Рішення

від 08.09.2022 по справі 160/9509/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2022 року Справа № 160/9509/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/9509/22 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

06.07.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА», у якому позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 89 330,00 грн.

Ухвалою суду від 11.07.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 11.07.2022 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:

- звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з відміткою про його отримання органами доходів і зборів;

- книгу обліку руху трудових книжок і вкладиші до них;

- наказ про прийняття та звільнення з роботи, копії довідок МСЕК;

- інформацію/відомості чи подавалась товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у 2021 році;

- звітів №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», які подавались відповідачем до центру зайнятості у 2021 році;

-інформацію/відомості чи направлялись центром зайнятості протягом 2021 року до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» особи з інвалідністю для працевлаштування, інформації щодо їх подальшого працевлаштування або відмови у ньому.

Ухвалою суду від 11.07.2022 року також витребувано у позивача такі додаткові докази по справі, зокрема:

-інформацію щодо подання відповідачем до центру зайнятості звітності за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у 2021 році.

21.07.2022 року позивачем суду надані додаткові письмові пояснення по справі.

08.08.2022 року відповідачем подано відзив на позов, а також долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 09.09.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач у 2021 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місяця, чим порушив вимоги частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ).

Так, відповідачем наданий звіт № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого у відповідача у 2021 році повинно було бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Фактично за даними звіту на підприємстві працювало 0 осіб з інвалідністю.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2021 році, відповідач до 15.04.2022 року відповідно до вимог статті 20 Закону №875-ХІІ повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 89 330,00 грн., які самостійно не сплачені, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідачем суду надано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач протягом 2021 року створив необхідну кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та протягом 2021 року направляв до Криворізького міського центру зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю.

Відповідач вказує, що створивши робоче місце для особи з інвалідністю та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА вжило всіх належних від нього заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Водночас, підприємства не займаються пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, а лише мають виконувати норматив робочих місць, створюючи їх для осіб з інвалідністю і подавати до центру зайнятості відповідну статистичну інформацію про наявність вакансій.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

28.02.2022 року товариством з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 20 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 1786,6 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 89330,00 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю 0 гривень.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем до матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 89330,00 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю в 2021 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі Закон №875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону №875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, в редакції чинній на момент правовідносин, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі Порядок №316).

Крім того, наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року №591 затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю"; Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю" (далі Порядок №591).

Пунктами 3, 4 розділу І Порядку №316 встановлено, що Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

За положеннями пункту 5 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №316 визначено, що роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників приватного підприємства становила 20 осіб, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, становить 1 особа, проте працювала 0 осіб з інвалідністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА надавало 28.02.2022 року до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звітність форми №10-ПОІ «річна» за 2021 рік, яка наявна в матеріалах справи з відміткою про отримання.

Крім того, відповідач в 2021 року відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, подавав до Криворізького міському центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, а саме 03.02.2021 року, 02.03.2021 року, 01.04.2021 року, 30.04.2021 року, 28.05.2021 року, 25.06.2021 року, 23.07.2021 року, 20.08.2021 року, 17.09.2021 року, 13.10.2021 року, 12.11.2021 року в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, що додатково підтверджено інформацією Дніпропетровського обласного центру зайнятості з наданням відповідних звітів.

Також, відповідачем, у період лютий-грудень 2021, подавалась до Криворізького міського центру зайнятості інформація про актуальність вакансій для категорії громадян "осіб з інвалідністю" у кількості 1 особи, що підтверджується матеріалами справи. Наведене, також, додатково підтверджується інформацією Дніпропетровського обласного центру зайнятості.

Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 №875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році.

Доказів, які б свідчили про те, що товариство безпідставно відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2021 року, які зверталися безпосередньо до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні органами, до суду не надано.

Отже, із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій є не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем, було доведено правомірність та обґрунтованість своїй дій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Щодо розподілу судових витрат.

З приводу розподілу судових витрат (судовий збір та витрати на правничу допомогу) суд зазначає, що на підставіст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу у справі не розподіляються.

Розглянувши заяву про розподіл судових витрат представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи відповідачем додано:

- копію договору про надання правової допомоги від 29.07.2022 року №29-07/22D;

- копія акту наданих послуг №10 до Договору про надання правової допомоги №29-07/22D від 29.07.2022 року;

Судом встановлено, що між адвокатом Івасюком Тетяною Романівною Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЙХУА-ЮА" укладено договір про надання правової допомоги від 29.07.2022 року №29-07/22D.

Відповідно до п.1.1. Договору встановлення надання комплексної правової допомоги Клієнту у справі №160/9509/22 за позовною заявою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 89330,00 грн., яка перебуває у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Пунктами 1, 2 розділу 3 Договору визначено, що вартість послуг адвоката за даним Договором сторони визначили у розмірі 9000,00 грн. Вартість послуг Адвоката сплачується Клієнтом протягом 5 робочих днів з моменту надання рахунку. Сторони погодили, що рахунок надається протягом 10 днів з моменту прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/9509/22.

Відповідно до Акту надання послуг №10 від 01.08.2022 року до Договору про надання правничої допомоги від 29.07.2022 року №29-07/22D адвокатом надані послуги на загальну суму 9000,00 грн., а саме:

- надання правової консультації з питань обґрунтування вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 89330,00 грн. у відповідності до позовної заяви позивача до справи №160/9509/22;

- розроблення та погодження із клієнтом правової позиції по справі №160/9509/22 та аналіз наведених клієнтом документів;

- складання відзиву на позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ВЕЙХУА-ЮА про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 89330,00 грн. (справи №160/9509/22). .

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що відповідно до умов договору від 29.07.2022 року №29-07/22D, сторони погодили, що вартість послуг Адвоката сплачується Клієнтом протягом 5 робочих днів з моменту надання рахунку; рахунок надається протягом 10 днів з моменту прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/9509/22. Тобто, на час розгляду справи відповідач витрат на правничу допомогу не здійснив, відповідних доказів суду не надав (рахунок, докази сплати за останнім).

Таким чином, суд приходить до висновку про передчасність заявлених представником відповідача вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

Одночасно суд вказує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідною заявою про понесенні витрати на правничу допомогу в порядку ч. 7 статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Позивач: Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (49000, м.Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЙХУА-ЮА» (50000, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 67, офіс 211, код ЄДРПОУ 42426877).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 09.09.2022 року.

Суддя В.В. Ільков