Рішення

від 05.09.2022 по справі 910/53/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2022Справа № 910/53/22

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсалгруп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центртранском-Україна»

про стягнення 68 754,37 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промуніверсалгруп» (надалі ТОВ «Промуніверсалгруп») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центртранском-Україна» (надалі ТОВ «Центртранском-Україна») про стягнення 68 754,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі договору поставки №0225/2020 від 25.02.2020 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 45 224,00 грн., а також заявляє про стягнення пені у розмірі 14 134,04 грн., штрафу у розмірі 1 486,80 грн. та інфляційних у розмірі 7 909,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

07.02.2022 через канцелярію суду від ТОВ «Центртранском-Україна» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову звертаючи увагу на те, що позивач невірно визначає строки оплати.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

25.02.2020 між ТОВ «Промуніверсалгруп» (постачальник) та ТОВ «Центртранском-Україна» (покупець) укладено договір поставки №0225/2020 (надалі «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого на умовах даного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію з усією необхідною сертифікованою документацією на підставі якої здійснюється експлуатація залізничного рухомого складу, визначену у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з п. 2.1, 2.2 та 2.3 Договору поставка продукції за цим договором здійснюється згідно специфікації, місце здійснення поставки продукції постачальником здійснюється згідно специфікації. Відвантаження продукції здійснюється згідно специфікації.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору передбачено, що ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначена сторонами у специфікації. Загальна ціна продукції, що поставляється за цим договором, що складає з суми вартості товару, поставки якого відбувається у відповідності із накладними та специфікаціями.

Специфікацією №1 від 25.02.2020 до Договору сторони дійшли згоди про поставку товару на загальну суму 297 360,00 грн., при цьому, визначили умови оплати:

-попередня оплата в розмірі 50% - 148 680,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 24 780,00 грн., здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання цієї специфікації;

-оплата в розмірі 50% - 148 680,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 24 780,00 грн., здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів. Відлік даного терміну починається з дати встановлення даної продукції на транспортний засіб замовника, а саме переведення залізничного вагону в робочий парк (виписка форми ВУ 36).

На виконання умов Договору та специфікації №1 від 25.02.2020, 26.02.2020 відповідачем сплачено позивачу 148 680,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

За твердженням позивача, ТОВ «Промуніверсалгруп» передало ТОВ «Центртранском-Україна» передбачений умовами специфікації №1 від 25.02.2020 товар на загальну суму 297 360,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано копію видаткової накладної №205 від 26.02.2020.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 45 224,00 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За твердженням позивача, ТОВ «Промуніверсалгруп» передало ТОВ «Центртранском-Україна» передбачений умовами Договору та специфікації №1 від 25.02.2020 товар на загальну суму 297 360,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано копію видаткової накладної №205 від 26.02.2020.

В той же час, вказана копія видаткової накладної не підписана з боку відповідача, хоча надані позивачем копії інших видаткових накладних складених на виконання цього ж Договору в підтвердження здійснення інших поставок товару підписані представником ТОВ «Центртранском-Україна» та скріплені печаткою підприємства.

Суд відзначає, що факт здійснення господарської операції з поставки товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Виходячи з викладеного, копія видаткової накладної №205 від 26.02.2020, на яку посилається позивач, не підтверджує поставку позивачем відповідачу товару на підставі Договору, відповідно до умов специфікації на загальну суму 297 360,00 грн., враховуючи, зокрема, що така видаткова накладна не підписана відповідачем і складена позивачем в односторонньому порядку, що не може свідчити про об`єктивність такого доказу.

В той же час, хоча видаткова накладна №205 від 26.02.2020 не підписана відповідачем, останнім не заперечується факту отримання товару, а враховуючи і здійснення його часткової оплати, суд приходить до висновку, що такий товар був отриманий відповідачем.

В той же час, в п. 4.2 специфікації №1 від 25.02.2020 до Договору сторони дійшли згоди щодо умов оплати отриманого товару, зокрема, протягом 30 календарних днів з дати встановлення продукції на транспортний засіб замовника, а саме переведення залізничного вагону в робочий парк (виписка форми ВУ 36).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.2 специфікації №1 від 25.02.2020 до Договору, відповідач зобов`язаний оплачувати товар протягом 30 календарних днів з дати переведення залізничного вагону в робочий парк (виписка форми ВУ 36), проте в матеріалах справи відсутні докази встановлення продукції на транспортний засіб замовника.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази встановлення продукції на транспортний засіб замовника, а саме переведення залізничного вагону в робочий парк (виписка форми ВУ 36), у зв`язку з чим строк оплати, стосовно якого сторони дійшли згоди в п. 4.2 специфікації №1 від 25.02.2020 до Договору, не настав.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Приписи ст. 3 , 15 , 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов подано передчасно, оскільки строк виконання грошового зобовязання не настав.

Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності у відповідача грошового зобов`язання по сплаті 45 224,00 грн. за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 14 134,04 грн., штрафу у розмірі 1 486,80 грн. та інфляційних у розмірі 7 909,53 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у суду відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Промуніверсалгруп» про стягнення з ТОВ «Центртранском-Україна» 68 754,37 грн. задоволенню не підлягають і суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсалгруп» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий