Рішення

від 05.09.2022 по справі 920/26/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.09.2022м. СумиСправа № 920/26/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши матеріали справи № 920/26/22

за позовом: Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Залізнична, 125, код ЄДРПОУ 03352857)

до відповідача: Приватного підприємства Еліпс (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Гетьмана Мазепи, 15, код ЄДРПОУ 21106292)

про визнання недійсним договору та повернення нерухомого майна,

представники сторін:

позивача не з`явився;

відповідача адвокат Садиков В.В.; директор Агаханян А.А.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовом, у якому просить суд визнати недійсним договір про передачу в оренду основних засобів від 01.04.2001, який укладено між Комбінатом комунальних підприємств та приватним підприємством Еліпс; зобов`язати відповідача за актом приймання-передачі об`єкта оренди повернути орендоване майно, а саме: сангараж (вул. Залізнична, 123); готель Ромен (б. Шевченка, 8); бюро ритуальних послуг (вул Урицького, 15); контора (вул Урицького, 15); лазня (вул. Вознесенська, 14) до комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Роменської міської ради; стягнути судовий збір та витребувати у відповідача оригінал договору про передачу в оренду основних засобів від 01.04.2001.

Ухвалою суду від 26.01.2022 відкрито провадження у справі № 920/26/22 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.02.2022, 10:20.

14.02.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені, застосувати позовну давність до позовних вимог, а також стягнути з позивача судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. Відповідач вважає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір будь-яким чином порушує права відповідача та що договір було укладено за обставин, які є підставою для визнання його недійсним згідно положень ЦК України.

24.02.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану відповідно до Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, зміною територіальної підсудності судових справ господарського суду Сумської області в умовах воєнного стану відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.03.2022 № 12/0/9-22 та відновленням із 25.04.2022 територіальної підсудності судових справ відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22.

Ухвалою від 26.04.2022 суд призначив підготовче засідання на 17.05.2022.

Ухвалою від 17.05.2022 продовжено строк підготовчого провадження до 26.06.2022 та відкладено підготовче засідання на 14.06.2022.

07.06.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки договір укладено всупереч положенням чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

07.06.2022 представник відповідача подав до суду заперечення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що спірний договір було укладено в повній відповідності до вимог чинного на момент укладення договору законодавства, договір виконується належним чином. Крім того представник відповідача просить суд застосувати позовну давність.

Ухвалою від 14.06.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.07.2022.

Ухвалою від 26.07.2022 відкладено розгляд справи по суті на 25.08.2022.

У судовому засіданні 25.08.2022 за участю відповідача та його представника, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 06.09.2022, 10:20.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

01.04.2001 між Комбінатом комунальних підприємств в особі начальника комбінату Агаханян Армена Арамаісовича (Орендодавець) та Приватним підприємством «Еліпс» в особі в.о. директора Страшинського Сергія Ігоревича (Орендар) укладено договір про передачу в оренду основних засобів, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду основні засоби згідно Додатку до цього договору, який вважається невід`ємною його частиною.

Згідно з п. 1.2 договору основні засоби вважаються переданими в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

Прийом-передача предмета оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін (п. 2.1. договору).

На виконання пункту 2.1 договору, на підставі Актів передачі основних засобів Приватне підприємство «Еліпс» в особі Страшинського С.І. прийняло від Комбіната комунальних підприємств основні засоби: як нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), так і інше окреме індивідуально визначене майно, дозволу на передачу якого, як зазначає позивач, не було надано рішенням Виконавчого ко мітету Роменської міської ради від 23.03.2001 № 100 «Про передачу в оренду основних фондів Комбінатом комунальних підприємств Малому приватному підприємству «Еліпс».

У відповідності до вищезазначеного рішення Роменському комбінату комунальних підпри ємств дозволено передати в оренду Малому приватному підприємству «Еліпс» основні фонди, балансова вартість яких складає - 894619,47 грн:

Сангараж - за адресою: вул. Залізнична, 123, балансова вартість 240105,22 грн, залишковою вартістю - 65987,78 грн;

Готель «Ромен» - за адресою: б. Шевченка, 8, балансовою вартістю 523661,66 грн, залишковою вартістю - 292440,95грн;

Бюро ритуальних послуг - за адресою: вул. Урицького, 15, балансовою вартістю - 85575,38 грн, залишковою вартістю - 32409,86 грн;

Контора - за адресою: вул. Урицького, 15, балансовою вартістю - 23886,92 грн, залишковою вартістю - 18374,72 грн;

Лазня - за адресою: вул. Кірова,14, балансовою вартістю - 21390,29 грн, залишковою вартістю -16680,77 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що зазначений договір оренди про передачу в оренду основних засобів має бути визнаний судом недійсним на підставі статей 215, 216 ЦК України, оскільки укладений з істотним порушенням вимог закону, а саме: об`єкт оренди фактично визначений неповно разом з нерухомим майном, яке згідно вказаного вище закону є самостійним об`єктом оренди, було передане інше окреме індивідуально визначене майно, яке в свою чергу теж є самостійним об`єктом оренди, при цьому в самому договорі об`єкти оренди не вказані взагалі (тобто предмет договору не визначений), а додатку, в якому мало б бути перераховане майно, що передається в оренду, не складено, при цьому у п. 1.1. договору мається посилання на такий додаток; орендна плата визначена невірно та без урахування індексації; не визначений порядок використання амортизаційних відрахувань; не передбачено умов про відновлення орендованого майна та умов його повернення; відсутні умови щодо страхування орендарем майна, переданого за договором оренди; договором не визначені обов`язки щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, актами передачі основних засобів Комбінат комунальних підприємств на підставі рішення № 100 від 23.03.2001 передав МПП «Еліпс» основні засоби вартістю 240105,22 грн, 21390,29 грн, 23886,92 грн, 85575,38 грн відповідно.

Позивач зазначив, що відповідно до рішення від 23.03.2001 відповідачу передається лише нерухоме майно, проте до балансової вартості безпідставно було включено та передано останньому й інше індивідуально визначене майно, про яке в рішенні не зазначено.

Суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що відповідачу передано майно, яке не зазначено в рішенні від 23.03.2001, оскільки, враховуючи зміст вищевказаних актів, були передані основні засоби згідно з переліком, із зазначеною у рішенні Виконавчого комітету Роменської міської ради від 23.03.2001 № 100 балансовою вартістю.

У період укладання договору про передачу в оренду основних засобів діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року зі змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 42 ЦК УРСРС угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній) Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 44 ЦК УРСР повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод. для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Стеттею 48 ЦК УРСР визначені підстави недійсності угод, а саме: недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержану за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності до ст. 151 ЦК УРСР у силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

За статтею 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 154 ЦК УРСР визначалося, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

На підставі статей 256, 257 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов`язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Спеціальним законом, який здійснює регулювання відносин з оренди державного та комуна льного майна є Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чин ній на момент укладення правочину), відповідно до ст. 1 якого цей закон регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що пере буває у комунальній власності.

Згідно зі статтями 2, 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є за сноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницьої та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що нале жить Актономній Республіці Крим, або перебуває у комунальній власності, регулюються догово ром оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з рахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін (статті 12, 13, 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна»).

На підставі статті 18 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» за договором оренди орендаря може бути зобов`язано використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов`язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

За ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У силу положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтями 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Так само за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним правочину відсутність у договорі істотних умов. Винятком може бути можливість визнання недійсним договору через відсутність в ньому істотних умов, яка прямо передбачена законом.

У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено (п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.. 204 ЦК України).

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відтак чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

При цьому зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписами статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, а достатньо того, що закон не визначає ці дії як заборонені.

У позовній заяві позивач посилається на невідповідність договору вимогам закону у зв`язку з чим вимагає визнати договір недійсним, водночас вказує на те, що договір є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди по його істотним умовам під час укладення.

Згідно з вимогами частини 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для визнання договору неукладеним, у зв`язку з чим, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Водночас слід зазначити, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір фактично виконується, протягом дії договору його учасники вчиняли дії, пов`язані з його виконанням, а саме: приймали-передавали майно, здійснювали взаємозалік зустрічних грошових зобов`язань, орендар здійснював ремонт майна в рахунок орендної плати, власник майна Роменська міська рада Сумської області, приймала рішення в частині внесення змін до умов договору оренди, приймала рішення щодо розпорядження майном, яке було предметом оренди, його поверненню позивачу та передачі на баланс третім особам, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати договір неукладеним.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача за актом приймання-передачі повернути орендоване майно позивачу.

За ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ураховуючи відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання договору недійсним, вимога щодо повернення майна, як похідна від першої, також не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі частин 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.09.2022.

СуддяВ.В. Яковенко