Рішення

від 07.09.2022 по справі 509/5940/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5940/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ :

27 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому зазначила, що у шлюбі з відповідачем, зареєстрованим 01.10.2016 р. та розірваним заочним рішенням Любашівського райсуду Одеської області від 18.07.2018 р., народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу з відповідачем (батьком дитини) постійно проживає разом з нею, на утримання якого вона просила суд, стягнути з відповідача на свою користь аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати звернення з позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на мінливість та нерегулярність матеріального утримання відповідачем свого малолітнього сина, яке відбувається за його бажанням та розміром, хоча має таку можливість, оскільки є здоровим, працездатним, маючи стабільну роботу начальника управління добрив та насіння в АП «Агросем», а тому здатний та зобов`язаний утримувати свого малолітнього сина, якому потрібне нормальне повноцінне харчування, одяг, ліки, іграшки та багато інших речей, потрібних дитині для належного забезпечення життя, фізичного, соціального та духовного розвитку та навчання, чим вона самостійно не може забезпечити свого хворого малолітнього сина у зв`язку з необхідністю догляду за ним, та якому з народження був встановлений діагноз «дитячий аутизм з якісними порушеннями соціальної реципрокності і комунікації, перцепторними порушеннями і стереотипними формами поведінки, порушення активності і уваги, диспраксичними і дизартричними порушеннями, розладом рецептивно-експресивної мови, легкої когнитивної недостатності», що потребує постійного лікування та відвідування занять з вчителем-дефектологом та необхідністю навчання сина у спеціалізованому приватному дошкільному закладі з відповідними фахівцями, вартість якого щомісячно становить 17000 грн.

В судове засідання позивачка та її представниця не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, особисто під розписку, надавши до суду письмову заяву, в якій представниця позивачки повністю підтримала позовні вимоги, які просила задовольнити та слухати справу за їхньою відсутностю (а.с. 201,209).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення та відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», причини нявки суду не повідомив, надіславши до суду письмовий відзив на позов, в якому визнав позов частково на суму аліментів у розмірі 1/5 частини всіх своїх доходів, але менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, мотивуючи це завищеними позовними вимогами, а також наявністю у нього утриманців сина від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та батьків-пенсіонерів, один з яких інвалідом ІІ-ої групи загального захворювання, які потребують від нього матеріальної допомоги та постійного догляду (а.с. 35-42,65,120,132,133,190,202,203).

Дослідивши письмові матеріали справи та додатково витребувані судом докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності з ч. 2 та 3 ст. 157 СК України, той з батьків хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить - розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Одночасно,стаття 183СК Українизазначає частка заробітку(доходу)матері,батька,яка будестягуватися якаліменти надитину,визначається судом.Якщо стягуютьсяаліменти надвох ібільше дітей,суд визначаєєдину часткувід заробітку(доходу)матері,батька наїх утримання,яка будестягуватися додосягнення найстаршоюдитиною повноліття.Якщо післядосягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно достатті 9Конвенції проправа дитинивід 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 ЄКПЛ зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України № 63566/00, п. 23 ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Суд встановив, що у шлюбі сторін, зареєстрованим 01.10.2016 р. та розірваним заочним рішенням Любашівського райсуду Одеської області від 18.07.2018 р., у позивачки та відпвідача народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу сторін, постійно проживає разом з позивачкою (а.с. 15-20).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка посилається на мінливість та нерегулярність матеріального утримання відповідачем (батьком дитини) їхнього малолітнього сина, яке відбувається виключно за бажанням відповідача, розміром та часом, обраним відповідачем, хоча відповідач має можливість утримувати сина, оскільки є здоровим, працездатним, маючи стабільну роботу начальника управління добрив та насіння в АП «Агросем» та відповідний дохід, а тому здатний та зобов`язаний утримувати свого малолітнього сина, якому потрібне нормальне повноцінне харчування, одяг, ліки, іграшки та багато інших речей, потрібних дитині для належного забезпечення життя, фізичного, соціального та духовного розвитку та навчання, чим вона самостійно не може забезпечити свого хворого малолітнього сина у зв`язку з необхідністю догляду за ним, беручи до уваги те, що з народження малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був встановлений діагноз «дитячий аутизм з якісними порушеннями соціальної реципрокності і комунікації, перцепторними порушеннями і стереотипними формами поведінки, порушення активності і уваги, диспраксичними і дизартричними порушеннями, розладом рецептивно-експресивної мови, легкої когнитивної недостатності», що потребує постійного лікування та відвідування занять з вчителем-дефектологом та необхідністю навчання сина у спеціалізованому приватному дошкільному закладі з відповідними фахівцями, вартість якого щомісячно становить 17000 грн. (а.с. 21-29).

З витребуваних за клопотанням представниці позивачки документів, судом вбачається, що відповідач є заможною людиною з достатнім стабільним доходом, статками та наявністю нерухомого майна, періодично перетинаючи Державний кордон для відпочинку за напрямками «Київ-Шарм Ель Шейх», «Київ-Анталія» та у зворотному напрямку (а.с. 68-73,78,80,91,147-165,170-188,206).

Суд, частково бере до уваги позицію відповідача, викладену у письмовому відзиві на позов, в якому він частково визнаючи позов, вказує на наявність у нього утриманців сина від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та батьків-пенсіонерів, один з яких інвалідом ІІ-ої групи загального захворювання (а.с. 39-41).

Однак суд критично відноситься до тверджень відповідача про те, що він утримує свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також те, що його батькам-пенсіонерам, один з яких інвалідом ІІ-ої групи загального захворювання, потрібна від нього матеріальна допомога та постійний догляд, враховуючи відсутність належних та документальних доказів, передбачених ст.ст. 76-83 ЦПК України щодо утримання сина від попереднього шлюбу та надання батькам матеріальної допомоги та постійного догляду, так як вказане спростовується документальними доказами постійного працевлаштування обох батьків відповідача у ТОВ «Юсалвія» (мати - на посаді лаборанта хімічного аналізу та батька на посаді головного агронома ТОВ «Юсалвія») та отриманням кожним з них стабільного доходу, які на праві власності володіють нерухомим та рухомим майном, що свідчить про їхню фінансову спроможність утримувати себе самостійно та власний кошт (а.с. 97-98,101-107).

Вищевказане свідчить про фінансову можливість відповідача сплачувати аліменти на свою дитину.

Статтею 185 СК України передбачено той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), розмір яких, у разі спору, визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення, а саме : стан здоров?я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей і т.і.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши справу № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) у своїй Постанові від 08.12.2021 р. підкреслив, що виходячи з аналізустатті 185 СК України- додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини та не відносяться до основних витрат, які батьки несуть на утримання дитини за рахунок отриманих аліментів, оскільки останні викликані особливими обставинами - хворобами дитини.

Як зазначив Верховнии? Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 26.08.2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19) - особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Отже, з аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять :

а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі, б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками, в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там), г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами). Батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на свою дитину, лише при обов`язковій умові, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо. Цей перелік не є вичерпним сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання.

Якщо розмір аліментів, які сплачує боржник, не покриває половини витрат на оплату матеріальних потреб дитини, то слід звертатися до суду із заявою про збільшення розміру аліментів, а не про стягнення додаткових витрат на дитину.

Більш того, при подачі позову про стягнення додаткових витрат на дитину судовий збір не сплачується.

Для задоволенняданої категоріїспорів особливоважливим єте,щоб сторонанадала неззаперечнідокази напідтвердження додатковихвитрат.

Враховуючи приписи норм Закону та практики ВС, суд дійшов висновку, що підстави для обґрунтування позовних вимог щодо стягнення аліментів з відповідача саме у розмірі 1/3 частини, вказані у позові мотивовані додатковими витратами на хвору дитини, що є предметом іншого (окремого) позову та невідносяться доосновних витрат(аліментів),які батькинесуть наутримання дитиниза рахунокотриманих аліментів,оскільки останнівикликані особливимиобставинами -хворобами дитини,а томупозов вцій частиніналежить задовольнитичастково,стягнувши звідповідача накористь позивачкина утриманнямалолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти урозмірі 1/4частини відусіх видівйого доходівщомісячно,до досягненнядитиною повноліття,тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ,але неменше прожитковогомінімуму длядитини відповідноговіку,враховуючи достатність заробітку (доходу) відповідача, як платника аліментів.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з підстав, описаних в мотивувальній частині рішення зі стягненням з відповідача в порядку ст. 141 ЦПК України в дохід держави судового збору у розмірі 992,40 грн. за розгляд судом позовних вимог про стягнення аліментів, від сплати якого позивачка звільнена в порядку ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 150,160,161,180-183,185,191 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково ;

2.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

3.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць ;

4.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) в дохід держави суму судового збору за розгляд судом позовних вимог про стягнення аліментів в сумі 992,40 грн. ;

5.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 08.09.2022 р.

Суддя Гандзій Д.М.