Постанова

від 07.09.2022 по справі 144/868/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/868/21

Провадження № 22-ц/801/1550/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 рокуСправа № 144/868/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Г. Є.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство «ЗІС»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 144/868/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Довгалюк Л. В., повний текст якого складено 14 липня 2022 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «ЗІС» (далі ПП «ЗІС») про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,1814 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0031, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

19 квітня 2006 року між сторонами укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, про що в державному реєстрі було вчинено запис

09 серпня 2006 року за № 040685000455.

04 травня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду, якою продовжено дію договору до 2025 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови договору, систематично не сплачує орендну плату, ОСОБА_1 просив достроково розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 2,1814 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0031, яка знаходиться на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, укладений 19 квітня 2006 року між ним та Приватним підприємством «ЗІС», зареєстрований у Теплицькому регіональному відділення Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 040685000455.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 29 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач своєю поведінкою фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору оренди, а саме отримувати від ПП «ЗІС» орендну плату в розмірі, визначеному договором оренди землі та змінами до нього. ПП «ЗІС» не могло самостійно, без врахування позиції орендодавця, вирішувати питання про зарахування орендної плати в грошовій формі, оскільки договір передбачає альтернативні варіанти сплати орендної плати без зазначення переважного права орендодавця обирати форму виплати орендної плати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В.,

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 01 вересня 2022 року о 09:00 год з повідомленням сторін.

01 вересня 2022 року розгляд справи відкладено на 08 вересня 2022 року о 09:30 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач жодних дій спрямованих на відмову від договору не вчиняв, а лише вимагав його виконання. Проте відповідач не виплатив орендну плату з 2018 по 2020 рік.

ПП «ЗІС» мало кілька варіантів виконати обов`язок зі сплати орендних платежів за спірний період (2018-2020 роки), зокрема: готівковими коштами за місцем проживання позивача, направленням орендної плати переказом через відділення АТ «Укрпошта» або внесенням коштів на депозитний рахунок нотаріуса, однак не скористалось цим.

Указує, що ПП «ЗІС» безпідставно не виплачувало кошти за оренду землі, у зв`язку з чим орендодавець не отримав всього чого очікував за договором оренди землі впродовж трьох років, тоді як орендар безперешкодно та безоплатно користувався земельною ділянкою належною позивачу.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «ЗІС» зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно встановив, що підприємство вживало заходів для виплати орендної плати, однак позивач відмовлявся її отримувати.

Указує на необґрунтованість мотивів викладених в апеляційній скарзі заявника.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності від 17 березня 2005 року серії ЯА № 104675 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Петрашківської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП«ЗІС»укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,1814 га терміном на 10 років, який зареєстрований 09 серпня 2006 року у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 040685000455.

Пунктами 9, 11 зазначеного договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 422,45 грн, або продукцією на дану суму, якщо зерном, то не менше п`яти центнерів. Орендна плата вноситься один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 25 грудня.

Пунктом 36 укладеного між сторонами договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

07 травня 2010 року до договору оренди внесені зміни в частині строку дії договору, зокрема, змінено строк дії договору - до 2025 року та змінено пункт 9 договору в частині розміру сплати орендної плати, яка має вноситись орендарем в грошовій формі в розмірі 1 059,86 грн, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вказані зміни до договору зареєстровані у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 12 травня 2010 року за № 041005900208.

Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків слідує, що ОСОБА_1 в 2018-2020 роках нараховувалась орендна плата від ПП «ЗІС», однак не була виплачена.

ПП «ЗІС» надсилались на адресу ОСОБА_1 листи з запрошенням отримати орендну плату, а також направлялась орендна плата поштовим переказом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Аналогічне положення закріплено у пункті 36 договору, укладеного між сторонами.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено наступний висновок:

«підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»

Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-6262св21).

Внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов`язком боржника. Не скориставшись своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса ПП «ЗІС» не може вважатись таким, що порушило зобов`язання, а отже, несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідачем протягом 2018-2020 років не сплачувалась орендна плата.

Заперечуючи проти позову, ПП«ЗІС»посилалось на те, що ОСОБА_1 у 2018 - 2020 роках за отриманням орендної плати до приміщення підприємства не з`являвся.

Колегія суддів вважає, що надані відповідачем у якості доказу рекомендовані листи-повідомлення про нарахування орендної плати ОСОБА_1 свідчать про те, що ПП «ЗІС» докладало зусилля для здійснення виплати орендної плати орендодавцю.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги показання свідків, допитаних при розгляді справи в суді першої інстанції, які показали, що працівники ПП «ЗІС», а саме: бухгалтер-обліковець та завскладом, особисто повідомляли ОСОБА_1 про дату, час та місце виплати орендної плати, однак останній відмовлявся від її отримання.

Ба більше, позовних вимог про стягнення орендної плати ОСОБА_1 не заявляв.

Установивши, що орендар вжив заходів щодо виплати орендної плати шляхом здійснення поштового переказу, направляв орендодавцю листи-повідомлення про її нарахування за 2018-2020 роки та про можливі варіанти отримання такої плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі. Відмова орендодавця від отримання орендної плати не є підставою для розірвання договору оренди, як за змістом наведених вище норми матеріального права, так і за умовами укладеного між сторонами правочину.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПП «ЗІС» мало кілька варіантів виконання взятих на себе зобов`язань зі сплати орендних платежів у спірному періоді, зокрема: за місцем проживання орендодавця, шляхом направлення орендної плати переказом на відділення АТ «Укрпошта», внесенням коштів на депозитний рахунок нотаріуса, не можуть бути прийняті до уваги, з наступних підстав.

Так, внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса не є обов`язком орендаря, а в розуміння статті 537 ЦК України регламентує лише можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Щодо направлення орендної плати переказом на відділення АТ «Укрпошта», то ОСОБА_1 відмовлявся як від отримання нарахованих йому коштів за орендну плату у формі грошових переказів, так і від листів адресованих ПП «ЗІС».

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги докази про сплату орендної плати ПП «ЗІС» за 2015-2017 роки, а не за період 2018-2020 роки не заслуговують на увагу.

Так, відповідачем надано опис поштового вкладення до листа про запрошення ОСОБА_2 отримати орендну плату за 2015-2018 роки (а.с.79), список №4 про поштовий переказ орендної плати, зокрема і ОСОБА_1 від 15 грудня 2020 року у сумі 2245,54 грн (а.с.80-82).

Указані обставини спростовують доводи позивача про те, що ПП «ЗІС» не вживало заходів спрямованих на виплату орендної плати.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: Т. О. Денишенко

В. В. Оніщук