по 20.12.2021 та з урахуванням здійсненої 21.12.2021 року часткової оплати на залишок заборгованості у розмірі 132 704,57 гривень за період з 21.12.2021 по 21.02.2022 року у розмірі 48% за 99 днів. Сума нарахованих позивачем 48% річних складає 18 779,83 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 48% річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 48% річних позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно пункту 3 додатку до договору №44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 мав бути здійснений до 15.11.2021 року, прострочення в оплаті виникло з 16.11.2021 року.

За розрахунком суду кількість днів прострочення за період зазначений позивачем з 16.11.2021 по 21.02.2021 року складає 98 днів та нараховані 48% річних від суми заборгованості з урахуванням змін розміру заборгованості за цей період складають 18 563, 57 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 48% річних від суми заборгованості є обгрунтованими у сумі 18 563, 57 гривень.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 216,26 гривень 48% річних слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 24 % річних за користування товарним кредитом суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині п`ятій цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що у пункті 5 додатку до договору №44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 сторони погодили, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 24 % (двадцять чотири відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 24 % річних за користування товарним кредитом відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку плати за користування товарним кредитом у розмірі 24 % річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 164 447,42 гривень за період з 15.11.2021 по 20.12.2021 та з урахуванням здійсненої 21.12.2021 року часткової оплати на залишок заборгованості у розмірі 132 704,57 гривень за період з 21.12.2021 по 21.02.2022 року у розмірі 24% річних за 99 днів. Сума нарахованих позивачем 24% річних за користування товарним кредитом складає 9 389,91 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 24% річних за користування товарним кредитом, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 24% річних за користування товарним кредитом позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно пункту 3 додатку до договору №44/21/73/1-ЗЗР від 19.03.2021 мав бути здійснений до 15.11.2021 року, прострочення в оплаті виникло з 16.11.2021 року.

За розрахунком суду кількість днів прострочення за період зазначений позивачем з 16.11.2021 по 21.02.2021 року складає 98 днів та нарахована плата за користування товарним кредитом у розмірі 24 % річних від суми заборгованості з урахуванням змін розміру заборгованості за цей період складає 9 281,78 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 % річних за користування товарним кредитом є обгрунтованими у сумі 9 281,78 гривень.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 108,13 гривень 24 % річних за користування товарним кредитом слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

У відзиві на позов відповідач заперечував щодо стягнення пені, 48% річних та 24% процентів за користування товарним кредитом посилаючись на те, що застосування позивачем до відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов`язання і 24% річних від простроченої суми та додатково 48% річних є одночасним застосуванням кількох видів відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки погоджені сторонами у договорі та застосовані позивачем компенсаційні заходи у зв`язку із несвоєчасним розрахунком мають різну правову природу, що унеможливлює їх ототожнення з одним і тим самим видом відповідальності.

Як уже було зазначено, пеня є одним із видів неустойки, а нараховані відповідно до статті 625 ЦК України 48 % річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Водночас відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.

Аналогічна правова позиція щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних, викладена зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 по справі N 908/24/18, від 18.12.2018 по справі N 908/639/18.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме низький попит на яблука, зниження вартості на них, непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні, на підтвердження чого надає довідку №1 від 25.05.2022, наказ № 3 про створення комісії про визначення гнилі від 03.05.2022, акт на списання гнилі від 05.05.2022, згідно з яким 31209 кг яблук були вивезені як непридатні, накладна №1, №2, №3, №4, №5 від 04.05.2022, товарно-транспортна накладна на вивезення гнилі № 1, №2, №3, №4, б/н від 04.05.2022 року, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Пунктом 8.8. договору сторони визначили, що сторона, яка порушила свої зобов`язання за договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору внаслідок подій надзвичайного характеру, та які сторона не могла ні передбачити, ні запобігти їм розумними заходами:

Відповідно до пункту 8.8.1. договору сторони домовились, що під обставинами непереборної сили (далі - форс-мажор) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме:

а) надзвичайні обставини громадського життя (війни, суспільні безладдя, у тому числі терористичні акти й воєнні дії, навіть без офіційного оголошення війни, закриття сухопутних чи водних шляхів, заборона (обмеження) експорту/імпорту, експропріація, примусове вилучення, реквізиція та інше);

б) заборонні й обмежувальні акти державних органів, зміна законодавства;

Сторона, яка зазнала дії форс-мажору та внаслідок цього не в змозі виконати зобов`язання за договором, повинна негайно звернутися до компетентних органів для фіксації таких обставин, а також не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту настання та припинення таких обставин письмово та обґрунтовано сповістити про це іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажор та/або ненадання підтвердження форс-мажору позбавляє сторону права посилатися на нього як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань за договором (п. 8.8.2. договору).

Згідно пункту 8.8.3. договору сторони домовились, що підтвердженням форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору.

Строк виконання сторонами своїх зобов`язань за договором продовжується на строк дії форс-мажору. Якщо період дії форс-мажору перевищує 1 (один) місяць або у разі відсутності підтвердження настання та тривалості форс-мажору понад 1 (місяць) з дати повідомлення про початок форс-мажору від сторони, яка зазнала дії форс-мажору, сторона має право розірвати договір шляхом надсилання письмового повідомлення іншій стороні. Договір вважається розірваним з дати отримання такого повідомлення (п. 8.8.4. договору).

Дія форс-мажорних обставин не поширюється на виконання сторонами взятих на себе грошових зобов`язань з оплати отриманого товару або сплати штрафних санкцій, крім випадків, коли форс-мажорні обставини призвели до зупинення або затримки в роботі банківської системи України та до зупинення затримки безготівкових розрахунків між суб`єктами господарювання (п. 8.8.5 договору).

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не подано належних доказів щодо повідомлення позивача у порядку, передбаченому договором про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Судом також враховано, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити до 15.11.2021 року, кінцевою датою нарахування прострочення по заявленій позивачем вимозі про стягнення 48% річних, 24% процентів за користування товарним кредитом та пені є 21.02.2022 року, тобто до введення в Україні військового стану та до складення відповідачем довідок та актів щодо непридатності та списання гнилі яблук.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, зважаючи на те, що такі зобов`язання виникли у відповідача до виникнення вказаних обставин.

Судом також враховано, що відповідачем не подано належних доказів, що внаслідок введення воєнного стану на території України, відповідач не міг здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід і введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Суд вважає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та надзвичайність і невідворотність цих обставин не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини відхиляються судом як необгрунтовані.

У відзиві на позов відповідач також зазначив, що зважаючи на скрутне фінансове становище відповідача, воєнний стан в країні у нього відсутня можливість сплачувати нараховані позивачем надмірні санкції. У судовому засіданні представник відповідача клопотав зменшити загальну суму нарахування до 3-4 тисяч гривень.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про його часткове задоволення з огляду на таке.

Положеннями частини 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Враховуючи обставини справи, встановлене судом прострочення відповідачем у виконанні грошового зобов`язання та те, що пеня за договором виступала заходом забезпечення виконання цього зобов`язання та має компенсаційний характер, приймаючи до уваги співмірний розмір нарахованої позивачем пені (який є меншим, ніж за розрахунком суду), суд не вбачає належних правових підстав для її зменшення за клопотанням відповідача або з власної ініціативи.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи № 902/417/18.

Так, у пунктах 8.20. - 8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В контексті спірних правовідносин у цій справі, при вирішенні питання зменшення 48% річних судом враховано ступінь виконання відповідачем грошового зобов`язання як до звернення позивача із позовом, так і після звернення.

Так, судом взято до уваги, що після звернення позивача з позовом, відповідачем у добровільному порядку здійснювалось погашення боргу та до ухвалення рішення у справі відповідачем на користь позивача сплачено 92 704,57 гривень, що складає більше половини заявленого до стягнення основного боргу.

Приймаючи до уваги обставини справи, баланс інтересів сторін, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 року, суд вважає за можливе зменшити визнану судом суму 18 563,57 гривень 48 % річних до 9 281,78 гривень.

Стосовно зменшення 24% річних за користування товарним кредитом, суд враховує таке.

Як уже було зазначено судом, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України неможливе.

Судом взято до уваги, що будь-яких висновків щодо права суду на зменшення процентів за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України або процентів річних передбачених у статті 536 ЦК України, постанова Великої Палати Верховного Суду зі справи № 902/417/18 не містить. Відповідні висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі № 921/395/20.

Враховуючи викладене, суд не вбачає правових та фактичних підстав для зменшення заявленої до стягнення суми 24% річних за користування товарним кредитом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 40 000,00 основного боргу, 4 694,96 гривень - пені, 9 281,78 - 48% річних, 9 281,78 гривень - 24 % річних за користування товарним кредитом, в іншій частині позову слід відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення 92 704,57 гривень основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, при зверненні із цією позовною заявою, необхідно було оплатити судовий збір виходячи зі ставки заявленої вимоги майнового характеру, встановленої законом. Позивачем мав бути сплачений судовий збір у розмірі 2483,54 гривень (165 569, 27 гривень х 1,5% = 2483,54 гривень).

При зверненні до суду із вимогою про стягнення 165 569, 27 гривень заборгованості позивачем згідно платіжного доручення № 32134 від 26.04.2022 сплачено судовий збір у сумі 2484,00 гривень.

Відповідно до вимог частини 1 статті Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин сплачена частина судового збору у розмірі 0,46 гривень (2484,00 гривень - 2483,54 гривень) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від ТОВ "Фірма Ерідон" не надходило відповідного клопотання про повернення судового збору, питання про повернення переплаченої суми судового збору (0,46 гривень) під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином на відповідача покладаються витрати на сплату судового збору у розмірі задоволених позовних вимог з урахуванням заборгованості на дату подання позовної заяви, що забезпечує дотримання принципу балансу інтересів сторін з урахуванням приписів частини 9 статті 129 ГПК України, позаяк спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, в тому числі з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв`язку із зменшенням 48% річних.

Оскільки, судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення 108,13 гривень 24 % річних за користування товарним кредитом та 216,26 гривень 48%, то судові витрати зі сплати судового збору в цій частині слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі № 902/272/22 в частині стягнення 92 704,57 гривень основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Яблунька" (23536, Вінницька обл., Шаргородський р-н, село Рахни Лісові, вул. Гагаріна, буд. 77, ідентифікаційний код юридичної особи 32025995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, село Чопилки, вул. Богдана Хмельницького, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи 43106699) 40 000,00 гривень основного боргу, 9 281,78 гривень 48% річних, 9 281,78 гривень 24% річних за користування товарним кредитом, 4 694, 96 гривень пені та 2 478,57 гривень (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень п`ятдесят сім копійок) відшкодування витрат на сплату судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 9 498,04 гривень 48% річних, 108,13 гривень 24 % річних за користування товарним кредитом відмовити.

6. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4,97 гривень залишити за позивачем.

7. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: office@eridon.ua, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

8. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 вересня 2022 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, село Чопилки, вул. Богдана Хмельницького, будинок 35; office@eridon.ua, ІНФОРМАЦІЯ_2;

4 - Селянське (фермерське) господарство "Яблунька", 23536, Вінницька обл., Шаргородський р-н, село Рахни Лісові, вул. Гагаріна, 77; ІНФОРМАЦІЯ_1.