Постанова

від 30.08.2022 по справі 172/1195/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

місто Київ

справа № 172/1195/19

провадження № 61-20499св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Садове»,

відповідачі: Фермерське господарство «Агрофірма «Віктор», ОСОБА_1 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький Сергій Іванович, Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року, постановлене суддею Битяком І. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Садове» (далі - ТОВ «Садове») у жовтні 2019 року звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11 червня 2017 року, укладений між Фермерським господарством «Агрофірма «Віктор» (далі - ФГ «Агрофірма «Віктор») та ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницького С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 серпня 2018 року щодо реєстрації права оренди земельної ділянки;

- визнати право оренди спірної земельної ділянки за ТОВ «Садове» на підставі договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладеного між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 .

Свої вимоги ТОВ «Садове» обґрунтовувало тим, що 01 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, строком на п`ять років.

Проте, під час дії цього договору, 11 червня 2017 року, ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки. 09 серпня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький С. І. зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди відповідача (рішення з індексним номером 42473474).

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ФГ «Агрофірма «Віктор» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 визнала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 27 лютого 2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області позов задовольнив частково.

Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, укладений 11 червня 2017 року між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 .

Скасував рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницького С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (право оренди земельної ділянки), індексний номер 42473474 від 09 серпня 2018 року, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094.

В іншій частині позову відмовив.

Здійснив розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі від 11 червня 2017 року є недійсним, оскільки укладенийпід час дії договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, законність якого підтверджена судом.

Постановою від 14 серпня 2020 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року.

Постановою від 08 вересня 2021 року Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, встановив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційний розгляд справи відбувся без повідомлення учасників справи.

Постановою від 17 листопада 2021 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року.

Апеляційний суд зазначив, що строк договору оренди спірної земельної ділянки між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 закінчувався 31 грудня 2019 року, проте протягом дії цього договору оренди землі, 11 червня 2017 року, ФГ «Агрофірма «Віктор» і ОСОБА_1 уклали інший договір оренди спірної земельної ділянки, чим порушили законні права добросовісного орендаря ТОВ «Садове» щодо права користування спірною земельною ділянкою.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ФГ «Агрофірма «Віктор» 15 грудня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ФГ «Агрофірма «Віктор», наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило:

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах;

- суд апеляційної інстанції без виходу у нарадчу кімнату, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 172/319/20 про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки від 01 серпня 2014 року;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази на підтвердження того, що позивач з 2007 року не обробляє спірну земельну ділянку, з цього часу не сплачував орендну плату та земельний податок, а також рішення у справі № 172/764/17;

- суд апеляційної інстанції встановив обставини перешкоджання ФГ «Агрофірма «Віктор» позивачу обробляти спірну земельну ділянку на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі припущень без підтвердження певними засобами доказування.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Садове» у лютому 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ФГ «Агрофірма «Віктор» залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 13 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ФГ «Агрофірма «Віктор».

Верховний Суд констатував, що наведений заявником довід про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки заявником не зазначено, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також заявником наведено довід про недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Втім, обов`язковою умовою для застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Зміст касаційної скарги не містить доводів касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а наведений заявником пункт 3 наведеної норми процесуального закону Верховний Суд визнав необґрунтованим.

За наведених обставин Верховний Суд не враховував під час відкриття касаційного провадження у цій справі, наведені заявником підстави касаційного оскарження, які на його переконання відповідають пункту 3 частини другої статті 389 та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України з урахуванням наведених ФГ «Агрофірма «Віктор» обґрунтувань таких підстав касаційного оскарження:

- суд апеляційної інстанції без виходу у нарадчу кімнату, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 172/319/20 про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки від 01 серпня 2014 року;

- суд апеляційної інстанції встановив обставини перешкоджання ФГ «Агрофірма «Віктор» позивачу обробляти спірну земельну ділянку на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі припущень без підтвердження певними засобами доказування.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 липня 2007 року ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор» уклали договір оренди земельної ділянки, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Васильківської селищної ради Дніпропетровської області строком на 5 років, який зареєстровано у Васильківському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27 березня 2008 року.

19 червня 2012 року ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор» уклали додаткову угоду до зазначеного договору оренди земельної ділянки, державну реєстрацію якої здійснено у Відділі Держкомзему у Васильківському районі 21 грудня 2012 року, за № 122075514002986. Відповідно до умов цієї додаткової угоди строк дії договору збільшувався до 10 років, а також внесено зміни до окремих інших розділів цієї угоди у зв`язку зі змінами законодавства.

ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В. 11 червня 2014 року.

01 серпня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Садове» договір оренди землі, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0194, строком на 5 років до 31 грудня 2019 року. Право оренди за ТОВ «Садове» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 26 серпня 2014 року.

20 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ «Садове» уклали додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, відповідно до умов якої сторони досягли згоди викласти пункт 1.2 у такій редакції: «В оренду передається земельна ділянка № 1082, загальною площею 4, 726 га, у тому числі рілля 4, 726 га. Кадастровий номер земельної ділянки - 1220755100:02:003:0094».

11 червня 2017 року ОСОБА_1 та ФГ «Агрофірма «Віктор» уклали договір оренди землі, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, зі строком дії - до 31 грудня 2027 року з правом пролонгації.

Також суди встановили, що 04 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове» укладено договір оренди землі, площею 4, 726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, строком на 7 років. Рішенням державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Чміль І. Б. від 23 травня 2019 року № 41235448 проведено державну реєстрацію іншого речового права - права оренди зазначеної земельної ділянки, реєстраційний номер 382197012207.

Наказом від 06 липня 2018 року № 2292/5 Міністерство юстиції України задовольнило скаргу ФГ «Агрофірма «Віктор» від 31 травня 2018 року, скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2018 року № 41235448, прийняте державним реєстратором Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Чміль І. Б., та внесло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право оренди, який раніше внесений на підставі цього рішення.

13 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький С. І. зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди спірної земельної ділянки за ФГ «Агрофірма «Віктор» на підставі договору оренди від 11 червня 2017 року.

Також у справі, що переглядається, суди встановили, що рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року у іншій справі № 172/764/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні позову ФГ «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , ТОВ «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «Садове» до ОСОБА_1 , ФГ «Агрофірма «Віктор», третя особа - Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною задоволено. Суд визнав недійсною додаткову угоду від 19 червня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор».

Під час розгляду справи № 172/764/17 суди встановили, що предметом спору є одна і та ж сама земельна ділянка, незважаючи на помилку нотаріуса у зазначенні однієї цифри кадастрового номеру, що потягло за собою помилку в зазначенні кадастрового номера земельної ділянки у договорі оренди землі, укладеного з ТОВ «Садове».

Договір оренди землі від 01 липня 2007 року, укладений між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 , державну реєстрацію якого здійснено 27 березня 2008 року, припинив свою дію 27 березня 2013 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Додаткову угоду від 19 червня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року підписано від імені власника земельної ділянки її сестрою ОСОБА_3 , яка на момент підписання цієї угоди не мала на це будь-яких повноважень.

ОСОБА_1 , яка стала власником спірної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 червня 2014 року, розпорядилася на власний розсуд своєю власністю та 01 серпня 2014 року уклала договір оренди землі з ТОВ «Садове», право оренди за яким зареєстровано 26 серпня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Право, застосоване судом

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував, що рішенням у справі № 172/764/17, що набрало законної сили, встановлено такі преюдиційні факти, які не підлягають доказуванню у цій справі: строк дії договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор», сплинув 27 березня 2013 року; додаткова угода від 19 червня 2012 року до зазначеного договору оренди є недійсною; договір оренди від 01 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове», право оренди за яким зареєстровано 26 серпня 2014 рокуза номером 15361742,є правомірним та чинним.

За умовами пункту 2.1 договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове», договір укладено на 5 років та (з урахуванням ротації культур) договір оренди є чинним до 31 грудня останнього року оренди. Отже, строк дії зазначеного договору оренди був чинним до 31 грудня 2019 року.

Водночас, в період дії договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове», 11 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Агрофірма «Віктор» укладено договір оренди спірної земельної ділянки, право оренди за яким зареєстровано 13 липня 2018 року.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що оспорюваний договір оренди суперечить вимогам статті 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним, оскільки порушує права ТОВ «Садове» як належногоорендаря спірної земельної ділянки.

Виконуючи приписи частини першої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

В ухвалі від 13 січня 2022 року про відкриття касаційного провадження у справі Верховний Суд визнав неналежно викладеним і безмотивно обґрунтованим довід касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), оскільки заявник не зазначив, щодо якої саме норми права не сформульований (відсутній) висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ФГ «Агрофірма «Віктор» не містить доводів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

З наведених підстав, Верховний Суд визнав необґрунтованим довід касаційної скарги про недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), оскільки обов`язковою умовою для застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

У справі, що переглядається, касаційне провадження відкрите на підставі пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме в межах доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції без виходу у нарадчу кімнату, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та встановив обставини на підставі недопустимих доказів.

Щодо доводу касаційної скарги, передбаченого у пункті 3 частини третьої статті 411 ЦПК України про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 261 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 261 ЦПК України з питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

ФГ «Агрофірма «Віктор» 17 листопада 2021 року подало до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення Верховним Судом постанови у справі № 172/319/20 за позовом ФГ «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , ТОВ «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року.

Протокольною ухвалою від 17 листопада 2021 року Дніпровський апеляційний суд відмовив в задоволенні клопотання ФГ «Агрофірма «Віктор» про зупинення провадження у справі, що переглядається, з тих підстав, що вирішення Верховним Судом справи № 172/319/20 не перешкоджає розгляду цієї справи, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі не повинне призводити до необґрунтованого затягування розгляду справи.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року зроблено висновок, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

З врахуванням вимог закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду потрібно у кожному конкретному випадку з`ясовувати, яким чином справа, яка розглядається, пов`язана зі справою, що є на розгляді іншого суду, та чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, нагальна потреба в зупиненні провадження у справі виникає у разі, якщо неможливо постановити рішення у певній справі до ухвалення судового рішення в іншій. Тобто між справами, що одночасно розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Водночас, варто враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предметом спору у справі, що переглядається, є договір оренди земельної ділянки від 11 червня 2017 року, укладений між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 , а також державна реєстрація права оренди, здійснена приватним нотаріусом 09 серпня 2018 року.

У справі № 172/319/20, до ухвалення Верховним Судом постанови в якій заявник просив зупинити провадження у справі, що переглядається, предметом спору був договір оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 ФГ «Агрофірма «Віктор» обґрунтовувало вимоги позову тим, що оспорюваний договір є фіктивним та просило визнати недійсним зазначений договір на підставі статті 234 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Правомірність договору оренди спірної земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, укладеного між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , вже була предметом дослідження в справі № 172/764/17, в якій рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, встановлено, що договір оренди від 01 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове», право оренди за яким зареєстровано 26 серпня 2014 року за номером 15361742, є правомірним та чинним.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, сама лише взаємна пов`язаність справ ще не підтверджує та не доводить неможливість розгляду цієї справи до ухвалення рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 172/319/20 апеляційний суд мав достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи № 172/1195/19.

Додатково враховано, що за пунктом 6 частини першої статті 261 ЦПК України провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

У справі № 172/319/20, до ухвалення Верховним Судом постанови в якій заявник просив зупинити провадження у справі, що переглядається, рішенням від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, Васильківський районний суд Дніпропетровської області відмовив ФГ «Агрофірма «Віктор» у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 11 червня 2017 року, укладеного між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 .

Підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі, оскільки ці рішення вже набрали законної сили з дня постановлення апеляційним судом постанови від 11 серпня 2021 року, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17 (провадження № 61-612св17), від 17 квітня 2019 року у справі № 752/1914/16-ц (провадження № 61-49105св18).

Також Суд врахував, що постановою від 10 травня 2022 року у справі № 172/319/20 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФГ «Агрофірма «Віктор» без задоволення, а рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року - без змін.

Оскільки підстав для зупинення провадження у справі не було, тому постановлення апеляційним судом протокольної ухвали про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі без виходу до нарадчої кімнати, не порушило права ФГ «Агрофірма «Віктор».

Щодо доводу касаційної скарги, передбаченого у пункті 4 частини третьої статті 411 ЦПК України про встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають істотне значення, а саме, що ФГ «Агрофірма «Віктор» перешкоджало ТОВ «Садове» обробляти спірну земельну ділянку, на підставі недопустимих доказів

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що дія договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Агрофірма «Віктор», не порушує права ТОВ «Садове» на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції зазначив, що з моменту укладення та реєстрації договору оренди спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове» - останнє не мало можливості приступити до обробітку спірної земельної ділянки, оскільки ФГ «Агрофірма «Віктор» перешкоджало у такій діяльності, що ним не спростовано.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що укладення оспорюваного правочину під час дії договору оренди землі від 01 серпня 2014 року підтверджує факт порушення законних прав ТОВ «Садове» як добросовісного орендаря на користування спірною земельною ділянкою.

Суд касаційної інстанції вважає, що встановлення обставин щодо перешкоджання позивачу ФГ «Агрофірма «Віктор» обробляти спірну земельну ділянку не є потрібним та не входить в перелік правових питань, які підлягають з`ясуванню під час вирішення спору про визнання недійсним договору оренди землі від 11 червня 2017 року, укладеного між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1

Верховний Суд враховує, що суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним обставинам виключно на виконання обов`язку щодо надання відповіді на кожен аргумент апеляційної скарги ФГ «Агрофірма «Віктор».

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Додатково враховано, що судовими рішеннями у справі № 172/319/20 за позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 11 червня 2017 року, укладеного між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 встановлено, що ТОВ «Садове» неодноразово зверталося до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема з позовами до ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі недійсними, оскільки ФГ «Агрофірма «Віктор» перешкоджало ТОВ «Садове» у здійсненні своїх прав та обов`язків як орендаря за договором оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «Садове» не мало можливості приступити до обробітку спірної земельної ділянки, оскільки ФГ «Агрофірма «Віктор» перешкоджало у такій діяльності, не є припущенням. Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та зводяться до вимоги про здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак