Постанова

від 06.09.2022 по справі 953/5625/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/5625/20 Номер провадження 22-ц/814/1323/22Головуючий у 1-й інстанції Зуб Г.А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Коротун І.В.

учасники справи:

представник відповідача адвокат Данько Л.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Шевцова Олександра Анатолійовича

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2021 року, ухвалене суддею Зуб Г.А., повний текст рішення складено 21 грудня 2021 року

у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, Харківська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

08 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, Харківська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, в якому з урахуванням уточнень, просила суд визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу житлового будинку «З-2» за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. за №4076; скасувати рішення, індексний № 47729842, від 11.07.2019 року державного реєстратора Луценко П.Г. КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок літ. «Ж-2», загальною площею 289,5 кв.м., житловою площею 135,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна у вигляді житлового будинку «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельних ділянок з кадастровим №6310136600:08:001:0188 за адресою: АДРЕСА_1 та з кадастровим № 6310136600:08:001:0189 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2008 році між позивачем, відповідачем ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було досягнуто домовленості про створення об`єктів нерухомого майна у вигляді житлових будинків за рахунок спільних коштів вищевказаних осіб. На підставі досягнутих домовленостей вказаними особами було прийнято рішення про купівлю житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , вартість яких склала 210 000,00 доларів США. Для оплати вартості вищевказаних будинків вказаними особами були внесені кошти по 70 000,00 доларів США. За рахунок реконструкції домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 планувалося побудувати три окремі житлові будинки. Згідно усних домовленостей з метою більш спрощеного виконання процедури купівлі-продажу було прийнято рішення про оформлення договорів купівлі-продажу житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які гарантували, що після закінчення робіт вони здійснять відчуження будинку та земельної ділянки на користь позивача. Письмові угоди, в яких були б відображені дані домовленості, не складалися, оскільки учасники домовленостей були давніми знайомими, мали дружні відносини та довіряли один одному. Для оплати частини вартості житлових будинків позивач взяла у борг у ОСОБА_6 кошти у розмірі 200 000 доларів США під заставу будинку матері позивача. За вказаних обставин будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 були придбані за спільні кошти вказаних осіб. У подальшому з метою подальшої реконструкції та будівництва трьох житлових будинків до 2010 року тривала процедура оформлення права власності на земельні ділянки для обслуговування вказаних житлових будинків. У 2009 році було оформлене право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , якій присвоєно кадастровий номер 6310136600:08:001:0083. У цьому ж році було отримано право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 , якій присвоєно кадастровий номер 6310136600:08:01:0082. З 2009 року по 2013 рік позивачем на земельній ділянці з кадастровим № 6310136600:08:001:0083 виконані будівельні роботи, внаслідок яких побудовано два окремих житлових будинків, а саме частину будинку «З-2» та частину будинку «Ж-2», вказані частини будинку є єдиним об`єктом нерухомого майна, тобто позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було створено за спільні кошти об`єкт спільної сумісної власності, а тому позивач має права на рівну частину вказаного будинку. У подальшому позивач вимагала від ОСОБА_2 дотримання домовленостей та оформлення за позивачем прав на житловий будинок літ. «З-2», але остання заявила, що позивач повинна передати їй грошові кошти в сумі 200 000 доларів США та відмовилася від оформлення прав на вказане майно. У грудні 2014 року позивач звернулася до ОСОБА_3 з проханням позичити кошти в сумі 30 000 доларів США, які були позичені позивачу, на що позивач написала розписку про отримання нею 60000 доларів США у зв`язку з довірливими відносинами. Позивачем були повернуті кошти відповідачу ОСОБА_3 у розмірі 22 000 доларів США. Через деякий час позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 16.07.2019 року оформила договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання здійснила продаж спірного будинку ОСОБА_3 та частину земельної ділянки, з чим позивач не погоджується. ОСОБА_3 за будь-яких правових підстав здійснив незаконне виселення позивача та її матері з спірного будинку. Вказаний правочин позивач вважає вдаваним, а тому в силу ст. 235 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, Харківська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно - відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела наявність у неї права спільної часткової або сумісної власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку. Відповідного вироку суду щодо шахрайських дій з боку відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду також не надано, як і існування усних домовленостей, які стосується нерухомого майна, що виходить за межі ст. 206 ЦК України. Розглядаючи доводи позивача про те, що житловий будинок літ. «З-2» з надвірними будівлями і спорудами не існував як окремий об`єкт права власності, а існував єдиний об`єкт нерухомого майна - житловий будинок «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами, спростовуються матеріалами справи та нормами законодавства. Свідоцтво про право власності від 10.09.2013 року, індексний номер 9164010, у якому зазначено об`єкт нерухомого майна житлові будинки літ. «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами, недійсним у судовому порядку не визнавалося. Доводи ОСОБА_1 про неправомірність спірного договору купівлі-продажу, оскільки він був укладений без її згоди як співвласника майна, судом оцінено критично. Станом на момент укладення спірного договору, за даними Державного реєстру речових прав житловий будинок і земельна ділянка були зареєстровані за ОСОБА_2 , що визнає і сама ОСОБА_1 , а тому згода останньої на вчинення вказаного правочину потрібна не була. За таким обставин суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_1 не надала достатніх та належних доказів недобросовісності дій ОСОБА_3 при придбанні житлового будинку та земельної ділянки. Зокрема, не надано доказів на підтвердження доводів позивача про те, що спірний договір є угодою, спрямованою на вимагання цивільного боргу у позивача, з метою примушування позивача до виконання необґрунтованих цивільно-правових зобов`язань та по, суті, є різновидом правочину, пов`язаного із забезпеченням виконання зобов`язання у вигляді застави. Крім цього, позивач не надала достатніх та належних доказів недобросовісності дій відповідача ОСОБА_3 при придбанні житлового будинку та земельної ділянки, не надано доказів на підтвердження доводів позивача про те, що спірний договір є угодою, спрямованою на вимагання цивільного боргу у позивача, з метою примушування позивача до виконання необгрунтованих цивільно-правових зобов`язань, та по суті є різновидом правочину пов`язаного із забезпеченням виконання зобов`язання у вигляді застави.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Шевцов О.А. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що житлові будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 були придбані за спільні кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . У період з 2009 по 2013 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:001:0083 виконанні будівельні роботи, в наслідок яких побудовано два окремих житлових будинків, за кошти ОСОБА_1 побудовано частину «З-2» , а за кошти ОСОБА_2 частину «Ж-2» будинку АДРЕСА_1 . Звертає увагу, що частини житлового будинку АДРЕСА_3 » мають окремі входи, власну групу основних та підсобних приміщень, але є єдиним об`єктом нерухомого майна. Таким чином, вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було створено за спільні кошти об`єкт спільної сумісної власності, частки кожної є рівними. У подальшому земельна ділянка кадастровим номером 6310136600:08:001:0083 була поділена на 2 окремі: з кадастровим номером 6310136600:08:001:0188 та присвоєно адресу АДРЕСА_1 та кадастровим номером 6310136600:08:001:0189, присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Крім того, дотримуючись первинних домовленостей між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 здійснила поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 на дві окремі земельні ділянки, які відповідно слугували заїздом до вказаних вище земельних ділянок. У подальшому ОСОБА_1 вимагала від ОСОБА_2 дотримання домовленостей та оформлення за нею прав на житловий будинок «З-2», але остання заявила, що для цього ОСОБА_1 повинна передати їй грошові кошти у розмірі 200000 доларів США та до теперішнього часу безпідставно відмовляється від оформлення прав на збудоване ОСОБА_1 нерухоме майно, яке вважає, юридично є частковою у спільній власності. Крім вказаних обставин справи, у 2014 році ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_3 з проханням позичити кошти у розмірі 30000 доларів США. 19 травня 2015 року під час передачі останньої суми грошових коштів ОСОБА_3 повідомив її, що у разі неповернення грошових коштів до 01.07.2015 року, вона повинна повернути борг з урахуванням 4% в місяць, а також для забезпечення повернення коштів вона повинна написати розписку про те, що отримала 60000 доларів США та відповідає за даним грошовим зобов`язанням власним будинком АДРЕСА_1 . Зазначає, що з урахуванням існування довірливих відносин між нею та ОСОБА_3 , вона власноручно написала розписку про отримання 60000 доларів США, але фактично грошові кошти в сумі 60000 доларів США ОСОБА_3 їй не передавав. З моменту отримання коштів у розмірі 30000 доларів США до теперішнього часу ОСОБА_1 повернуто ОСОБА_3 кошти у розмірі 22000 доларів США. Проте, ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_7 , діючи через представника ОСОБА_8 , 16.07.2019 року оформила договір купівлі-продажу, відповідно до якого продала у власність ОСОБА_3 житловий будинок «З-2» з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:08:001:0189. Вважає, що вказаний договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, оскільки юридично не існує такого окремого об`єкта нерухомого майна «З-2». При цьому, згідно запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 06.09.2013 року №2429323, вказаний запис стосується єдиного об`єкта нерухомого майна у вигляді житлового будинку «Ж-2» та «З-2». Дані обставини, свідчать про те, що предметом договору купівлі-продажу від 16 липня 2019 року є об`єкт нерухомого майна, право власності на який не було зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_2 . Вважає, що у даному випадку відбувся безпідставний незаконний поділ єдиного об`єкту нерухомого майна у вигляді житлового будинку «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на два окремі об`єкти. Незаконність присвоєння адреси також підтверджена під час розгляду справи поясненнями Харківської міської ради. Зазначає, що у даному випадку ОСОБА_2 здійснила реалізацію спільного майна без отримання згоди ОСОБА_1 , у зв`язку з чим є підстави для визнання даного правочину недійним. Крім того, вважає, що вказаний договір купівлі-продажу є удаваним правочином, тобто правочином, який вчинено сторонами для приховування договору застави (іпотеки).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися позивач, її представник адвокат Шевцов О.А., відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунальне підприємство «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Л.А., Харківська міська рада, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 29.08.2022 року судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на їх офіційні електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 197-201), заяв та клопотань від них про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановленихсудом першоїінстанції танеоспорених обставинвбачається,що відповідно до наданих копій договорів купівлі-продажу від 24.04.2008 року та 29.04.2008 року відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 придбали у власність будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14-17).

10.09.2013 року ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право власності на житлові будинку літ. «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 22).

16.07.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі продажу, за яким ОСОБА_2 передала у власність належний їй на праві власності, а ОСОБА_3 прийняв у власність житловий будинок літ. «З-2» з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0380 га, кадастровий номер якої 6310136600:08:001:0189, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 77-78).

Як випливає із змісту договору, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.11.2016 року за № 17707019, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 16.07.2019 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 109965926310. Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.09.2013р. за № 2429323, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 16.07.2019 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 153011063101 (т.1 а.с.77).

Як встановлено судом першої інстанції, зазначені фактичні обставини справи не є спірними. Зокрема, позивач не оспорює і не спростувала того факту, що станом на момент укладення спірного договору земельна ділянка та житловий будинок були зареєстровані за ОСОБА_2 .

На даний час між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли неприязні відносини.

Як встановив суд першої інстанції, позивач просить визнати спірний договір від 16.07.2019 року недійсним на підставі ст. 235 ЦК України, оскільки за усною домовленістю між позивачем, відповідачем ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були придбані будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за спільні кошти вказаних осіб та у подальшому здійснювалося будівництво трьох будинків, проте право власності за позивачем на спірне майно зареєстровано не було. Підставами для визнання правочину недійсним є те, що: - згоду на реалізацію будинку позивач не надавала, - будинок не є самостійним об`єктом власності, - є різновидом правочину, пов`язаного із забезпеченням зобов`язання у вигляді застави.

Допитана в якості свідка позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, що ними спільно у 2008 році були придбані земельні ділянки за спільні кошти, проте оформлені на позивача не були, та почалося будівництво будівників у 2013-2016 роках. Проте, у подальшому будинок позивача було переоформлено на ОСОБА_3 , ніякі письмові договори не укладалися, оскільки на той час необхідності у цьому не було.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 у судовому засіданні показав, що дійсно ними були придбані земельні ділянки, та земельна ділянку була оформлена на ОСОБА_2 , позивач з нею почали будувати будинки на вказаній земельній ділянці, всі домовленості щодо купівлі земельних ділянок були в усній формі.

При вирішенні спору, судом першої інстанції застосована постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі № 922/2416/17, в якій зазначено: 7.14. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). 7.15. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). 7.16. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Предметом даного спору є визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 16.07.2019 року житлового будинку «З-2» за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. за №4076; скасування рішення, індексний № 47729842, від 11.07.2019 року державного реєстратора Луценко П.Г. КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок літ. «Ж-2», загальною площею 289,5 кв.м., житловою площею 135,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна у вигляді житлового будинку «Ж-2» та «З-2» з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельних ділянок з кадастровим №6310136600:08:001:0188 за адресою: АДРЕСА_1 та з кадастровим № 6310136600:08:001:0189 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спірного договору від 16.07.2019 року, крім житлового будинку літ. «З-2», була і земельна ділянка площею 0,0380 га, кадастровий номер 6310136600:08:001:0189, відносно якої позивачем позовні вимоги не заявляються.

Судом першої інстанції правильно розмежовані предмет та підстави позовних вимог, правильно встановлено, що відсутні законні підстави для їх задоволення.

По справі вбачається, що позивачем не оскаржені правовстановлюючі документи, на підставі яких житловий будинок та земельна ділянка, які є предметом спірного договору, належали відповідачу ОСОБА_2 та відповідно були за нею зареєстровані 06.09.2013 року за № 2429323 та 24.11.2016 року за № 17707019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто з моменту реєстрації за ОСОБА_2 права приватної власності на житловий будинок позивач не заявляла про порушення свого права.

Позивач не є стороною спірного договору. Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно п.7 цієї ж постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За змістом позовних вимог підставами для визнання правочину недійсним позивач зазначає те, що юридично не існує окремого об`єкта нерухомого майна - житлового будинку літ. «З-2» з надвірними спорудами; цей об`єкт збудований за рахунок її коштів та коштів ОСОБА_2 , у зв`язку з чим є об`єктом спільної власності; спірний договір укладено з метою примушування її до виконання необгрунтованих цивільно-правових зобов`язань та по суті є різновидом правочину, пов`язаного із забезпеченням виконання зобов`язання у вигляді застави, при цьому, позивач посилається на вимоги ст. 235 ЦПК України та вказує, що договір купівлі-продажу житлового будинку «З-2» є удаваним правочином, тобто вчинений сторонами для приховування договору застави (іпотеки).

Перші дві підстави, вказані позивачем, за законом не є тими підставами, що тягнуть визнання правочину недійсним. Щодо удаваного правочину, то, як правильно встановив суд першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин щодо удаваного правочину.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивач у позові посилається на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 мала місце усна домовленість про поділ земельних ділянок, про відчуження їх частини на користь позивача та про спільне будівництво житлового будинку, проте, позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження такої домовленості, відсутній договір про спільну діяльність тощо.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно п.3ч.1ст.208ЦК Україниу письмовійформі належитьвчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було створено за спільні кошти об`єкт спільної сумісної власності, частка кожної є рівними, не заслуговують на увагу, оскільки стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, оскільки юридично не існує такого окремого об`єкта нерухомого майна «З-2», то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки право власності ОСОБА_2 на нього зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку ОСОБА_2 здійснила реалізацію спільного майна без отримання згоди ОСОБА_1 , у зв`язку з чим є підстави для визнання даного правочину недійним, то позивач не є власником цього майна і отримання її згоди не потрібно.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний договір купівлі-продажу є удаваним правочином, тобто правочином, який вчинено сторонами для приховування договору застави (іпотеки), також не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палатиз розглядуцивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевцова Олександра Анатолійовича - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2022 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов