Постанова

від 30.08.2022 по справі 569/19128/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 569/19128/19

провадження № 61-7292св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєза-Лєс»,

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайлинг»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєза-Лєс», в інтересах якого діє Ложкіна Наталія Володимирівна, на постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Бондаренко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог клопотання

У жовтні 2019 року Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області направило клопотання Товариства з обмеженою

відповідальністю (далі - ТОВ) «Свєза-Лєс» про надання дозволу примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви від 19 грудня 2017 року.

Клопотання мотивовано тим, що 19 грудня 2017 року Арбітражним судом

м. Москви у справі № А40-127791/17-37-713 ухвалено рішення про стягнення

з ТзОВ «Стайлинг» на користь ТОВ «Свєза-Лєс» заборгованості у розмірі

154 959,03 руб., а також витрати зі сплати державного мита у розмірі 2 172 руб.

Рішення суду, що набрало законної сили, боржником не виконано.

За таких обставин просило надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви від 19 грудня 2017 року

у справі № А40-127791/17-37-713.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2020 року, постановленою у складі судді Тимощука О. Я., клопотання задоволено.

Надано дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви

від 19 грудня 2017 року у справі № А40-127791/17-37-713 про стягнення

з ТОВ «Стайлинг» на користь ТОВ «Свєза-Лєс» заборгованість у розмірі

154 959, 03 руб та витрат щодо сплати державного мита у розмірі 2 172 руб.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив про відсутність встановлених статтею 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної країнами-членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22 січня 1993 року, та

статтею 463 ЦПК України обставин, які б перешкоджали виконанню вказаного рішення суду на території України, тому дійшов висновку про задоволення клопотання.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Стайлинг», ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Свєза-Лєс» є громадянин Росії ОСОБА_1 , до якого застосовано персональні санкції рішенням Ради національної безпеки і оборони України

від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Врахувавши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду

м. Москви від 19 грудня 2017 року у справі № А40-127791/17-37-713 загрожуватиме інтересам України, що відповідно до вимог статті 468 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2020 року ТОВ «Свєза-Лєс», в інтересах якого діє представник Ложкіна Н. В., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року та залишити в силі ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області

від 21 січня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які полягають в ненаправленні на адресу товариства копії апеляційної скарги. Крім того, повідомлення про судове засідання, яке призначено на 12 березня 2020 року, ТОВ «Свєза-Лєс» отримало 11 березня

2020 року, тому товариство було позбавлене можливості направити представника в судове засідання та написати відзив на апеляційну скаргу.

Вказує про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні клопотання, оскільки судове рішення цього суду не містить мотивів, яким чином надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду

м. Москви про стягнення заборгованості з ТОВ «Стайлинг» на користь

ТОВ «Свєза-Лєс» загрожуватиме інтересам України. Апеляційний суд не врахував, що заборгованість у ТОВ «Стайлинг» виникла до введення відповідних санкцій.

Заявник вважає помилковими посилання ТОВ «Стайлинг» про неможливість виконання зобов`язання перед ТОВ «Свєза-Лєс» у зв`язку з введенням санкцій, оскільки розмір заборгованості не перевищує еквівалент 150 000 грн, тому на таку операцію не поширюється дія Положення про порядок здійснення банками аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 369 від 15 серпня 2016 року.

На думку заявника, висновок суду першої інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 грудня 2019 року

у справі № 757/28188/18-ц (провадження № 61-9498св19).

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ТОВ «Стайлінг» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи і нормам процесуального права, просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 18 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Арбітражного суду м. Москви від 19 грудня 2017 року у справі № А40-127791/17-37-713 стягнено з ТОВ «Стайлинг» на користь ТОВ «Свєза-Лєс» заборгованість у розмірі 154 959,03 руб та витрати зі сплати державного мита в розмірі 2 172 руб.

Суд апеляційної інстанції встановив, що кінцевим беніфіціарним власником

ТОВ «Свєза-Лєс» є ОСОБА_1 .

Рішенням Ради національної безпеки і оборони від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, до ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «Свєза-Лєс», в інтересах якого діє Ложкіна Н. В., на постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 рокуздійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, а саме Арбітражного суду м. Москви

від 19 грудня 2017 року у справі № А40-127791/17-37-713.

Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Згідно зі статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Частиною першою статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до частини другої статті 462 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Вказана норма кореспондується зі статтею 11 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Таким чином, принцип взаємності полягає в тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання.

Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України, за якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.

Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви (клопотання) стягувача.

Відмовляючи ТОВ «Свєза-Лєс» у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Свєза-Лєс» є громадянин Росії ОСОБА_1 , до якого застосовано персональні санкції рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», тому визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, яким стягнено кошти на користь цього товариства, загрожуватиме інтересам України.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, виходячи з наступного.

Підставами для застосування санкцій відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Види санкцій визначені статтею 4 цього Закону, серед яких: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Апеляційний суд не надав належної оцінки змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та не перевірив, який вид санкцій застосовано до кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Свєза-Лєс» ОСОБА_1 і строк дії таких санкцій.

Суд також не встановив та не мотивував, яким чином виконання рішення іноземного суду у цій справі може загрожувати інтересам України та суперечити санкційній політиці України; не встановив статус підприємства боржника з огляду на обмеження визнання та виконання рішення іноземного суду, передбачені статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Про необхідність встановлення таких обставин у подібних правовідносинах вказав Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 335/8322/17 (провадження № 61-5589св21).

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити клопотання по суті за результатами касаційного перегляду.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Встановивши неявку представника ТОВ «Свєза-Лєс» в судове засідання, призначене на 12 березня 2020 року, та відсутність відомостей про вручення товариству судової повістки, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 372 ЦПК України повинен був відкласти судове засідання.

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням того, що при касаційному розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскарженого судового рішення, Верховний Суд не аналізує інші доводи касаційної скарги.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєза-Лєс», в інтересах якого діє Ложкіна Наталія Володимирівна, задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк