Постанова

від 05.09.2022 по справі 761/33563/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/33563/20 головуючий у суді І інстанції: Пономаренко Н.В.

провадження №22-ц/824/7849/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Олійника В.І., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Череп Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Лігабізнесінформ» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Інформаційне агентство «Лігабізнесінформ» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Посилався на ті підстави, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем на веб - сайті «Ліга. Бізнес» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 / поширено недостовірну інформацію, а саме:

Фраза № 1: «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн»;

Фраза № 2: «ОСОБА_1 … потерял более 300 млн грн».

Зазначав, що вказана інформація була поширена ОСОБА_4 . Із прямим умислом, щоб завдати суттєвої шкоди діловій репутації позивачу, адже наведені в позові твердження не відповідають дійсності.

Вказує, що стверджуючи про те, що позивач нібито втратив 300 млн. грн. підприємства, відповідач фактично звинуватив його у вчиненні кримінального діяння, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Окремо зазначив, що недостовірна інформація була доведена до невизначеної кількості осіб, що склало у великого кола осіб негативний образ відносно позивача, поставила під сумів його сумлінність, добросовісність та законослухняність, як високопрофесійного менеджера у енергетичній сфері.

Розповсюдження відносно позивача неправдивої інформації, беззаперечно являється порушенням особистих немайнових прав позивача на повагу честі, гідності та ділової репутації, що також підтверджується висновком лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 25 серпня 2020 року.

Неправомірними діями відповідачі завдали позивачу моральну шкоду,яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед невизначеного кола осіб недостовірної інформації.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які і досі мають місце, оскільки позивач є видатним науковцем та відомим експертом у державному управлінні, має великий круг спілкування і поширена інформація суттєво вплинула на ставлення друзів, знайомих та партнерів до позивач, підірвала його авторитет та статус добропорядності.

З урахування вищезазначеного просив:

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 а саме: Фраза № 1: «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн»; Фраза № 2: «ОСОБА_1 … потерял более 300 млн грн».

- зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Інформаційне агентство «Лігабізнесінформ» спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: Фраза № 1: «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн»; Фраза № 2: «ОСОБА_1 … потерял более 300 млн грн», які були розповсюджені ІНФОРМАЦІЯ_2 у той же спосіб, в який ним було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті https://biz.liga.net/ в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти в сумі 140000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації;

- стягнути із відповідачів судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 травня 2022 року клопотання адвоката Кривомаз Ю.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 травня 2022 року в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 є публічною особою, не свідчить про можливість ОСОБА_2 поширювати про нього інформацію без урахування меж критики та наявності недостовірних фактичних тверджень.

Висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3004 від 25.08.2020, наданої позивачем на підтвердження того, що спірна фраза є фактичним твердженням негативного характеру, оцінено судом критично, оскільки докази його виконання спеціалізованою державною установою в матеріалах справи відсутні, а поняття «оціночні судження» та «недостовірність інформації» містяться у ст. 30 Закону України «Про інформацію», тому тлумачення цього поняття є питанням права, які суд вирішує самостійно під час розгляду справи по суті.

Вказує, що якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У поширеній спірній інформації, ОСОБА_2 зазначав, що «Я его уволил, потому что он "трейдер от Бога". Он умудрился потерять более 300 млн грн... У человека нет опыта работы в трейдинге... он ре шил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и "крышевал", когда этот "турист" потерял более 300 млн грн».

По-перше, така інформація є щонайменше негативною у відношенні до ОСОБА_1 ..

По-друге, висловлювання «...Он умудрился потерять более 300 млн грн... ОСОБА_1... этот "турист" потерял более 300 млн. грн» є стверджувальними і не містять жодних не лише обґрунтувань та доводів саме втрати ОСОБА_1 300 млн грн, коли він перебував на посаді керівника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг», але й роздумів щодо такого висновку.

По-третє, жодних позовів про стягнення збитків чи кримінальних проваджень щодо втрати чи неналежного використання ОСОБА_1 коштів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг» станом на сьогодні не існує.

По-четверте, всі угоди, які укладалися ОСОБА_1 на посаді керівника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг» були вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства та внутрішніх положень компанії.

Таким чином, висновки суду в оскаржуваному рішенні про те, що «інформація є нічим іншим як оціночними судженнями, які містять виключно критичну суб`єктивну думку ОСОБА_2 відносно особи та дій ОСОБА_1 » є такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 25.08.2020, відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, а тому він є належним доказом.

За вказаних обставин, ОСОБА_2 було порушено баланс між допустимістю широти критики та статусом особи, яка робила відповідні заяви (як публічна особа спеціаліст у відповідній галузі) та широти критики особи якої вона стосується (приватна, публічна чи політична особа) та баланс прав на свободу вираження поглядів та на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації, а також презумпцію невинуватості.

Звертає увагу, що судом першої інстанції взагалі не було досліджено статусу, в якому особа поширювала недостовірну інформацію.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, то представник ОСОБА_1 - адвокат Артюхов Д.С. зазначає, що висновок суду першої інстанції в частині задоволення клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, а розмір витрат завищеним, що не відповідає вимогам ст. 89, ч. 4 ст. 137 та ч. 2 ст. 141, ст. 263 ЦПК України та положенням ст. 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Вказує, що розмір витрат не співмірний з із витраченим часом та виконаними роботами, оскільки обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, який фактично зводиться до двох процесуальних документів та участі у судових засіданнях.

Судом помилково було враховано послуги надані за Актом прийому-передачі від 21.01.2022 на загальну суму 81770 грн (участь у судових засіданнях, консультування та юридичний супровід клієнта щодо підготовки заяви свідка, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка заперечення до відповіді на відзив), оскільки матеріали справи не містять доказів їх понесення ОСОБА_2 .

З урахуванням умов пунктів 5.6 та 5.7 Договору про надання правової допомоги між Адвокатським об`єднанням «КМ Партнери» та ОСОБА_2 від 27.10.2020 №2-1/50-2020 представник ОСОБА_2 міг посилатися на таку обставину лише до 04 лютого 2022 року, після вказаної дати, він мав надати або докази оплати наданої правової допомоги, або зазначити підстави відтермінування такої оплати.

Оскільки додаткове рішення ухвалено 03.05.2022, а за умовами договору останнім днем оплати за вказаним актом є 04 лютого 2022 року, то задоволення клопотання про відшкодування витрат, які підлягали сплаті до 04.02.2022, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, не може бути задоволено як витрати, що підлягають сплаті у майбутньому. Натомість вони могли бути підтверджені та задоволені лише, як вже понесені витрати.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішеня залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що сам зміст оспорюваної інформації, зазначеної позивачем у позові як висловлювання у вигляді «Фраза № 1», є власною думкою ОСОБА_2 , його оціночним судженням щодо дій та амбіцій позивача з використанням певних мовних порівнянь. Щодо поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про вчинення ним злочину відповідно ст. 367 КК України, то вказана фраза взагалі не містять жодних обвинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого ст. 367 КК України (службова недбалість). Наведені в інтерв`ю висновки підкреслюють суб`єктивність думки ОСОБА_2 , яка висловлена у формі оціночного судження. Наведена в позовних вимогах цитати взагалі не містять жодних фактичних даних, а є лише суб`єктивним аналізом і в певній мірі оцінкою висловлювань позивача у його виступі, який передував даному інтерв`ю відповідача, є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості конкретного твердження про вчинення конкретної дії позивачем. При цьому, як вже зазначалось, зміст вказаної в позові оспорюваної інформації не містить жодних тверджень про наявність в діях позивача складу злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України. Судом не встановлено, що зазначені у вказаній фразі оціночні критичні судження принижують честь, гідність позивача та мають негативний вплив на його ділову репутацію, в той час, як відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які мали місце у вказаному інтерв`ю з відповідачем. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін та загальний зміст публікації, оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, однак стилістика публікації в цій частині та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, тому суд прийшов до висновку, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому поширена інформація крім того, що являється оціночним судженням, також відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів. При цьому, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачами та зобов`язання її спростувати, також відсутні правові підстави і для задоволення похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що фактично судом враховано надані такі послуги як: підготовка та подання відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях, консультування та юридичний супровід клієнта щодо підготовки заяви свідка, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка заперечення до відповіді на відзив. Тому, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, ціну позову, категорію та значення справи для сторін, а також, що сума судових витрат, зазначених в актах вартість за весь перелік робіт - не є співмірними в розумінні ч.4 ст. 137 ЦПК України, а також враховуючи заяву позивача щодо судових витрат суд прийшов до висновку про часткове задоволення клопотання і стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн, що на думку суду є обґрунтованими, та відповідають принципу розумності, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Конституції Україникожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Судами установлено, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46,

08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

У рішенні від 07.02.2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський Суд з прав людини вказав, що «приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. (Рішення у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року).

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №761/38699/19 (провадження № 61-11006св21).

Встановлено, що в публікації від 04.06.2020 на вебсайті «Ліга. Бізнес» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , ТОВ «Інформаційне агентство «Лігабізнесінформ» опубліковано в статті (мовою оригіналу) «Блиц/ Войнушка в Нафтогазе, коррупционный слон и ОСОБА_3 . Блиц-интервью с ОСОБА_2», інтерв`ю відповідача ОСОБА_2 , в якій, серед іншого, зазначено: «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн».

Зміст вказаної публікації не містить висловлювання саме у представленій стороною позивача формі одного висловлювання, а саме Фрази № 2 «Волынец… потерял более 300 млн. грн.», яка, на думку позивача, є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню. Вказана фраза є частковим дублюванням інформації, наведеної у фразі № 1.

Згідно наданого позивачем висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3004 від 25.08.2020 року, який стосується однієї фрази із опублікованого інтерв`ю і яким визнано, що інформація «Я его уволил, потому что он «трейдер от Бога ». Он умудрился потерять более 300 млн грн за два месяца работы в Нафтогаз-Трейдинг. У человека нет опыта работы в трейдинге, у него два года опыта работы в туристическом агентстве. Конечно, ему не понравилось, что я его уволил, и он решил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и «крышевал», когда этот «турист» потерял более 300 млн грн» є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями і містять інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_1 (т.1 а.с. 57-71)

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не прийняття висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3004 від 25.08.2020 року, оскільки визначення поняття «оціночні судження», «недостовірність інформації» міститься у законі - статті 30 Закону України «Про інформацію», тому тлумачення цього поняття є питанням права, які суд вирішує самостійно під час розгляду справи по суті заявлених вимог.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що висловлювання у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 на вебсайті «Ліга.Бізнес» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_2 щодо зазначених в них обставин, тому такі судження не є недостовірною інформацією.

У даній справі, позивачем не доведено, що така інформація є твердженнями про факти, а не оціночними судженнями, а також не доведено протиправності дій ОСОБА_2 та відповідно порушення його особистих немайнових прав унаслідок поширення ОСОБА_2 спірної інформації.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо нього, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною, а тому похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 є публічною особою, не свідчить про можливість ОСОБА_2 поширювати про нього інформацію без урахування меж критики та наявності недостовірних фактичних тверджень, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивач є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачами стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб (постанова від 02 червня 2021 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження № 61-7708св19).

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3004 від 25.08.2020, наданої позивачем на підтвердження того, що спірна фраза є фактичним твердженням негативного характеру, оцінено судом критично, оскільки докази його виконання спеціалізованою державною установою в матеріалах справи відсутні, а поняття «оціночні судження» та «недостовірність інформації» містяться у ст. 30 Закону України «Про інформацію», тому тлумачення цього поняття є питанням права, які суд вирішує самостійно під час розгляду справи по суті. Також, що висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 25.08.2020, відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, а тому він є належним доказом, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у відповідності до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні, і відповідачами інших доказів на спростування своєї вини суду недано. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 (справа № 201/658/16-ц, провадження № 61-40389св18. Також, слід зазначити, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. У поширеній спірній інформації, ОСОБА_2 зазначав, що «Я его уволил, потому что он "трейдер от Бога". Он умудрился потерять более 300 млн грн... У человека нет опыта работы в трейдинге... он ре шил мне насолить, сыграв на подтанцовке у ОСОБА_3 . ОСОБА_1 - типичный ОСОБА_3 кадр, он же его назначал и "крышевал", когда этот "турист" потерял более 300 млн грн». По-перше, така інформація є щонайменше негативною у відношенні до ОСОБА_1 . По-друге, висловлювання «...Он умудрился потерять более 300 млн грн... ОСОБА_1... этот "турист" потерял более 300 млн. грн» є стверджувальними і не містять жодних не лише обґрунтувань та доводів саме втрати ОСОБА_1 300 млн грн, коли він перебував на посаді керівника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг», але й роздумів щодо такого висновку. По-третє, жодних позовів про стягнення збитків чи кримінальних проваджень щодо втрати чи неналежного використання ОСОБА_1 коштів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг» станом на сьогодні не існує. По-четверте, всі угоди, які укладалися ОСОБА_1 на посаді керівника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейтинг» були вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства та внутрішніх положень компанії, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки висловлювання стосовно позивача є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню. Спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження і зроблені ОСОБА_2 у формі міркувань, критики, оцінки дій позивача, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку, тому з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є його особистими суб`єктивними судженнями (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення). Крім того, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Щодо оскарження додаткового рішення, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсувати судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пп.34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п.95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України від «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України від «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного суду від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.

Встановлено, що поштовим відправленням від 27 січня 2022 року, в строки, визначені ч.8 ст.141 ЦПК України, стороною відповідача направлено до суду клопотання про залучення доказів, що підтверджують судових витрати, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи з додатками - копіями відповідних договорів, актів, тощо та доказами їх відправлення стороні позивача. Відповідач просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 184106,00 грн.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що ОСОБА_2 вже поніс та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвокатів в розмірі 116000,00 грн. (без ПДВ).

Відповідачес на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду копії наступних документів: Договір про надання правової допомоги між Адвокатським об`єднанням «КМ Партнери» та ОСОБА_2 від 27.10.2020 №2-1/50-2020 із зазначеням індивідуальних погодинних ставок адвокатів-учасників Об`єднання та їх помічників; додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги №2-1/50-2020 від 27.10.2020 року, Акти прийомки-передачі, рахунок-фактура №9 та витяг із карткового рахунку про оплату 102675,80 грн., Акт прийомки-передачі, рахунок-фактура №11 на суму 81770,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення дійшов вірного висновку про частковне задоволення клопотання та стягнення 8721,80 грн, виходячи з основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що не майнові права позивача не було порушено відповідачами.

Тобто, при вирішенні даного спору, суд першої інстанції вірно керувався положеннями ст. ст. 277, 302 ЦК України, ст. 30 ЗУ «Про інформацію» та ст. ст. 133, 137,141, 144, 270 ЦПК України, суд.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «08» вересня 2022 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіВ.І. Олійник О.І. Сліпченко