Постанова

від 06.09.2022 по справі 2140/1938/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 2140/1938/18

адміністративне провадження № К/9901/13794/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року (суддя Хом`якова Л.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року (колегія суддів: Яковлєв О.В., Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі №2140/1938/18 за позовом Приватного підприємства "Майстер" до Міністерства інфраструктури України про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Майстер" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною відмову Міністерства інфраструктури України у надсиланні повідомлення та копій документів Приватного підприємства "Майстер" до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю Приватного підприємства "Майстер" до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, оформлену листами № 5272/18/10-18 від 18 травня 2018 року та № 7286/39/10-18 від 06 липня 2018 року; зобов`язати відповідача надіслати повідомлення та копії документів Приватного підприємства "Майстер" до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ для внесення даних про пункт технічного контролю приватного підприємства "Майстер" до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не є акредитованим суб`єктом у сфері випробувань, здійснення яких є необхідним для виконання обов`язкового технічного контролю транспортних засобів відповідно до Порядку №137. У свою чергу, як зазначає відповідач, атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" є обов`язковим документом, який подається до Мінінфраструктури, що передбачено пунктом 5 Порядку №317. Скаржник звертає увагу на те, що документом про акредитацію може бути виключно атестат про акредитацію на відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій». Таким чином, оскільки позивач не надав такого атестату, відповідач вказує на правомірність дій Мінінфраструктури у спірних правовідносинах. Також наводить доводи про те, що суди не дослідили всіх доказів по справі на підтвердження обставин щодо відповідності поданих позивачем документів Порядку №137 та Вимогам №710, хоч такі надавались до суду. Також відповідач вказує, що покладення судом на Мінінфраструктури обов`язку свідчить про втручання у дискреційні повноваження органу державної влади.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2019 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з метою включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, листом № 33 від 23 квітня 2018 року ПП "Майстер" надіслало до Міністерства інфраструктури України повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, в якому повідомило, що має відповідне устаткування та може проводити обов`язковий технічний контроль транспортних засобів певних категорій.

При цьому, до повідомлення додано пакет документів, а саме: атестат про акредитацію інспекційного органу приватного підприємства "Майстер" № 7С031 від 23 квітня 2018 на відповідність ДСТУ EN ISO/IEC 17020:2014 у сфері інспектування: проведення обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів, виданий Національним агентством з акредитації України відповідно до вимог ЗУ "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", паспорт, що містить інформацію про устаткування суб`єкта господарювання та персоналу, копію сфери акредитації, копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельною ділянкою та/або виробничими будівлями, завірені суб`єктом господарювання фотографії (загальний вигляд території з виробничим приміщенням, робочі місця з установленим обладнанням та вид обладнання місця прийому громадян).

Листом № 5272/18/10-18 від 18.05.2018 Міністерство інфраструктури України повідомило підприємство, що орган з оцінки відповідності повинен бути акредитованим Національним агентством з акредитації України і достатньо компетентним для забезпечення виконання встановлених вимог до технічного стану об`єкта діагностування у обсязі визначеному законодавством, зокрема, у сфері проведення обов`язкового технічного контролю, відповідно до Технологічних вимог до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу, затверджених наказом Мінінфраструктури від 15 лютого 2012 року № 106, Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого поставою КМУ від 30 січня 2012 року № 137 та Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

Вважаючи зазначений лист необґрунтованим з тих підстав, що відповідний атестат про акредитацію №70031 від 23 квітня 2018 року, виданий Національним агентством з акредитації України, надано разом з пакетом документів, ПП "Майстер" листом № 73 від 19 червня 2018 року повторно звернулось до Міністерства інфраструктури України з проханням розглянути Повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, в межах чинного законодавства.

Водночас листом № 7286/39/10-18 від 06 липня 2018 року Міністерство інфраструктури України повідомило підприємство про те, що за своїми характеристиками обладнання ПП "Майстер" не відповідає технологічним вимогам згідно з Єдиними вимогами до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1166, стосовно конкретних категорій, моделей транспортних засобів, на перевірку технічного стану яких суб`єкта господарювання акредитовано.

Вважаючи отриману відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що Міністерством протиправно не надіслано повідомлення ПП «Майстер» до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю ПП «Майстер» до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, оскільки ним подано необхідний пакет документів. Водночас, відмовивши листом від 06 липня 2018 року, відповідач не вказав, яке саме обладнання не відповідає технологічним вимогам.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 35 Закон України «Про дорожній рух» передбачено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Обов`язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137 затверджений Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (надалі по тексту - Порядок № 137)

Згідно з п. 1 Порядку № 137 цей порядок визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Відповідно до п. 2 Порядку № 137, виконавцем обов`язкового технічного контролю технічного стану транспортного засобу є юридична особа або фізична особа-підприємець, визначена, як суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу.

Так, згідно з п. 5 Порядку № 137, юридична особа або фізична особа-підприємець надсилає Мінінфраструктури повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів згідно з додатком 1, у разі, коли вона має: устаткування згідно з переліком обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, згідно з додатком 2; - атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»

Згідно з положеннями п. 6 Порядку № 137, Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі-підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710, з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа-підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Приписами п. 7 Порядку № 137, передбачено, що Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів вносить дані про пункт технічного контролю із зазначенням категорії і призначення транспортних засобів до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця.

Додаток 2 до Порядку № 137 передбачає перелік обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, який включає: підйомні пристрої транспортного засобу, його складових частин та (або) оглядова канава; - стенд для контролю характеристик гальмових систем, а у разі, коли неможливо застосувати метод стендових випробувань через особливості конструкції транспортного засобу, - атестована ділянка дороги для дорожніх випробувань гальмових систем; - пристрій для визначення вагового навантаження на вісь, якщо він не є складовою стенда для контролю характеристик гальмових систем; - вимірювач частоти обертання колінчастого вала двигуна; - пристрій для вимірювання та регулювання тиску повітря в пневматичних гальмових системах та пневматичних шинах; пристрої для вимірювання висоти рисунка протектора шин; - прилад для вимірювання кутів нахилу променів, світлорозподілу, сили світла фар; пристрій для регульованого натиску на механізм управління інерційною гальмовою системою причепа; - багатоканальний газоаналізатор або газоаналізатори нормованих викидів у спалинах двигунів з іскровим запалюванням;- димомір; - прилад для вимірювання коефіцієнта світлопропускання стекол; - електронний детектор для перевірки наявності витоку газу із системи газобалонного обладнання;- засоби вимірювальної техніки для контролю за лінійними розмірами відповідно до застосовуваних методів контролю.

Вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методики такої перевірки, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України 26.11.2012 року № 710 (далі - Вимоги № 710), розроблено відповідно до міжнародних договорів України, Закону України "Про автомобільний транспорт", постанов Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1166 "Про єдині вимоги до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються", від 30 січня 2012 року № 137 "Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу".

Ці Вимоги застосовуються під час перевірки технічного стану колісних транспортних засобів (далі - ТЗ) суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю, а також автомобільними перевізниками, суб`єктами господарювання, які надають послуги з технічного обслуговування, ремонту ТЗ (далі - виконавці).

Пунктом 1.3 Вимог № 170 передбачається, що для ідентифікації ТЗ, визначення вимог і методів для його перевірки застосовують такі нормативно-технічні документи: 1.3.1 Національні стандарти: ДСТУ 3525-97 "Засоби транспортні дорожні. Маркування"; ДСТУ 3649:2010 "Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання"; ДСТУ 4276:2004 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання димності відпрацьованих газів автомобілів з дизелями або газодизелями"; ДСТУ 4277:2004 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів з двигунами, що працюють на бензині або газовому паливі"; ДСТУ 7013:2009 "Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги"; ДСТУ 7032:2009 "Колісні транспортні засоби. Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування. Технічні вимоги та методи випробування (EN 1789:2007, MOD)"; ДСТУ ГОСТ ИСО 4100:2005 "Дорожній транспорт. Міжнародний ідентифікаційний код виробника деталей (WPMI-код) (ГОСТ ИСО 4100-2005, IDT)"; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 "Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT)".

Згідно з п. 2.5 Технологічних вимог до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 15.02.2012 № 106 (далі - Технологічні вимоги № 106), ЗВТ (засіб вимірювальної техніки) та ЗТОІР (засіб перевірки технічного стану, технічного обслуговування і ремонту КТЗ (колісного транспортного засобу) з ЗВТ у своєму складі є об`єктами державного метрологічного контролю та нагляду відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», а також інших нормативно-правових актів, нормативних документів з питань метрології.

Пунктом 1.1 Технологічних вимог № 106 передбачається, що вони поширюються на суб`єктів господарювання , які проводять обов`язковий технічний контроль відповідно до законодавства, перевіряють технічний стан колісних транспортних засобів, здійснюють їх технічне обслуговування та ремонт.

Відповідно до Положення про Національне агентство з акредитації ( далі НААУ), затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 08.02.2017 № 161 основними функціями НААУ є акредитація органів з оцінки відповідності, у тому числі прийняття рішень про акредитацію, відмову в акредитації, розширення та обмеження сфери акредитації, тимчасове зупинення і поновлення дії та скасування атестата про акредитацію.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» акредитація органів з оцінки відповідності - це засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 11 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», Національний орган України з акредитації на підставі заявки органу з оцінки відповідності оцінює компетентність цього органу для провадження визначеної в заявці діяльності з оцінки відповідності.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин судом перевіряється правомірність відмов Міністерства інфраструктури України у надсиланні повідомлення та копій документів підприємства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, які викладені в листі № 5272/18/10-18 від 18 травня 2018 року та № 7286/39/10-18 від 06 липня 2018 року.

Колегія суддів зазначає, що за наслідком отримання повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, Міністерство інфраструктури України зобов`язано направити повідомлення та копії документів відповідного суб`єкта господарювання до Головного сервісного центру МВС для внесення відомостей про нього до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, або письмово повідомити останнього про невідповідність поданих документів встановленим вимогам, з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

Аналогічний висновок сформовано в постановах Верховного Суду від 10.01.2020 у справі № 320/7033/18, від 22.06.2022 у справі № 808/409/18.

В листі № 5272/18/10-18 від 18 травня 2018 року Міністерство інфраструктури України, відмовляючи у надсиланні повідомлення та копій документів позивача як суб`єкта проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів до Головного сервісного центру МВС, зазначило про те, що відповідно до Порядку №137 та Вимог №710 суб`єкт господарювання має бути акредитованим згідно Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» НААУ і мати сферу акредитації, достатню для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, та посилатися на акредитацію тільки стосовно тих робіт, на здійснення яких їх було акредитовано.

З цього приводу суди встановили, що позивач до Міністерства надсилав атестат про акредитацію №7С031 від 23.04.2018, виданий Національним агентством з акредитації України, яким підтверджується акредитація органу з інспектування ПП «Майстер» у сфері: колісні транспортні засоби (автомобілі категорій М1 (в тому числі таксі), М2, М3 (у тому числі автомобілі швидкої медичної допомоги, шкільні автобуси, автобуси для перевезення інвалідів), N1, N2, N3, О1, О2, О3, О4 (у тому числі категорії О з інерційною системою гальмування) та транспортні засоби з газобалонним обладнанням, транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, великогабаритні та великовагові, колісні транспортні засоби підвищеної прохідності; інспектування колісних транспортних засобів з метою надання (продовження) Міжнародного сертифіката технічного огляду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що доданим до заяви атестатом про акредитацію, виданим Національним Агентством з Акредитації України, засвідчено компетентність органу інспектування - Товариства відповідно до вимог ДСТУ EN ISO/IEC 17020:2014: перевірка технічного стану колісних транспортних засобів. Сфера акредитації визначена додатком до цього атестата. Згідно з Додатком акредитованою сферою інспектування є інспектування транспортних засобів (згідно переліку), зокрема, за процедурою, яка визначена Порядком №137, Вимогою №710.

Тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданий позивачем атестат підтверджує акредитацію позивача саме у сфері інспектування - перевірки технічного стану колісних транспортних засобів за процедурою, передбаченою Порядком №137, Вимогою № 710.

Аналізуючи встановлені вище обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач належними доказами підтвердив акредитацію у сфері перевірки технічного стану колісних транспортних засобів за передбаченою Порядком №137 та Вимогами №710 процедурою.

Вдруге у листі № 7286/39/10-18 від 06 липня 2018 року відповідач відмовив у надісланні документів до Головного сервісного центру МВС з підстав того, що обладнання ПП "Майстер" не відповідає технологічним вимогам згідно з Єдиними вимогами до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1166, стосовно конкретних категорій, моделей транспортних засобів, на перевірку технічного стану яких суб`єкта господарювання акредитовано.

Однак в цьому листі відповідачем не наведено жодного переліку, чи роз`яснення того, яке обладнання не відповідає яким конкретно технологічним вимогам, враховуючи, що відповідність обладнання вже перевірив орган з акредитації.

Суди дійшли правильного висновку, що вказаний лист не може розцінюватись як обґрунтована відмова в розумінні п. 6 Порядку № 137.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що чинним законодавством, зокрема, Порядком №137, Вимогою №710, не визначено відповідно до якого ДСТУ має бути акредитовано підприємство, у зв`язку з чим аргументи відповідача про те, що акредитація має бути здійснена лише відповідно до ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», суд відхиляє, оскільки вони не базуються на вимогах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 808/409/18.

Стосовно доводів касаційної скарги про втручання судів попередніх інстанцій у дискреційні повноваження відповідача та безпідставне зобов`язання його вчинити певні дії, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11 березня 1980 року Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

Застосування судом способу захисту у цій адміністративній справі, про який просить позивач, шляхом зобов`язання відповідача надіслати повідомлення та копії документів Товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю Товариства до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю вимагало з`ясування того, чи виконано позивачем визначені законом умови, необхідні для вчинення такої дії.

У цій справі суди встановили, що у межах своїх повноважень, визначених законом, відповідач ухвалив рішення про невідповідність поданих позивачем документів вимогам Порядку №137 та Вимогам №710. Судами попередніх інстанцій встановлено, що такий висновок відповідача є протиправним, оскільки подані документи відповідають вказаним нормативно-правовим актам.

За таких обставин пункт 6 Порядку №137 встановлює для відповідача ухвалення єдиного рішення - надіслання повідомлення та копії документів Товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю.

У цій справі зобов`язання відповідача надіслати повідомлення та копії документів Товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю підприємтсва до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю повністю забезпечує можливість усунення перешкод у здійсненні позивачем свого права здійснювати діяльність з обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Суд касаційної інстанції приходить до переконання, що доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанції не спростовують, а спрямовані на переоцінку судом касаційної інстанції доказів по справі та встановлення обставин цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук