Постанова

від 05.09.2022 по справі 910/16513/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2022 р. Справа№ 910/16513/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.09.2022 у справі №910/16513/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022

у справі №910/16513/21 (суддя Мудрий С.М.)

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Наш Дім»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса-13»

про стягнення неустойки в розмірі 37 778,57 грн. та виселення з нежилого приміщення

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача неустойки в сумі 37 778,57 грн. нарахованої за період з 20.03.2021 по 31.08.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення наданих в орендне користування за додатковим договором № 3857 від 19.07.2007 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 10 від 15.11.2000, а також виселення відповідача з приміщення, передача оренду якого є предметом вказаного договору, а саме, з нежилого приміщення, загальною площею 94,0 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса (нова назва Василя Тютюнника), будинок 13, третій поверх.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославши на те, що:

- у встановлений законодавством строк відповідач листом вих.№ 03/12 від 17.12.2020 повідомив позивача про намір продовжити спірний договір оренди, з огляду на що позивачем було прийнято рішення про продовження договору оренди шляхом проведення аукціону (наказ № 3734 від 25.02.2021), проте згодом позивач прийняв наказ № 1227 від 24.05.2021, яким скасував свій наказ № 3734 від 25.02.2021, а 24.05.2021 звернувся до відповідача з листом вих. № 30-06/4122 в якому повідомив про відмову у продовженні спірного договору оренди з посиланням на те, що спірні приміщення потрібні балансоутримувачу для власних потреб. В свою чергу прийняте позивачем рішення про відмову у продовженні договору оренди не відповідає вимогам ст.ст. 7, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та положенням Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483;

- вимога позивача про виселення відповідача з орендованого майна не відповідає правовій природі правовідносин між сторонами, так як об`єктом оренди за спірним договором є нежитлові приміщення не призначені до проживання. В свою чергу для задоволення вимоги про виселення мало б відбутися вселення, проте згідно акту прийому-передачі (додаток до спірного договору оренди) відбулась передача майна орендарю, а не вселення останнього в приміщення;

- так як відповідач є громадською організацією основними видами діяльності якої є надання благодійної допомоги як постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, так і іншим соціально незахищеним верствам населення, і відповідач, серед іншого, організовує зустрічі ветеранів, учасників та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, зустрічі з вшанування пам`яті загиблих ліквідаторів аварії на ЧАЕС та з огляду на положення пп. 5 п. 2 р. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання та виникнення і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», якими встановлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення, та враховуючи те, що до теперішнього часу на території України запроваджено карантин, строк дії спірного договору оренди повинен бути продовжений.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/21401/21 позов задоволено повністю, відповідача виселено з державного нерухомого майна - нежилого приміщення, загальною площею 94,0 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса (нова назва - Василя Тютюнника), будинок 13, третій поверх, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено неустойку в розмірі 37 778,57 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 540,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановивши, строк дії спірного договору закінчився 19.03.2021, а його положення (п. 10.5) якими передбачена можливість продовження строку дії у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, не можуть бути застосовані з огляду на ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», так як продовження строку дії договору оренди повинно здійснюватися за результатами проведення аукціону, визнав законними як вимоги позивача про стягнення неустойки, нарахованої за період з 20.03.2021 по 31.08.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення спірних приміщень, так і про виселення відповідача з вказаних приміщень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міжнародне об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/16513/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, ґрунтуючись на висновках, зроблених після неповного та необ`єктивного з`ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що прийняте позивачем рішення про відмов у продовженні договору оренди не відповідає вимогам ст.ст. 7, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та положенням Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

Крім того, скаржник заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2022, справу №910/16513/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді Шаптала В.В., Куксов В.В.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 витребувано у Господарського суду міста Київ матеріали справи №910/16513/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/16513/21.

06.07.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 апеляційну скаргу Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/16513/21 залишено без руху, апелянту надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу та третім особам.

12.07.2022 від Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, до якого додані докази надсилання позивачу та третім особам копій апеляційної скарги з додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 задоволено клопотання Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/16513/21, апелянту поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/16513/21 до перегляду його в апеляційному порядку, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі №910/16513/21 до перегляду його у апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.09.2022 о 10:45 год.

01.08.2022 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому третя особа, з посиланням на те, що:

- відповідачем не було надано всі необхідні для продовження дії спірного договору документи,

- ним як балансоутримувачем спірного майна згода на продовження дії спірного договору не надавалась у зв`язку з необхідністю використання вказаного приміщення для власних потреб про що як позивача, так і відповідача було повідомлено,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції без змін.

До відзиву на апеляційну скаргу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача додані копії:

- листів третьої особи вих. № 154 від 23.02.2021, вих. № 155 від 23.02.2021, вих.№ 191 від 12.03.2021, вих. № 344 від 05.04.2021, вих. № 444 від 02.06.2021, вих.№ 460 від 10.06.2021, описів вкладення та накладних №0407409814312, № 0407409814304, № 0315074049177, № 01001192039201, № 0315075005483;

- листів відповідача вих. № 03/01 від 22.01.2021, вих. № 03/03 від 05.03.2021 з додатками

- листів позивача вих. № 30-06/1591 від 26.02.2021, № 30-06/1597 від 26.02.2021, № 30-06/4122 від 24.05.2021 з додатками.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що всі вказані документи наявні у матеріалах справи, а відтак вказані документи не можуть вважатися додатковими.

11.08.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, зауваживши на відсутності згоди балансоутримувача спірного майна на продовження дії спірного договору оренди, просив відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

06.09.2022 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Крім того, 06.09.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в якому відповідач, з посиланням на:

- необхідність надання йому часу для надання письмових пояснень стосовно доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу;

- те, що 01.09.2022 представниками позивача сформовано комісію та здійснено вихід до будинку у якому розташоване спірне приміщення для перевірки тверджень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача стосовно необхідності використання вказаного приміщення для власних потреб за результатами проведення якого буде складено акт обстеження приміщення та зроблено відповідні висновки стосовно обґрунтованості вказаних тверджень третьої особи. Вказаний акт буде наданий відповідачу та до суду, а висновки, які будуть викладені у вказаному актів впливають на вирішення вказаної справи,

просить відкласти справу на іншу зручну дату.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу позивачем до суду було подано 11.07.2022, направлено позивачем відповідачу 09.08.2022, а отримано останнім 29.08.2022, колегія суддів виходить з того, що у відповідача було достатньо часу надання письмових пояснень стосовно доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, складений за наслідками проведеного 01.09.2022 обстеження, акт в будь-якому випадку не може бути прийнятий колегією суддів як додатковий доказ у ці справі, а відтак, підстави для відкладення розгляду справи з огляду на необхідність його отримання відсутні.

Станом на 06.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача представників в судове засідання не направила, про причини неявки не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.

15.11.2000 Державне підприємство «Наш Дім» як орендодавець (далі Підприємство), та відповідач як орендар уклали договір оренди № 10.

19.07.2007 Підприємство як балансоутримувач, позивач як орендодавець та відповідач як орендар з метою приведення договору оренди № 10 від 15.11.2000 у відповідність до ст. 287 ГК України, уклали трьохсторонній додатковий договір № 3857 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №10 від 15.11.2000 (далі Договір), яким фактично виклали договір оренди № 10 від 15.11.2000 у новій редакції.

В п. 1.1 Договору сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 94,0 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 13, третій поверх (далі Майно), що знаходиться на балансі Підприємства, вартість якого визначена за експертною оцінкою станом на 28.02.2007 і становить 474 700,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення: громадської організації.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди цей договір укладено на 2 роки та 11 місяців, що вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 19.07.2007 року по 19.06.2010.

21.07.2010 сторонами підписано договір №3857/01 від 21.07.2010 про внесення змін до Договору в п. 1 якого сторони дійшли згоди про те, що Договір продовжено на 2 (два) роки, що діє з 19.06.2010 по 19.06.2012.

Договором №3857/02 від 02.07.2012 про внесення змін до Договору Договір продовжено на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 19.06.2012 по 19.05.2015.

У п. 10.5 Договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять відповідних заяв сторін про припинення або зміну Договору протягом одного місяця після закінчення строку його чинності 19.05.2015, дію Договору було продовжено по 19.04.2018.

04.06.2018 сторонами укладено договір №3857/03 про внесення змін до Договору в п. 4 якого сторони дійшли згоди про те, що Договір продовжено на 2 роки та 11 місяців, що діє з 19.04.2018 по 19.03.2021.

Відповідач звернувся до позивача заявою вих. № 03/12 від 17.12.2020 в якій просив продовжити термін дії Договору строком на 5 (п`ять) років та зазначив про те, що звіт про оцінку майна буде наданий додатково. Вказаний лист зареєстрований у позивача за вх. №11203 від 31.12.2020.

Листом вих. №154 від 23.02.2021 Підприємство повідомило позивача про те, що 26.01.2021 йому позивачем було надано лист щодо продовження дії Договору, проте, керуючись ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, Підприємство повідомляє позивача про те, що приміщення необхідне для власних потреб Підприємства, з огляду на що останнє не дає згоди на продовження дії Договору.

Аналогічний лист за вих. № 155 від 23.02.2021 Підприємство направило і відповідачу.

На доказ направлення вказаних листів до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії описів вкладення та накладних № 0407409814312 та № 0407409814304.

25.02.2021 відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, та враховуючи заяву відповідача вих. № 03/12 від 17.12.2020, позивачем прийнято наказ №434 «Про прийняття рішення про оголошення аукціону», яким оголошено аукціон за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем (відповідачем) або укладений з новим орендарем договір оренди Майна.

Листом вих. № 30-06/1591 від 26.02.2021 (на лист відповідача вих. № 03/12 від 17.12.2020) позивач витребував у відповідача та Підприємства необхідні для продовження Договору документи.

Листом №191 від 12.03.2021 Підприємство повторно повідомило позивачу про відмову у наданні згоди на продовження Договору. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії опису вкладення та накладної № 0315074049177.

Відповідно до абз. 2 п. 64 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та з метою усунення недоліків в порядку підготовки до проведення аукціону позивачем прийнято наказ № 1227 від 24.05.2021 «Про скасування наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 25.02.2021 № 434», яким скасовано наказ №434 «Про прийняття рішення про оголошення аукціону» від 25.02.2021.

Листом №30-06/4122 від 24.05.2021 позивач повідомив відповідача про відмову у продовженні Договору з огляду на відмову Підприємства у наданні згоди на продовження Договору та направив відповідачу для підписання акт приймання-передачі (повернення) Майна

Відповідач Приміщення не повернув наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом у якому він просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 37 778,57 грн., нараховану за період з 20.03.2021 по 31.08.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, а також виселити відповідача з спірного Приміщення.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи, що спірне майно відноситься до державної власності, відносини щодо його оренди регулюються, в тому числі, і Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ

Відповідно Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ цей закон, серед іншого, регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ оренда речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

За змістом п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, так як на момент закінчення терміну дії Договору (19.03.2021) вже діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі Закон), який набрав чинності з 01.02.2020, умови щодо продовження строку дії договору оренди підпадали під регулювання Закону.

На виконання п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі Порядок), який також регулює правовідносини щодо продовження строку дії Договору.

Частиною 1 ст. 18 Закону встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ч 2 ст. 18 Закону без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 Закону відповідно до вимог статті 15 Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Враховуючи, що дія Договору неодноразово продовжувалась, а відповідач не відноситься як до установ, організацій, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону, так і до підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, Договір може бути продовжений виключно з проведенням аукціону.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Аналогічні за змістом положення містяться в п. 143 Порядку

Згідно з п. 144 Порядку після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених ч. 9 ст. 18 Закону.

Так, згідно з ч. 9 ст. 18 Закону після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 Закону.

Як встановлено вище, позивачем 25.02.2021, тобто в межах строку дії Договору, прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження Договору, за результатами якого такий договір може бути продовженим, в тому числі з існуючим орендарем, а через три місяці (24.05.2021), тобто більш ніж через два місяці після закінчення строку дії Договору рішення про відмову у продовженні Договору.

Отже, спершу позивачем, до повноважень якого належить здійснення повноважень орендодавця державного майна за Договором, прийнято рішення про продовження вказаного Договору шляхом оголошення аукціону, однак, в подальшому прийнято рішення, яким відмовлено відповідачу в продовженні терміну дії Договору з огляду на відмову Підприємства у наданні згоди на продовження Договору та скасовано наказ № 434 від 25.02.2021 про оголошення аукціону на право продовження договору оренди.

Такі дії позивача (подальше скасування свого ж рішення про оголошення аукціону) є суперечливими та такими, що порушують права відповідача як орендаря за спірним Договором оренди, виходячи з такого.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Також, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що законними очікуваннями - є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.

Отже, не може вважатися добросовісною поведінка орендодавця, яка проявляється у тому, що він спочатку приймає рішення про оголошення аукціону на право продовження Договору, а потім приймає рішення про відмову орендарю у продовженні терміну дії Договору та скасовує своє ж рішення про оголошення аукціону на право продовження цього договору оренди.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на підставі наказу позивача від 25.02.2021 № 434, яким прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження Договору, за результатами якого договір може бути продовжений з існуючим орендарем, у відповідача фактично виникли права та «правомірні очікування» на продовження строку дії договору, тому рішення, яким скасовано рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, було непослідовним, а вказані вище дії позивача суперечливими та такими, що зумовили порушення прав відповідача як орендаря, на які він посилається.

Слід зазначити про те, що п. 10.5 Договору передбачено, що разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк, який був передбачений Договором, з врахуванням нормативного законодавства на момент продовження Договору. Зазначені дії оформляються у письмовій формі додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору; п. 10.2 Договору визначено, що умови Договору зберігають силу протягом всього терміну Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку обставинам скасування позивачем наказу №434 від 25.02.2021 шляхом прийняття наказу №1227 від 24.05.2021.

Так, відповідно до п.п. 10 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, затвердженого наказом Фонду державного майна України №912 від 27.05.2021, регіональне відділення у межах своїх повноважень видає акти організаційно-розпорядчого характеру.

Акти регіонального відділення можуть бути скасовані Головою Фонду повністю чи в окремій частині.

Отже, позивач, здійснюючи свої повноваження орендодавця, вже прийняв рішення №434 від 25.02.2021 про оголошення аукціону на право продовження спірного договору оренди, а відтак, таке рішення могло бути скасоване не самим же Регіональним відділенням, а Головою Фонду, доказів чого в матеріалах справи немає.

Відтак зазначені дії позивача, як уповноваженого державою органу на здійснення повноважень орендодавця державного майна, щодо відмови у продовженні спірного договору оренди вчинені ним як з порушенням ст. 284 ГК України та п. 10.5 Договору, якими передбачений місячний строк з дня закінчення його чинності для подання заяви про припинення договору, так і п. 10 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, затвердженого наказом Фонду державного майна України №912 від 27.05.2021, в частині повноважень щодо скасування раніше прийнятих актів відділення.

При цьому, строк дії договору закінчився 19.03.2021, проте рішення про відмову в продовженні терміну дії договору прийнято позивачем лише 24.05.2020. Тобто, рішення про відмову в продовженні дії Договору прийнято позивачем після закінчення строку дії Договору та поза межами строків, визначених ч. 4 ст. 284 ГК України.

За обставин що склались колегія суддів вважає, що Договір слід вважати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах у зв`язку з відсутністю зави однієї з сторін договору про його припинення протягом місяця після закінчення строку дії договору.

З огляду на вказані обставини правові підстави для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача з приміщення, передача оренду якого є предметом Договору, а саме, з нежилого приміщення, загальною площею 94,0 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса (нова назва Василя Тютюнника), будинок 13, третій поверх, відсутні. Рішення суду в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 37 778,57 грн. нарахованої за період з 20.03.2021 по 31.08.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, на яку посилається позивач при зверненні до суду з цим позовом, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі після припинення договору найму.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 формульовано наступну правову позицію:

- користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

- відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

- з урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України ;

- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Враховуючи те, що, як встановлено колегією суддів, Договір слід вважати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, правові підстави для стягнення неустойки в сумі 37 778,57 грн. нарахованої за період з 20.03.2021 по 31.08.2021 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог піддягає скасуванню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі № 910/16513/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» задовольняється у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі № 910/16513/21 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 у справі № 910/16513/21 скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) на користь Міжнародного об`єднання громадян «Фонд соціального захисту «Зв`язківці Чорнобиля» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 39, ідентифікаційний код 23165703) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/16513/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.09.2022.

Головуючий суддяМ.Л. Яковлєв

СуддіЄ.Ю. Шаптала

В.В. Куксов