Рішення

від 05.09.2022 по справі 320/16352/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2022 року м.Київ № 320/16352/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Держпраці в Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславка-Агро" про застосування заходів реагування,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Держпраці в Київській області (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславка-Агро" (далі - відповідач), у якому просить суд застосувати заходи реагування у сфері нагляду у вигляді робіт, а саме:

- заборонити виконання робіт на висоті понад 1,3 метра до отримання дозволу;

- заборонити виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних зонах (АЗС) до отримання дозволу;

- заборонити експлуатацію АЗС до отримання дозволу

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки відповідача встановлено порушення вимог законодавства з охорони праці та промислової безпеки, складено акт про зобов`язання усунути виявлені порушення, однак відповідач не усунув виявлені недоліки, а відтак є підстави для застосування заходів реагування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

05.01.2022 через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що працівники підприємства не ведуть жодні роботи на висоті понад 1,3 м, так як у господарстві не має автокрану, а опори ліній електропередач належать ПАТ "Київобленерго" Богуславського РП, які вони обслуговують. Щодо заборони АЗС, зазначає, у господарстві відсутнє АЗС, а дизельне пальне для власних потреб зберігається у двох наземних резервуарах, які не належать до об`єктів підвищеної небезпеки. Просив у задоволенні позову відмовити.

Також, представник відповідача надав заяву з проханням розглядати справу у відкритому судовому засіданні з його участю.

Частиною 5 статті 262 КАСУ передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Водночас, зміст клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Більш того, представник відповідача у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Дослідивши клопотання представника відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАСУ, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити дану справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

На підставі наказу Головного управління Держпраці в Київській області від 19 серпня 2021 р. № 3507 та направлення від 2 вересня 2021 р. № 3021 у період з 14 вересня 2021 р. по 27 вересня 2021 р. посадовими особами позивача було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання відповідачем, який розташований за адресою: 09740, Київської області, с. Хохітва, вул. Шевченка, буд. 8 щодо дотримання вимог законодавства у сферах охорони праці та промислової безпеки.

У ході перевірки виявлені порушення відповідачем законодавчих та нормативно-правових актів у сферах охорони праці та промислової безпеки, зокрема:

1) Роботодавець, не набув право на виконання робіт підвищеної небезпеки на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, а саме: робіт, що виконуються на висоті понад 1,3 метра. Порушено п. 3 Додатку 2 Група Б «Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 (зі змінами).

2) Роботодавець не отримав дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме: газонебезпечні роботи та роботи у вибухопожежонебезпечних зонах (АЗС). Порушено п. 3 Додатку 2 Група А «Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 (зі змінами).

3)Роботодавець не отримав дозвіл на експлуатацію (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки а саме: на експлуатацію устаткування, пов`язане з використанням, зберіганням, транспортуванням небезпечних речовин (АЗС). Порушено п. 1 Групи А "Перелік машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки", затверджений постановою Кабінету Міністр України 3 лютого 2021 р. № 77 та п. 6 «Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 (зі змінами).

Крім того, дані правопорушення зафіксовані в Акті перевірки суб`єкта господарювання (виробничого об`єкта) від 27 вересня 2021 р. № КВ-3021/735А.

У зв`язку з тим, що відповідач вимоги закону не виконав та не усунув порушення, встановлені у приписі, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Закон України "Про охорону праці" №2694-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні

Стаття 1 Закону №2694-XII визначає, що охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону №2694-XII визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, у тому числі на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних умов праці.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про охорону праці" нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов`язкові для виконання.

Відповідно до вимог п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Основними завданнями Держпраці є: 1) реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; 2) здійснення комплексного управління охороною праці та промисловою безпекою на державному рівні; 3) здійснення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов`язаної з об`єктами підвищеної небезпеки; 4) організація та здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу в частині підтримання належного технічного стану систем, вузлів і приладів обліку природного газу на об`єктах його видобутку та забезпечення безпечної і надійної експлуатації об`єктів Єдиної газотранспортної системи.

Згідно з вимогами підпунктів 4, 16, 52 пункту 4 Положення №95 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування; здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сфері охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, у тому числі з питань: забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального та колективного захисту; монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва і машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; виробництва, зберігання, використання отруйних речовин у виробничих процесах, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів; організації проведення навчання (в тому числі спеціального) і перевірки знань з питань охорони праці; навчання працівників у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та перевірки їх знань; зупиняє, припиняє, обмежує експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об`єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов`язаних із користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі відповідного розпорядчого документа у передбачених законодавством випадках, а також анулює видані дозволи крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які

Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право звертатися у передбачених законом випадках до суду (п.п. 12 п. 6 Положення №96).

Пункт 7 Положення №96 передбачає, що Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України 11 лютого 2018 р. №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" затверджено перелік територіальних органів Державної служби з питань праці, що утворюються. Відповідно до вказаного переліку утворено Головне управління Держпраці у Київській області.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 38 Закону №2694-XII державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 р. № 877-V (далі - Закон № 877-V).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з вимогами п. 5 ст. 4 Закону № 877-V повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування.

Відповідно до вимог ст. 7 ч. 7 Закону № 877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб`єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом.

Положення п. 3 ст. 6 ст. 7 ч. 7 Закону № 877-V закріплюють, що підставами для здійснення позапланових заходів є: перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю).

Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, суд дійшов висновку, що встановлення факту порушення вимог законодавства у сфері охорони праці, що створює загрозу життю та здоров`ю людей та у подальшому може призвести до тяжких наслідків у цій сфері, є достатньою підставою для застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень.

Адміністративний суд, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що виявлені органом державного нагляду (контролю) порушення вимог законодавства у сфері охорони праці створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей і не були усунуті суб`єктом господарювання, має ухвалити рішення про вжиття відповідних заходів реагування.

Поняття загроза життю та/або здоров`ю людини є оціночним поняттям та віднесено до сфери захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна, функція контролю (нагляду) за чим, зокрема, покладена на позивача, посадові особи якого володіють спеціальними знаннями у цій сфері.

При прийнятті рішення суд враховує, що життя та здоров`я людини має бути найвищою цінністю у суспільстві.

Недотримання правил у сфері охорони праці може призвести до тяжких наслідків, що є неприпустимим, оскільки порушуватиме конституційно закріплені права людей, зокрема тих, які працюють у відповідача.

У цій справі судом встановлено, що позивачем начебто встановлено, що роботодавцем (позивачем), не набув право на виконання робіт підвищеної небезпеки на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, а саме: робіт, що виконуються на висоті понад 1,3 метра. Чим порушено п. 3 Додатку 2 Група Б «Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107.

Разом з тим, судом встановлено, що працівники відповідача не виконують роботи на висоті понад 1,3 м. Крім того, відповідач зауважив, що не має таких потужностей (а саме: автокрана) для виконання робіт на висоті понад 1,3 м. Окрім цього, повідомив суд, що опори ліній електропередач належать Приватному акціонерному товариству «Київобленерго» Богуславському РП, які безпосередньо здійснюють обслуговування своїх ліній, а тому самостійно виконують роботи на висоті понад 1,3 м, а не працівники відповідача.

Щодо вимог позивача про застосування заходів реагування у вигляді заборони виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних зонах (АЗС) до отримання дозволу та заборони експлуатації АЗС до отримання дозволу, суд встановлено наступне.

Так, відповідач повідомив суд, що будь-яке АЗС у господарстві відповідача відсутнє. Разом з тим, відповідач повідомив суд, що дизельне паливо, яке відповідачем використовується у господарстві для виконання сільськогосподарських робіт, зберігається у двох наземних резервуарах (бочках). Крім того, відповідачем було додано лист позивача, яким було повідомлено та надано заключення відповідачу, що відповідно до п.п.6.16.17 Порядку ідентифікацїі та обліку об`єктів підвищеної небезпеки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. №956, склад паливно-мастильних матеріалів відповідача не належать до об`єктів підвищеної небезпеки та не підлягає реєстрації у Державному реєстрі об`єктів підвищеної небезпеки. Отже, з вказано вище листа вбачається, що у відповідача немає обов`язку отримувати дозволи на використання дизельного пального, оскільки АЗС у господарстві відсутнє.

Позивачем за час розгляду справи не спростовано твердження відповідача, наведені у листі, який надано до суду та в доданих документах.

Суд зазначає, що застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень органом державного нагляду до відповідача без достатніх підстав буде становити свавільне втручання у право мирно володіти майном, яке підлягає захисту згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції.

З урахуванням зазначених обставин, суд зазначає про необхідність встановлення рівноваги між здійсненням контролю за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері праці і використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Вимога знаходження справедливої рівноваги означає, що завжди має бути розумна пропорційність між використовуваними засобами і метою, яка ними досягається.

Принцип пропорційності спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Оскільки перелік порушень, які створюють загрозу життю та здоров`ю людей, законодавством України не визначено, то віднесення до зазначеної категорії є суб`єктивною оцінкою суб`єкта владних повноважень, а тому в кожному окремому випадку суб`єкт владних повноважень має визначати - чи створюють виявлені порушення дійсну реальну загрозу життю та здоров`ю людей у взаємозв`язку із встановленими обставинами, що мають значення для вирішення даного питання.

Іншою важливою умовою застосування запобіжних заходів є наявність обґрунтованих підстав для застосування саме конкретного заходу реагування та його адекватність виявленим порушенням.

У Рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (справа №1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

У цій справі судом встановлено, що відповідач усунув більшість вказаних позивачем порушень. Позивач не спростував наведені відповідачем твердження.

Ураховуючи встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що застосування до відповідача заходів реагування, заявлених у позові, є надмірними, а заявлений у позовній заяві захід реагування є непропорційним наслідкам для прав, свобод та інтересів широкого кола осіб і цілями, на досягнення яких спрямовані такі заходи.

Суд також бере до уваги, що обставини справи, які є предметом дослідження, виникли до уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану, а прийняті рішення, дії чи бездіяльність відповідача не пов`язані із уведенням воєнного стану.

Згідно з п. 41 висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі, то питання щодо відшкодування витрат задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.