Постанова

від 12.04.2023 по справі 579/2007/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 579/2007/21

провадження № 61-9470св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Опорний заклад «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, Відділ освіти Кролевецької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 09 вересня 2021 року він працював за сумісництвом вихователем по супроводу дітей в Опорному закладі «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради.

Вказував, що 08 листопада 2021 року директором Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» видано наказ № 128-К про відсторонення його від виконання роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати.

Вважав, що відсторонення його від роботи є незаконним та таким, що порушує його право на працю, гарантоване Конституцією України, суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 128-К Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 08 листопада

2021 року про відсторонення його від роботи та допустити його до роботи на займаній посаді;

- зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою Кролевецького районного суду Сумської області від 12 січня

2022 року залучено співвідповідачем Відділ освіти Кролевецької міської ради до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради Сумської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 24 травня 2022 року у складі судді Кибець І. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ директора Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 08 листопада 2021 року № 128-К «Про відсторонення від роботи», яким відсторонено від роботи ОСОБА_1 .

Допущено ОСОБА_1 до роботи на посаді вихователя по супроводу дітей Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради.

Стягнуто з Відділу освіти Кролевецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року включно в розмірі 11 965,80 грн, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення усієї суми середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введено наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року

№ 2153,яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Отже, лише з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Відповідач ще 04 листопада

2021 року підготував повідомлення про обов`язковість вакцинації, де було зазначено, що позивач повинен до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтвердить наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. 08 листопада 2021 року відповідач відсторонив позивача від роботи, не забезпечивши при цьому позивачу можливості пройти медичний огляд, надати підтверджуючі документи, не переконавшись у відсутності у позивача протипоказань для щеплення та не отримавши належних доказів відмови чи ухилення від профілактичного щеплення. Крім того, підставою для відсторонення від роботи в оскаржуваному наказі вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 04 листопада 2021 року № 427, а не відмова чи ухилення від проведення щеплення проти COVID-19. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що відсторонення від роботи ОСОБА_1 є незаконним, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача виплатити середній заробіток за час незаконного відсторонення.

Також суд зазначив, що відсторонення від роботи може бути реалізовано виключно на підставі закону, а не підзаконних актів у вигляді чи то постанови Кабінету Міністрів України, чи то наказу окремого міністерства, що є втручанням у права людини на працю та заробіток працею на життя шляхом його обмеження в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу Відділу освіти Кролевецької міської ради задоволено.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 24 травня

2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, Відділу освіти Кролевецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює на посаді вихователя по супроводу дітей Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради належить до працівників, які підлягають щепленню. Повідомленням від 04 листопада 2021 року № 427 відповідач повідомив позивача про обов`язкове щеплення проти СОVID-19, та роз`яснив наслідки непроходження вакцинації у зазначений термін у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

У ОСОБА_1 щеплення відсутнє. Наміру здійснити щеплення проти

СОVID-19 позивач роботодавцю не висловив. Матеріали справи не містять доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти СОVID-19. Тому апеляційний суд вважав, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом, за існування правових та фактичних підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 579/2007/21 до закінчення перегляду

у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) за позовом ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 579/2007/21.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що він

у встановленому законом порядку відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Суд не надав оцінки тому, що спірний наказ прийнятий відповідачем на підставі одного лише факту відсутності у позивача вакцинації від СОVID-19 (станом на дату прийняття вказаного наказу), який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення. Тягар доведення наявності законної підстави позбавлення права на працю та обов`язку доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року

у справі № 334/4230/16-ц).

Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від СОVID-19 до моменту відсторонення позивача від роботи, у нього не було достатнього розумного часу для проходження у встановленому законодавством порядку процедури вакцинації, в тому числі і для проходження медичного огляду перед щепленням.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні профільним законодавством України, ні резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 січня 21 року № 2361 (2021) «Вакцини проти СОVID-19 етичні, юридичні та практичні міркування», ні Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації, у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018

(у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09 лютого

2021 року № 213), не визначено обов`язковим щеплення від СОVID-19.

Вважає, що посилання апеляційного суду на рішення Європейського суду

з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 28 квітня 2021 року не може вважатись аргументом на користь вакцинування проти від СОVID-19, оскільки у цій справі йдеться про те, що обов`язкова вакцинація є законною, та не йдеться про несертифіковані вакцини, які знаходяться в стані клінічного випробування, за використання яких з держави, виробників і лікарів знято повністю відповідальність за наслідки.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що відповідачем

у будь-який спосіб не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для нього негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом осіб, які не підлягають вакцинації, але при цьому, відповідно до чинного законодавства, мають право на безпечне користування транспортом.

Крім того, відсторонення його від роботи через відсутність щеплення проти СОVID-19 ставить його у нерівні умови з іншими особами, які не увійшли до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, в тому числі й тими, які не підлягають вакцинації, але при цьому відповідно до чинного законодавства мають право на безпечне користування транспортом, і це негативно вплинуло на права, гарантовані Конституцією, що є нічим іншим як дискримінацією. Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що «принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим», є необґрунтованим.

Також поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що вимога надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання, є порушенням права на конфіденційність та повагу до приватного життя.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 працює на посаді вихователя по супроводу дітей на 0,5 ставки в Опорному закладі «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради (а.с. 7-9).

Згідно з повідомлення Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 04 листопада 2021 року № 427 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове щеплення проти СОVID-19 та необхідність до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 однією дозою або надати сертифікат про повний курс вакцинації, або документ про абсолютні протипоказання. Також було повідомлено, що у разі ненадання необхідного документа 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с. 6).

Наказом директора Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 08 листопада 2021 року № 128-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 4).

Відповідно до особистої медичної книжки ОСОБА_1 він 07 вересня

2021 року пройшов медичний огляд та був допущений до роботи (а.с. 5).

Згідно з довідкою Відділу освіти Кролевецької міської ради від 02 грудня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року становить

2 748,14 грн, за жовтень 2021 року - 3 776,70 грн (а.с. 28).

Наказом директора Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 26 лютого 2022 року № 25-К дію наказу

від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» зупинено. ОСОБА_1 поновлено на посаді вихователя по супроводу дітей

з 26 лютого 2022 року до завершення воєнного стану (а.с. 70).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (рішення

від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду, Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних

і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності

01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні

з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України

від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ

від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби

з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посада позивача підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте останній відмовився від проходження щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Водночас ОСОБА_1 належних та допустимих доказів щодо протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 роботодавцю не надав.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що директор Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників закладу, при винесенні оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи діяв у межах своїх повноважень і відповідно до положень статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та статті 46 КЗпП України, тобто правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати до ліквідації причин відсторонення.

Посилання у касаційній скарзі на обмеження конституційного права позивача на працю є безпідставними, оскільки, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, апеляційний суд з`ясовував наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих).

Судом установлено те, що позивач працює на посаді вихователя по супроводу дітей у Опорному закладі «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з дітьми, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним є його відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

При цьому відповідно до наказу директора Опорного закладу «Кролевецький ліцей № 3» Кролевецької міської ради від 26 лютого

2022 року № 25-К дію наказу від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» зупинено. ОСОБА_1 поновлено на посаді вихователя по супроводу дітей з 26 лютого 2022 року згідно з наказом

МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», згідно з яким зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець