Рішення

від 04.09.2022 по справі 420/16706/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16706/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 земельного кодексу України при розгляді клопотання позивачки від 25.03.21; зобов`язати відповідача задовольнити клопотання ОСОБА_1 від 25.03.21; стягнути з відповідача 250 000 гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 25.03.2021 засобами електронної пошти до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області нею направлено клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716). Відповіді від Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області позивач не отримала, а отже, не надавши вмотивованої відмови у законний термін, відповідачем, на її думку, порушено ст.ст. 118, 123 ЗК України, що завдало їй моральних страждань, оскільки унеможливило функціонування її особистості на Конституційних засадах.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/16706/21 за позовом ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Відповідач - Старокозацька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області належним чином та своєчасно повідомлена про встановлений Ухвалою суду від 04 липня 2022 року строк для подання відзиву на позовну заяву, проте станом на дату та час ухвалення рішення у справі, відзиву, доказів по справі чи будь-яких інших клопотань від відповідача до суду не надходило.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 25.03.2021 року ОСОБА_1 з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 в електронному вигляді на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 направила відскановані копії клопотання Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716).

До вказаного клопотання позивачем було додано: копію паспорта громадянки України; копію РНОКПП, графічний матеріал із розташуванням земельної ділянки.

Проте, відповіді на вище окреслене електронне клопотання позивача - ОСОБА_1 , відповіді від Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області нею не отримано.

Вказана бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки безоплатно у власність, послугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У силу пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та виключену на підставі Закону №1423-IX від 28.04.2021 року) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею не більше 0,12 гектара для ведення садівництва, проте суд звертає увагу, що якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб додається погодження землекористувача.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частини 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.5 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №34/5 від 12.04.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за результатами розгляду будь-яких основних питань, у тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення на пленарному засіданні відповідної ради.

Натомість, як встановлено судом, наголошено позивачем у позовній заяві, та підтверджено матеріалами справи, Старокозацькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області не прийнято жодного рішення стосовно клопотання ОСОБА_2 від 25.03.2021 року щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716).

Тобто, протягом встановленого законодавством строку, Старокозацькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області не було прийнято відповідного рішення на пленарному засіданні ради про відмову у наданні дозволу чи у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 .

При цьому, суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відмову у його наданні у формі "рішення", свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів, що відповідно слугує підставою для висновку щодо наявної протиправної бездіяльності з боку Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, при розгляді клопотання ОСОБА_2 від 25.09.2020 року.

Натомість, повноваження щодо перевірки вищевказаних питань, зокрема надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної власності, орієнтовною площею 0,10 га, належить виключно до компетенції відповідача як органу місцевого самоврядування.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Натомість, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у разі не здійснення цього відповідачем, оскільки у даному випадку це не є предметом дослідження. До того ж, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у його видачі, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу всупереч вище окресленим положенням чинного законодавства.

Згідно з ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 25.03.2021 року щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716), та прийняти за наслідками його розгляду відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Відносно позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача 250 000 гривень - моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Разом з тим, суд зазначає, що суд надає оцінку тому, та досліджує яким, зокрема, чином підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Між тим, як встановлено судом, у позовній заяві позивачем не вказано, та жодним належним доказом не підтверджено факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині, а відтак, означена позовна вимога ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача 250 000 гривень в якості компенсації моральної шкоди, не є ґрунтовною, правомірною, та відповідно задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, підлягають задоволенню частково, з вище окреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, щодо не розгляду клопотання ОСОБА_2 від 25.09.2020 року про відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716).

3. Зобов`язати Старокозацьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_2 від 25.03.2021 року щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва площею 0,12 га за рахунок земель запасу комунальної власності (кадастровий номер 5120885400:01:001:0716), та прийняти за наслідками його розгляду відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.