Постанова

від 06.09.2022 по справі 360/831/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа №360/831/19

адміністративне провадження № К/9901/27385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Мозаіка» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (колегія суддів: Ястребова Д.В., Компанієць І.Д., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом Приватного підприємства «Мозаіка» до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Луганській області №ЛГ60/324/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 14 лютого 2019 року про накладення штрафу в розмірі 625950,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року позов задоволено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 360/831/19 - скасовано.

У задоволенні позову Приватного підприємства «Мозаіка» до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції..

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач не уповноважений надавати оцінку цивільним правовідносинам, які склалися між позивачем та особами, які виконували роботи за договорами підряду. Вказує, що відповідач безпідставно визнав позивача винним у правопорушенні за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, що полягає у фактичному допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та наклав штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Також позивач посилається на порушення процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування), зокрема його проведення у позавстановлений строк та одночасне винесення припису про усунення порушення та постанови про накладення штрафу. Також вказує на мораторій на проведення перевірок суб`єктів господарювання, встановлений ст.3 Закону України від 02.09.2014 №1669 «Про тимчасові заходи на проведення антитерористичної операції».

Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2019 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить відмовити в її задоволенні.

У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що Приватне підприємство «Мозаіка» зареєстроване виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 17.03.1992, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 381 120 0000 000755, види діяльності, зокрема, 23.69 - виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу.

29.12.2018 до відповідача надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 29.12.2018 № 18254/04-03 з додатком, який містить інформацію щодо страхувальників, у яких застраховані особи виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами станом на 1 жовтня 2018 року.

Відповідно до підпункту 6 пункту 5 та пункту 10 Порядку № 295, статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України № 1985-ІV від 08 вересня 2004 року, на підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 29.12.2018 року № 18254/04-03 Головним управління Держпраці у Луганській області видано наказ від 21 січня 2019 року № 50 «Про проведення інспекційного відвідування ПП «Мозаіка», в якому зазначено строк проведення інспекційного відвідування з 21 січня 2019 по 22 січня 2019 року.

На підставі зазначеного наказу видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.01.2019 № 01-17/57.

21.01.2019 у зв`язку з неможливістю проведення інспекційного відвідування з причин створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, інспекторами праці винесено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 21.01.2019 № ЛГ60/324/НД та складено вимогу про надання документів від 21.01.2019 № ЛГ60/324/НД/ПД, згідно яких строк проведення інспекційного відвідування зупинено на три дні - до 24.01.2019.

Зазначений акт та вимога отримані позивачем 21.01.2019, ним не заперечується.

28.01.2019 інспектором праці ОСОБА_1 та інспектором праці Корінним В.В. за результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, № ЛГ60/324/НД/АВ (далі Акт від 28.01.2019.

Так, в ході інспекційного відвідування 28.01.2019 було встановлені що: в договорах підряду, укладених між директором ПП «Мозаіка» та п`ятьма особами ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) вбачаються ознаки трудових відносин в частині ознайомлення з правилами трудового розпорядку та колективним договором, визначення розміру заробітної плати тощо. Також трудові відносини вбачаються під час розрахунку з цими особами за виконану роботу, при веденні обліку робочого часу. Разом з цим, трудових договорів з цими особами не укладено, що є порушенням ч. 2 ст. 21 КЗпП;

2) П`ятеро осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) фактично допущені до роботи та працювали у ПП «Мозаіка» без укладення трудового договору, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП;

3) П`ятеро осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) фактично допущені до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП.

Цього ж дня, 28.01.2019 складено припис № ЛН60/324/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути порушення ч.1 ст.21, ч.1 ст.24, ч.3 ст.24 КЗпП та надалі постійно дотримуватись вимог чинного законодавства та протокол про адміністративне правопорушення № ЛГ60/324/АВ/П/ПТ, відповідно до якого ОСОБА_8 - директор ПП «Мозаіка» вчинила адміністративне правопорушення, яке виявлено 28 січня 2019 року за місцем провадження господарської діяльності та засвідчено актом інспекційного відвідування від 28.01.2019 № ЛГ60/324/НД/АВ.

06 лютого 2019 року Головне управління Держпраці у Луганській області склало повідомлення № 01-15/397 про розгляд справи про накладення штрафу, що відбудеться 14 лютого 2019 року, яке отримане директором ПП «Мозаіка» ОСОБА_8 07 лютого 2019 року.

14 лютого 2019 року відповідачем прийнято постанову № ЛГ60/324/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу на ПП «Мозаіка» у розмірі 625 950,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 15 лютого 2019 року у справі № 415/934/19 було встановлено допущене директором ПП «Мозаіка» ОСОБА_8 порушення вимог законодавства в частині недотримання вимог ст.ст. 21 ч. 1, 24 ч.1 КЗпП України, а саме - прийняття п`ятьох осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на роботу на підставі договорів підряду, котрі, маючи ознаки трудових відносин, повинні укладатися у формі - трудових договорів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не зайшов в діях позивача підстав для притягнення його до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, оскільки в даному випадку дійсно мала місце помилка в належному оформленні трудових відносин позивача з працівниками, яка усунута позивачем шляхом укладання строкових трудових договорів від 04.02.2019 з вказаними працівниками та поданням повідомлення до податкового органу про прийняття зазначених працівників на роботу та виходив з того, що на теперішній час триває антитерористична операція, тому у відповідача відсутні підстави для проведення перевірки позивача відповідно до ст.3 Закону №1669 внаслідок дії мораторію на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. Крім того, наявні порушення Порядку № 295, оскільки інспекційне відвідування та невиїзне інспектування є різними видами перевірок, отже акт інспекційного відвідування не може бути актом невиїзного інспектування одночасно. Також в порушення пунктів 19-20 Порядку акт складено після закінчення строку проведення перевірки, визначеного в направленні від 21.01.2019 року. У відповідача відсутні підстави, визначені пп.1 п.5 Порядку № 295, для проведення інспекційного відвідування, оскільки не надано заяв працівників про порушення стосовно них трудового законодавства, не зазначено про це і в наказі про проведення інспекційного відвідування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано порядок проведення інспекційного відвідування, яким встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем порушено вимоги ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску перелічених осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення; формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також вказав, що на час проведення інспекційного відвідування відповідачем були відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б обмежували повноваження інспекторів праці органів Держпраці, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин), покладені на них Порядком №295, та встановлювали мораторій на проведення інспекційних відвідувань.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Частиною 1 статті 265 Кодексу законів про працю України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Колегія суддів зазначає, що цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 по справі №0540/5987/18-а.

Судами встановлено, що ПП «Мозаіка» укладено договори підряду з громадянами ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Підрядчики зобов`язані виконувати роботу підсобного робочого в обсязі, встановленому замовником, що полягають в завантажуванні та розвантажуванні продукції.

Водночас судами встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, ведеться облік робочого часу цих працівників, визначені строки здійснення їм оплати за виконану роботу, працівники розписуються у платіжних відомостях за отримання заробітної плати.

Колегія суддів звертає увагу, що в договорі не зазначено, який результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено чіткого та вичерпного переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. З наведеного вбачається, що предметом цих договорів є постійний процес праці, а не її кінцевий результат.

Таким чином, робота перелічених працівників не є юридично самостійною, без визначення результату роботи, без конкретного обсягу роботи, вартості виконуваних робіт

Відтак, особи фактично були допущені до роботи та працювали у ПП «Мозаїка» без укладення трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Щодо одночасного винесення припису та постанови про накладення штрафу стосовно позивача, слід врахувати таке.

Підставою для винесення обох цих документів є акт перевірки, в якому фіксується факт наявності чи відсутності порушень з боку суб`єкта господарювання. При наявності порушень контролюючий орган виносить:

а) припис, в якому зазначаються скоєні суб`єктом господарювання порушення законодавства про працю та строки для усунення виявлених порушень;

б) постанову - яка є рішенням про притягнення суб`єкта господарювання до певного виду відповідальності та накладення на нього відповідних санкцій.

Відповідно до п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, дії посадових осіб Головного управління стосовно винесення припису та Постанови про накладення штрафу відповідають вимогам законодавства з питань праці.

Що стосується посилання працівників на порушення пунктів 19-20 Порядку, а саме складення акту після закінчення строку проведення перевірки та її проведення у позавстановлений строк, колегія суддів зазначає таке.

Судами встановлено, що 21.01.2019 було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та складена вимога про надання документів у строк до 24.01.2019, внаслідок чого строк проведення інспекційного відвідування було зупинено на три дні. Слід зазначити, що 26 та 27 січня 2019 року - вихідні дні, отже інспекційне відвідування було проведено 25 та 28 січня 2019, що не суперечить п. 10 Порядку № 295. Акт інспекційного відвідування складений 28.01.2019, тобто в останній день інспекційного відвідування, що відповідає пункту 20 Порядку № 295.

Позивач в обґрунтування касаційної скарги посилається на встановлення ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції мораторію на проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Натомість, суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «планові та позапланові перевірки» та «інспекційні відвідування та невиїзні інспектування» згідно з приписами чинного законодавства не є тотожними за своєю суттю та врегульовані різними нормативно-правовими актами.

Крім того, слід зазначити, що за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно з Порядком №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Тобто, перевірки є однією з форм планових та позапланових заходів і інспекційні відвідування також є однією з форм планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Своєю чергою, ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» введено мораторій саме на таку форму заходів державного нагляду (контролю) як перевірки, а не інспекційні відвідування.

Вказаний висновок застосовано Верховним Судом у постановах від 24.12.2019 у справі № 360/403/19, від 28.10.2021 у справі № 264/2279/18.

Також Верховний Суд враховує, що на час проведення перевірки відповідачем були відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б обмежували повноваження інспекторів праці органів Держпраці, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин), покладені на них Порядком №295, та встановлювали мораторій на проведення інспекційних відвідувань.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Мозаіка» залишити без задоволення.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук