Постанова

від 05.09.2022 по справі 579/2007/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року м.Суми

Справа №579/2007/21

Номер провадження 22-ц/816/770/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі опорний заклад «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, Відділ освіти Кролевецької міської ради,

розглянув уприміщенні Сумськогоапеляційного судув порядкуспрощеного позовногопровадження апеляційну скаргу Відділу освіти Кролевецької міської ради

на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 24 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Кибець І.А., у приміщенні Кролевецького районного суду Сумської області, повний текст рішення виготовлено 31 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 09 вересня 2021 року він працює за сумісництвом вихователем по супроводу дітей в опорному закладі «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради.

Вказує, що 08 листопада 2021 року директором опорного закладу видано наказ № 128-К про відсторонення його від виконання роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати.

Вважає, відсторонення його від роботи незаконним та таким, що порушує право на працю, гарантоване Конституцією України та суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Посилаючись на вказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, просить визнати протиправним та скасувати наказ № 128 К опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 08 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи та допустити його до роботи на займаній посаді; зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Кролевецький районний суд Сумської області ухвалою від 12 січня 2022 року залучив в якості співвідповідача Відділ освіти Кролевецької міської ради.

Кролевецький районний суд Сумської області рішенням від 24 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Скасував наказ директора опорного закладу «Кролевецький ліцей №3» Кролевецької міської ради №128-К від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 .

Допустив ОСОБА_1 до роботи на посаді вихователя по супроводу дітей опорного закладу «Кролевецький ліцей №3» Кролевецької міської ради.

Стягнув з відділу освіти Кролевецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року включно в розмірі 11965 грн 80 коп., виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнув з відділу освіти Кролевецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн 00 коп.

Допустив негайне виконання судового рішення в частині стягнення усієї суми середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

В апеляційній скарзі Відділ освіти Кролевецької міської ради посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне і неправильне встановлення обставин справи, які мають значення для справи, неправильність дослідження і оцінку доказів, порушення норм матеріального прав та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що наказ про відсторонення позивача від роботи було прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

Вказує, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, у тому числі закладів загальної середньої освіти.

Зазначає, що позивачем не надано доказів щодо наявності протипоказань до вакцинації.

Крім того, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата у період відсторонення не виплачується.

Звертає увагу на те, що керівник опорного закладу, видавши наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

Вважає, що керівник закладу освіти, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про відсторонення.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що суд встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача, який заперечує проти доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першоїінстанції встановивта зматеріалів справивбачається,що ОСОБА_1 з 09 вересня 2021 року працює на посаді вихователя по супроводу дітей на 0,5 ставки в опорному закладі «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради (а. с. 7-9).

Згідно повідомлення опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 04 листопада 2021 року № 427 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове щеплення проти СОVID-19 та необхідність до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 однією дозою або надати сертифікат про повний курс вакцинації, або документ про абсолютні протипоказання. Також було повідомлено, що у разі не надання необхідного документу, 08 листопада 2021 року буде відсторонено його від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а. с. 6). Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач категорично заперечив проти його обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

Наказом директора опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради № 128-К від 08 листопада 2021 року, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а. с. 4).

З особистої медичної книжки ОСОБА_1 вбачається, що він 07 вересня 2021 року пройшов медичний огляд та був допущений до роботи (а. с. 5).

Наказом директора опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 26 лютого 2022 року №25-К дію наказу від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» зупинено. ОСОБА_1 поновлено на посаді вихователя по супроводу дітей з 26 лютого 2022 року до завершення воєнного стану (а. с. 70).

Згідно з довідкою Відділу освіти Кролевецької міської ради від 02 грудня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року становить 2748,14 грн, за жовтень 2021 року 3776,70 грн (а. с. 28).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення від роботи є незаконним, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню з зобов`язанням відповідача виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, так як суд дійшов їх з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, щозаконодавство про працю складається зКодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі:

-появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

-відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

-в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статтіКЗпП Українидопускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третійстатті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

Законодавством, яке підлягає застосуванню до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, відноситьсяЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»,постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин),Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236», накази Міністерства охорони здоров`я від 5 лютого 2020 року за № 521 тавід 04 жовтня 2021 року № 2153.

Відповідно до частин першоїдругоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надаліМОЗ) (Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженепостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90).

COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521, яким розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, було доповнено пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що захворювання СОVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень, у зв`язку з чим щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно з вимогамиЗакону України «Про захист населення від інфекційний хвороб», є безпідставним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, який був встановленийпостановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 тавід 22 липня 2020 р. № 641.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153,який набравчинності 08листопада 2021року,затверджено Перелікпрофесій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням(далі-Перелік №2153).Відповідно доцього Переліку,обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,на періоддії карантину,встановленого КабінетомМіністрів Україниз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни цієїхвороби,підлягають працівники:закладів вищої,післядипломної,фахової передвищої,професійної (професійно-технічної),загальної середньої,у томучислі спеціальних,дошкільної,позашкільної освіти,закладів спеціалізованоїосвіти танаукових установнезалежно відтипу таформи власності(пункт3Переліку №2153). До цього переліку входить і позивач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236»та доповнено її пунктом 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я»;

3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законом порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посадівихователя посупроводу дітейопорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем, повідомленням від 04 листопада 2021 року № 427, повідомлено позивача про обов`язкове щеплення проти СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та роз`яснено наслідки непроходження вакцинації у зазначений термін у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як убачається з матеріалів справи, у ОСОБА_1 щеплення відсутнє. Наміру здійснити щеплення проти СОVID-19 позивач роботодавцю не всловив. Матеріали справи не містять доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Таким чином, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Доводи позивача на обґрунтування позову про те, що спірний наказ суперечитьЗакону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»є необґрунтованими, оскількист. 46 КЗпП Українипередбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений ч.2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботице призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантованестаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі- Конвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання постанови Кабінету міністрів України, накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державівідповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд звертає увагу, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників закладів вищої освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрати заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення прав позивача на працю, визначеногостаттею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, контракт не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастатті 46 КЗпП Україниправомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що для відсторонення працівника від роботи необхідно відповідно до вимогст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року № 4004-ХІІотримати подання державної санітарно-епідеміологічної служби. Порядок відсторонення працівників від роботи згідно зіст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»не пов`язаний з порядком, передбаченимст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та є окремими підставами у розумінніст. 46 КЗпП України.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Отже, на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь Відділу освіти Кролевецької міської ради підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, 4, 381-382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу освіти Кролевецької міської ради задовольнити.

Рішення Кролевецького районногосуду Сумськоїобласті від24травня2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, Відділу освіти Кролевецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відділу освіти Кролевецької міської ради судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2022 року.

Головуючий - Т. А. Левченко

Судді: О. І. Собина

С. С. Ткачук